Молода режисура у музейному просторі

«День» вже повідомляв про те, що у Київському Літературно-меморіальному музеї Михайла Булгакова відбулася прем’єра «Фауст. Відображення».

Постановку вистави за мотивами твору «Мефістофель» Бойто здійснила молодий київський режисер Лариса Леванова. Вона належить до так званого покоління нульових: гнучкого, енергійного та надзвичайно мобільного. І разом з тим — у найкращому смислі цього слова консервативного. В оперну режисуру Л. Леванова прийшла не відразу. Спочатку були диригентсько-хоровий факультет в Криворізькому музичному училищі та Національній музичній академії України ім. П. Чайковського. Згодом — навчання на факультеті оперної режисури alma mater та стажування в асистентурі. Сьогодні Леванова працює викладачем кафедри оперної підготовки та музичної режисури та головним режисером Центру культури й мистецтва Київського національного торгівельно-економічного університету, виступає режисером численних вистав і концертів в різних містах України. Її остання робота — «Фауст. Відображення» у Будинку Булгакова, а ще на київських сценах ідуть кілька вистав Лариси Леванової. Найсвіжіша і, мабуть, найцікавіша з них — «Орфей та Еврідіка», яка після прем’єрного показу увійшла в репертуарну афішу Оперної студії НМАУ.

— Ларисо, наскільки реалізація задуму вистави «Фауст. Відображення» виявилася близькою до початкової вашої ідеї?

— Із Музеєм Булгакова я співпрацюю вже доволі давно, у цьому будинку ставила свій перший спектакль — «Орфей та Еврідіка» Глюка. Згодом була «Ніжність» Губаренка. «Фауст. Відображення» — третя робота. Дирекція музею запропонувала мені створити виставу до 120-річчя від дня народження Булгакова. Пропонували поставити «Фауста» Гуно, але я відмовилася, тому що в музеї вже колись ставили цю оперу, повторювати не хотілося. Коли я послухала оперу «Мефістофель» Арріго Бойто, зізнаюся, музика мене вразила! Тому й обрала цей твір. Склад виконавців було визначено одразу. На роль Маргарити запросила солістку Муніципального театру опери та балету для дітей та юнацтва Ірину Ладіну. Про те, що в проекті братиме участь легендарна Вікторія Лук’янець, дізналася набагато пізніше. Саме тоді виникла ідея двох Маргарит, для кожної — своє вирішення образу. Партію Мефістофеля мав виконувати Сергій Скубак, але він за три тижні до прем’єри подзвонив мені і сказав, що весь час хворів... Не хотів пов’язувати хворобу з підготовкою партії, але співати все ж таки відмовився... Отаким було перше випробування! Зрештою, актор на роль Мефістофеля знайшовся — Руслан Пасічник. Він артист хору Оперної студії НМАУ: вивчив партію за два тижні і активно включився в репетиції! До речі, тільки Сергій Скубак відмовився від партії, як одразу одужав...

— Вам довелося адаптувати оригінальний твір до виконання в камерному форматі. Які зміни внесли в музичний матеріал?

— Адаптувати оперу до музейного формату було нелегко. Спочатку планувалося, що звучатиме оркестр. Директор Муніципальної опери Володимир Меленчуков із радістю запропонував мені увесь музичний матеріал — партитуру, голоси і навіть пообіцяв оркестр. Велися переговори і з художнім керівником театру Олексієм Бакланом. Проте в останній момент, банк, який мав фінансово підтримати проект, відмовив музею в допомозі. Втім, проблема оркестру — це не лише фінанси, а й простір. На прем’єру було запрошено дуже багато публіки, розмістити усіх — і оркестр, і гостей — було неможливо! Треба було вибирати: оркестр або глядач? І ми вибрали публіку. З Кірою Миколаївною Пітоєвою одразу вирішили, що вистава в Булгаковському музеї не може називатися «Мефістофель», тоді народилася назва «Фауст. Відображення». Коли ж дізналася, що всі зацікавлені глядачі не зможуть її побачити, виникла ідея відеопроекції зображення на стіну музею, аби кожний, хто навіть просто йде Андріївським узвозом, долучився до святкування 120-річчя Булгакова. Надворі виставу можна було не тільки побачити, а й почути. Супровід виконувався на двох музейних роялях: білому, який стоїть у залі «Майстер і Маргарита», та чорному, який розмістили у внутрішньому дворику...

— Кожна наступна картина опери відбувалася і в іншому просторі...

— Це для того, аби контролювати ситуацію з переміщенням артистів і публіки, а ще знадобилася допомога моїх студентів-режисерів. Таким чином вони і допомогли, і отримали своєрідне практичне заняття. Хотілося, аби глядач став учасником вистави, тому й виникла ідея «чотирьох просторів». До речі, другу і третю картину опери глядач слухав стоячи, і нібито через вікно, немов підглядаючи за акторами. Зал «Майстра і Маргарити» (для першої і четвертої картини) обрано невипадково. У ньому три виходи й двері, через які ми бачимо «відображення»: власні, Фауста, Мефістофеля, Маргарити...

— А чим вам особливо припав до душі твір «Мефістофель» Бойто?

— Особливою глибиною осягнення життя та неймовірною красою опери, з якою світ втілений у живі образи. Конфлікт твору такий: Бог стверджує, що людина далека від досконалості, а людина впевнена, що здатна вирватися з «мороку» і має право вибору. А суперечка між Богом і Мефістофелем — це спір про природу і цінність людини... Маргарита засуджена суспільством, проте Бог виправдовує її і дарує спасіння. Життя Фауста — це шлях безперервних пошуків. І він знаходить те, чого шукав! Він так само здобуває спасіння! Сподіваюся, що глядачі, отримали від вистави насолоду.

— Ларисо, партитура «Орфея та Еврідіки» Глюка існує в кількох редакціях. Який варіант ви обрали і чому?

— Другу, так звану французьку редакцію. Спочатку опера в камерному варіанті була поставлена 2008 року в рамках проекту «Привиди опери в будинку Булгакова». Потім я запропонувала Володимиру Рожку, ректору Національної музичної академії, зробити виставу на великій сцені Оперної студії, і він підтримав цю ідею. «Орфей та Евридіка» — дуже хороший матеріал для студентів-вокалістів. Партії Еврідіки та Амура невеликі, але містять в собі суттєві вокальні та акторські складності. Єдина розгорнута партія в опері — у Орфея.

— До роботи над виставою ви долучили не тільки студентів-вокалістів, а й хор консерваторії...

— Оскільки перша освіта у мене диригентсько-хорова, в цій постановці я відразу побачила «масу». Подумала, що можна об’єднувати зусилля різних факультетів. Якщо в Києві є Художня академія, то чому її студенти не можуть оформлювати вистави Оперної студії в якості дипломних робіт? Тим більше, що НМАУ фінансує постановки як репертуарні. Костюми Оперній студії вже три роки недорого шиють наші друзі з одного київського ательє. Партитуру з оркестровими партіями ми знайшли в бібліотеці Національної опери України, яка надала нотний матеріал. Студентський хор вивчив партії, хоча були свої складності: одні випускаються, інші приходять... Тому на сцені лишився хор Оперної студії, який виходить на роботу щодня, а студентський хор ми розмістили на третьому ярусі балкону та в бічних ложах — він «коментує» події, як це відбувалося в театрі Давньої Греції.

— А від чого ви відштовхувалися, формуючи режисерську концепцію вистави?

— Від слів Амура, який співає: «Под маской молчания храни свое обещание». Фабула «Орфея та Еврідіки» заснована на парадоксі: єдиний спосіб наблизитися до Еврідіки — це відвернутися від неї! Солісти і навіть хор в ложах співають в масках, Амур теж з’являється у масці! Сценографія — це також величезна маска, яка залишається незмінною протягом вистави. Все має форму ритуалу — від кохання до оперної вистави. На сцені відбувається ритуал погребіння Еврідіки, ритуал її воскресіння. Уся вистава вибудовується як послідовність епізодів-ритуалів. Знаєте, коли я тільки вступила на факультет оперної режисури, уривок з «Орфея та Еврідіки» був моєю першою роботою. Мецо-сопранову партію Орфея виконувала Сусанна Джамалатдінова (це пізніше її голос кваліфікували як сопрано, спочатку вона співала репертуар мецо). Минуло багато часу — і мрія про повноцінну виставу нарешті здійснилася. В оригіналі опери три дії. Я скоротила її до двох за рахунок балетних номерів. Всі вокальні номери залишилися без змін.

— Виконання опер XVIII століття має певну стильову специфіку. Чи зі всіма труднощами вдалося впоратися?

— Багато хто думає, що Глюка співати легко. Але це ілюзія! Диригенту-постановнику Володимиру Сіренку довелося дуже багато попрацювати над кожною арією, а особливо над речитативами. Сіренко диригував першими двома виставами, а тепер дає можливість студентам спробувати власні сили в оркестровій ямі. А коли «Орфей» ставився в Музеї Булгакова, Володимир Сіренко був присутнім у залі. Його донька Мирослава тоді виконувала партію флейти, диригував його студент. З виставою в Оперній студії нам дуже допомогла викладач кафедри іноземних мов НМАУ Лілія Цибульська (віднедавна вона перейшла на роботу у Французький культурний центр). Вона працювала з солістами, зробила підстрочний переклад, який кардинально відрізняється від літературного. Навіть від таких, здавалось би, дрібниць залежить режисерське рішення вистави... Я дуже вдячна керівництву Музею Булгакова, що маю можливість експериментувати, а разом ми даємо життя різним творчим фантазіям...