Мушкетери по-київськи

Вірші українською мовою переклав хормейстер франківців Анатолій Навроцький, музика композитора Юрія Шевченка. Режисери мюзиклу — Дмитро Чирипюк та Петро Ільченко, сценографія — Андрія Александровича-Дочевського. У постановці зайнято 80 франківців. Головні ролі виконали: Олег Стальчук (д’Артаньян), Володимир Нечепоренко (Атос), Василь Баша (Портос), Олег Шаварський (Араміс), Оксана Батько («Бабуся», кохана д’Артаньяна), Олексій Богданович (Людовік XIV і в’язень у масці), Наталя Корпан (Марія-Терезія), Поліна Лазова (Монтале) та інші.

Фактично рік народжувалася київська версія «Мушкетерів». Євген Євтушенко на репетиціях не був присутній, але коли почув лише три номери майбутньої вистави, із захопленням зазначив: «У Москві так не співають». Не чинив перешкод автор і тоді, коли довідався, що його п’єсу «кроїли й різали». Iз 48 картин Дмитро Чирипюк залишив 24. За словами поета, його п’єса багатостраждальна. Спочатку це був кіносценарій, але радянські цензори вбачали в тексті крамолу, вважаючи, що в образі короля та влади змальовано конкретних людей (тогочасних керівників СРСР) і не дозволили знімати фільм. Лише через багато років у Московському театрі ім. Єрмолової, з великими купюрами, п’єсу було поставлено. Київським варіантом «Мушкетерів» Євген Олександрович залишився задоволений. Адже вистава порушує одвічні питання: про честь, гідність, кохання, а також про те, чи сумісні влада та благородний романтизм? Вона примушує задуматися — чи можлива гармонія в нашому світі?

У постановці героїка й романтика переплітаються з любовно-ліричними сценами. Мушкетери не хочуть миритися з лицемірством та жорстокістю тоталітарного абсолютизму. І хоча у виставі йдеться про Францію часів Людовіка XIV, глядачі чудово розуміють, що ті жорстокі порядки дуже нагадують радянськi задушливi часи сталінського ГУЛАГу і більш пізні картини нашої нещодавньої історії. Постановники «Мушкетерів» ставлять серйозні теми, але говорять про важливе мовою мюзиклу, використовуючи пластичні, танцювальні та вокальні номери, спецефекти та фехтування.

— Мобільну сценографію диктувала п’єса. Її написано як калейдоскоп. Ми вирішили грати в одних декораціях (металоконструкціях), але зробити їх розсувними та багатофункціональними, — сказав Андрій Александрович- Дочевський. — Вигадали відому метафору — «маску — сонце» короля Людовіка XIV, автора знаменитого афоризму: «Держава — це я». Наші декорації подібні до державної машини, яка то розпадається, то збирається. У ній є парадний (Версаль) та зворотний боки (в’язниця, шинок). Ми також використали колірну апаратуру та систему задників — гобелени, які характеризують Францію того періоду.

— Поезія Євтушенка дала мені можливість фантазувати в музиці, — признався Юрій Шевченко. — Образи мушкетерів — лише зовнішня оболонка, яка допомагає поговорити про лицарство та про людей, які навіть у складні життєві періоди не миряться з обставинами, на біле ніколи не скажуть чорне, хоч як би їх до цього змушували. У нас вийшла музична фантазія, в основі якої лежить добра поезія. Трупа франківців дуже музикальна, але, наприклад, Олег Стальчук та Оксана Батько, які виконують головні ролі, раніше на сцені ніколи не співали. Вони спеціально займалися вокалом і, як на мене, блискуче впоралися зі своїми партіями. Взагалі драматичні актори володіють однією важливою якістю — вони глибоко переживають те, про що співають, про що грають. Беруть не високими нотами, а душею, своєю акторською майстернiстю. Часом вони декламують тексти, але це не ламає загальну картину мюзиклу. Стальчук півроку активно займався вокалом. Саме його на репетиції почув Євтушенко й навіть не повірив, що Олег до «Мушкетерів» ніколи не співав.

Я б хотів відзначити прекрасні переклади українською мовою євтушенківських віршів, які зробленi Анатолієм Павловичем Навроцьким. Вони вийшли адекватними авторському текстові, дуже вдалими та гармонійними. Велику участь у народженнi вистави брав Володимир Гданський — музичний керівник постановки. Моїм завданням було написати розхожі музичні інтонації, доступні для виконання театральними акторами, але при цьому виразно прочитати поезію. Сподіваюся, що окремі номери нашої вистави сподобаються публіці і, можливо, вони заживуть своїм життям, зазвучать із телеекранів та радіостанцій.

— П’єса не має одного сюжетного стрижня. Вона кінематографічна, але в театрі є своя специфіка й нам довелося грунтовно попрацювати, зробити виставу динамічною та видовищною, — сказав режисер Дмитро Чирипюк. — Євтушенко написав п’єсу за мотивами відомих романів Олександра Дюма «Три мушкетери — 20 років потому» та «Залізна маска», ввівши нові персонажі: «Бабусю» — кохану д’Артаньяна та Монтале — ця героїня схожа на підступну Міледі.

Наша вистава про те, як зберегти особистість за умов соціальної проституції, нігілізму. Порушується багато тем: зрада, кохання, благородство. Д’Артаньян звертається до глядачів: «Люди, давайте кохати, жити! Серцю не можна наказувати! Будьте добрішими!» У фіналі мюзиклу Хлопчик (Володимир Чирипюк), розбиваючи маску говорить, що тепер він мушкетер, тобто нове покоління продовжує справу старшого. Зв’язок часів не порушено.

У процесі роботи акторський склад вистави у нас змінювався. Я шукав акторів, які були б пластичними, музикальними, оскільки ми не використовуємо фонограми, актори співають «вживу». Я радію, що мені вдалося розкрити вокальний талант Олега Стальчука. До ролі д’Артаньяна він грунтовно готувався. Тепер можна говорити, що в Україні з’явився новий співак.

Після прем’єри «Мушкетерів» на сцену вийшов Євтушенко. Він привітав франківців із успіхом. За словами поета, у Києві зробили кращу постановку його п’єси. Євген Олександрович робив компліменти акторам. Він високо оцінив драматичну майстерність зайнятих у мюзиклі, пластичність і вокал акторської команди. Подякував долі за зустріч із талановитою трупою та Богданом Ступкою (художнім керівником Театру ім. І. Франка), висловивши побажання про подальшу творчу співдружність.