Мозаїка із... соломи, гобелени і килими Ніни Саєнко

Експозиція називається «Сонячний світ Ніни Саєнко». Найкращі роботи майстрині буде представлено у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва (ювілейний вернісаж художниці кияни та гості нашої столиці зможуть побачити  до 12 лютого).

Нині мистецькі твори Ніни Олександрівни здобули визнання, експонуючись на численних всеукраїнських та міжнародних виставках у відомих галереях Парижа, Ерфурта і Магдебурга, Афін, Торонто, Монреаля і Едмонтона, Чикаго, Філадельфії та Нью-Йорка, Сіднея і Канберри, Москви і Єкатеринбургу. Її текстильні роботи та мозаїчні панно з соломи прикрашають численні музеї та приватні колекції в Україні, Англії, Австралії, Канаді, Німеччині, США, Росії, Франції.

Милуючись витворами художнього текстилю заслуженого діяча мистецтв України Ніни Саєнко, яка уславилася не тільки як художник, але й мистецтвознавець, режисер масштабних мистецьких акцій, знавець музейної справи, консультант з декоративного та народного мистецтва, наче поринаєш у  безмежне море художнього мрійництва майстрині.

Із її почувань народжується краса — орнаментально-пісенні килими та інкрустовані соломою панно, в яких, здається, міститься сама українська душа. Тому і знаходять вони шлях до сердець глядачів, які шанують і цінують мистецький набуток Ніни Саєнко: від тематично-фігуративного гобелена («Козацька балада»), урочистих і водночас ліричних орнаментальних композицій («Святковий», «Рожевий цвіт»), складних за колористичною гамою, гармонією тональних сполук («Серпанок», «Терновий цвіт», «Весільний») і феєричної казковості килимів («Купальська ніч», «Княгині») до панно, виконаних мозаїчним набором соломою, позначених лаконічністю композицій («Чар-зілля», «Лісова рапсодія»), витонченою стилізацією форм («Сонце сходить», «Зустріч»), своєрідною ритмікою («Мозаїка», «Орнаментальна квітка»), стриманим шляхетним колоритом («Тече вода з-під явора»), відлунням традицій рідної їй Сіверщини («Птах у колі», «Осінній»). Чарівливі твори обдарованої мисткині — це чисте джерело для пізнання її мистецького світу.

На вдачі Ніни Саєнко, талант якої ніби зерно, що впало на добрий грунт, розпустившись зеленим листом та розквітнувши ніжним цвітом, безумовно лежить відбиток творчості батька — народного художника України Олександра Ферапонтовича Саєнка. Його монументальні розписи і панно, станковий живопис, акварелі, малюнки, килими, вибійки, мозаїки з соломи, що створено ним на різних етапах творчого шляху, — усе багатоманітне мистецтво О.Саєнко з орієнтацією на народні джерела, з потягом до тем народного буття, має, безперечно, неповторний національний характер відчування світу, сприйняття природи, ставлення до рідної землі. Це своєрідна духова атмосфера,  присутність якої усвідомлюється в його найкращих творах — досконалих у своїй завершеності левкасах 1920-х, в геніальних інтерпретаціях суто українського орнаменту у вибійках 1930 років, в  поетичних килимах 1950-х, у новаторських мозаїках, інкрустованих соломою 1960—1980-х, які вражають мерехтінням золотого світла.

Саєнківська національна ідея стала девізом і у творчості Ніни. Дочка успадкувала від свого батька високу емоційність, чутливість, ліризм — великий дар Божий, який є основою справжньої творчості. Роботи Олександра і Ніни мають багато спільного в орнаментально вибудованих ритмах творів, в декоративності площин, у понадчасовості образів-символів, що виключає все несуттєве, випадкове, зайве. Такі риси, як узагальнено-трактована форма, мажорність колориту, вдале поєднання статики і динаміки в побудові композиції — це саєнківські риси. Олександр Саєнко передав своїй доньці ті складно вловимі особливості національного характеру, фіксовані на рівні найдавніших архетипів світосприйняття, що зветься «духом нації».

Уже в ранньому віці Ніна, завдяки батьку, осягла систему мистецьких вартостей. Його світосприймальні і життєві настанови, які мали наскрізь позитивний характер, впливали на її світогляд. Для Ніни не було  кращих студій, ніж школа майстерності Олександра Саєнка. Той духовний скарб, який він передав, Ніна не змогла б здобути в жодній академії чи інституті. Тому авторитет батька для неї завжди був і залишається абсолютним і беззаперечним.

Коли запитуєш Ніну Олександрівну про її дитинство у Борзні на Чернігівщині, найчастіше чуєш спогади, навіяні глибокою любов’ю і пієтетом до батька (на жаль, мати Ніни померла, коли дитині було лише 10 років). Олександр Саєнко з розповідей Ніни — добрий і лагідний, який опікувався донькою надмірно і наче більше по-материнськи. І це мало далекосяжні наслідки для виховання характеру майбутньої художниці, мистецтвознавця, громадської діячки Ніни Саєнко.

Вона, у свою чергу, завжди сприймалася ідеальною дочкою, яка постійно «ідентифікувалася» з батьком. Змалку його всюди супроводжувала і так піклувалася про нього, як він про неї маленьку. Фактично завдячуючи Ніні у Олександра Ферапонтовича не припинявся його зв’язок з «великим світом»: донька була «його вустами», «його слухом», його янголом-охоронцем, а, головне, — його улюбленою ученицею і нащадком саєнківського духовного скарбу.

Член Національної спілки художників України і член Національної спілки майстрів народного мистецтва України Ніна Саєнко, заслугою якої є організація численних виставкових проектів у залах Українського дому в Києві та успішне кураторство масштабних культурних акцій за межами України, є надзвичайно енергійною людиною.

Лагідна і ніжна зі своїм оточенням жінка, Ніна, між тим, — сильна і вольова людина, яка долає всі перешкоди. Саме вона в наш такий жорстокий час, коли потрібна велика відвага, щоб підставити плече чужій біді, стала ініціатором створення у Києві першої мистецької студії для дітей з вадами слуху і мови. Нею створено студію з гуманною метою розвинення талантів художньо обдарованих глухонімих дітей, спілкування з якими Ніні Олександрівні підсильне: така недуга її батька змусила доньку ще змалечку навчитися цієї специфічної мови. За переконанням пані Ніни творча доля Олександра Саєнка може стати запалюючим прикладом для учнів студії — дороговказною зіркою, що допоможе їм знайти свій творчий і життєвий шлях.

В ювілейний рік щиро побажаю Ніні Олександрівні Саєнко невичерпної енергії, здійснення всіх її масштабних задумів, незмінної радості творчості! І ще довгого наповненого яскравими подіями і зустрічами життя зі своєю родиною, в якій вона щаслива зі своїми чудовими онуками Сашком, Софійкою, прекрасним зятем Анатолієм і найближчою людиною у світі її донькою Лесею Майданець-Саєнко (Баргилевич), яка торує професійний шлях свого діда і матері. Леся — художник за фахом, доцент кафедри художнього текстилю та моделювання костюму Київського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. Михайла Бойчука, кандидат мистецтвознавства — є постійною сподвижницею Ніни Олександрівни в усіх її арт-проектах і справжньою спадкоємицею традицій славетної династії Саєнків.

Божої ласки всій родині Саєнків-Баргилевичей! Многая літа ювілярці Ніні Саєнко!  

Фотоілюстрації з особистого архіву Ніни Саєнко