Музика народжувалася прямо перед слухачами

Наша південна Пальміра вважає себе Батьківщиною джазу. Що ж, претензії хоч і не мають історичного коріння, однак гаряче й переконливо підтримуються сьогоднішньою музичною дійсністю Одеси, зокрема — проведенням «Джазкарнавалу». Тиждень одесити жили інтенсивним музичним життям: звуками численних оркестрів, які з'їхалися з різних кінців колишнього Союзу, фотовиставками на джазові теми, вуличними концертами. Актори виступали на змонтованих на майданах і вуличних сценах, грали з відкритих вікон музичного трамвайчика, у бричках, які їздили містом, навіть розважали покупців і продавців знаменитого Привозу. У ході фестивалю пройшли акції підтримки нужденних дітей, у яких виступила талановита джазова молодь з різних кінців України і Росії, майстер-клас знаменитого французького сопрано Франсуа Жанно.

Розмах (спонсори — ТМ Нескафе Голд і Немірофф) вийшов далеко за межі філармонічних концертів, які все ж були центральним, найбільш цікавим розділом великої фестивальної програми. У філармонії грали три дні. Щовечора на сцені змінялися три колективи, і до країв переповнена зала радісно зустрічала іменитих гостей. Головні організатори — автор ідеї фестивалю і головний організатор Михайло Фрейдлін та артдиректор Юрій Кузнєцов — побудували програму за принципом контрасту, прагнучи до посилення драматургії. І це в основному вдалося. Дуже цікаво і яскраво виглядав польський квартет. У ньому в дуже сучасному стилі, буквально передаючи «потік свідомості», грають чудові виконавці-авангардисти: саксофоніст Адам Перончик, сурмач Петро Войтасік, контрабасист Адам Ковалевський і барабанщик Гжегож Гжиб. Їхні чотири масштабні 20 — 25-хвилинні композиції для сприймання потребували великих інтелектуальних зусиль. Манеру квартету відрізняють спокійно впевнена майстерність справжнього профі. Публіка прийняла музикантів із повагою та інтересом, але без захоплення. Так, зближення європейського джазового авангарду з філармонічним триває і можливо, поступово «переселить» його на класичний кін. І в залі було чимало тих, хто вмів слухати. У сурмача звук ясний, чистий, простий і ненапружений, а Перончик — взагалі скеля. Барабанщик зіграв цікаве соло, адже на барабанах важко когось здивувати. Звучання багато разів радувало хорошими надійними унісонами. Розслабила напруження композиція, що починалася смішними ритмізованими «речитативами» всіх учасників квартету на вигуки «У!уа-ау-уу-аа», які вони досить довго читали «за нотами», а потім імпровізували в заданому собі ритмі.

Радісно зала вітала киян із відомого вокального секстету «Джаз — Експромт», яким керує Олександр Лисоконь. Співали добре, душевно, але джазу, як мистецтва одномоментного і свіжого, було мало. Ансамбль виконує обробки джазових стандартів у джазових ритмах і гармонії, майже не імпровізуючи. Публіці особливо припав до душі молодий бас Олександр Дмитрієв, і всі зраділи українській «Марічці». Що стосується другого київського колективу, тріо тенориста-німця Гетца Грюнберга-барабанщика, Аліка Фантаєва-басиста та Сергія Макарова, то їхній виступ здивував відсутністю індивідуального обличчя і періодичними інтонаційними банальностями. Утім, молодий саксофоніст, який грає в київських клубах, має хороше дихання, могутній звук і часом непоганий артистичний темперамент, що дозволяє все ж виглядати цікавішим, аніж на останньому київському фестивалі «Єдність».

Чудово виступив іспанський гітарист Едуардо Нієбла. Відомий виконавець фламенко в Одесу приїхав прямо з фольклорного фестивалю в Кишиневі. Київські шанувальники гітари пам'ятають його виступ у циклі Еріка Айгнера «Зірки світового джазу» рік тому. Етнічне мистецтво, як і джаз, народжується на наших очах, і це їх ріднить. Разом із Нієблою в Одесі грав мексиканський гітарист Хуго Еліцальде. Дует прозвучав яскраво, по-народному гаряче, ясно. Австрійське акустичне тріо мультидуховика Гайнца фон Германна грає мейнстрим. У його складі піаніст Ервін Шмідт і контрабасист Улі Лангталлер. Зрілі майстри, досвідчені музиканти втрьох широко розвернулися в просторі всієї великої сцени. Вони здивували не відкриттями. Їхня музика досить традиційна. Австрійці знову підтвердили якість знаменитої віденської класичної інструментальної школи, яка веде своє походження ще від традицій Гайдна і Моцарта. Молоде електронне тріо «Регтайм» із Нальчика грає голосно й нерідко швидко. Колектив тільки-но формує своє обличчя, і йому ще треба працювати над стилем і джазовою імпровізацією.

Однією зі знахідок «Джазкарнавалу»-2004 стало чеське тріо бас-гітариста Павла Якуба Риби «Mind the step». Музиканти поводяться на сцені дуже вільно. І ця свобода адекватна їхній ясній, позитивно зарядженій, але зовсім не простенькій музиці. Всі троє музикантів дуже віртуозні, мають яскраве індивідуальне творче обличчя, і це відразу ж сподобалося слухачам.

На закінчення повернімося до початку нашої розповіді, зробивши, як говорять музиканти, тематичну арку, і скажемо, що вели концерти знамениті джазові оглядачі пітерець Володимир Феєртаг і москвич Михайло Митропольський, і якби не їхні приємні розумні коментарі, то перебувати в залі, позбавленій кондиціонерів, вже за годину було б нестерпно. Хедлайнером «Джазкарнавала»- 2004 став легендарний культовий радянський піаніст Леонід Чижик. Знаменитий музикант вже 13 років живе в ФРН, він — професор Мюнхенської та Веймарської консерваторій за класом джазового фортепіано. У супроводі Одеського філармонічного камерного оркестру під керуванням Ігоря Шаврука було виконано авторську композицію Чижика на тему Ля мажорної сонати Моцарта. Нещодавно він грав цей твір у Карнегі-холі з оркестром Гідона Кремера. 57-річний музикант чудово виглядає, перебуває в блискучій творчій формі, граючи розумно й тонко, вражаючи глибиною мислення, технічною досконалістю, вишуканим піанізмом. Слухаючи його, я буквально відчувала, як розгортається музичний процес, як створюється музика прямо перед слухачами. Джаз — живе втілення особистості, і Чижик грає в своїй колишній манері, спокійно, гідно. Він став ще масштабнішим, інтелектуальнішим. Публіка чудово прийняла і його сольні імпровізації на теми з «Пір року» П. Чайковського і два дуети з відомим одеським піаністом Юрієм Кузнєцовим. Але про це — наступного разу...