«Ми хочемо, аби діти дивилися українську анімацію»

Департамент культури КМДА спільно з державним кіноархівом «Довженко-Центр» запустили серію кінопоказів у столичному метрополітені. Організатори сподіваються, що українське кіно зможе морально підтримати киян у ці важкі для України часи – поділилися у Департаменті культури.

  24 лютого 2022 року Росія почала повномасштабне вторгнення, що призвело до жахливих наслідків, зокрема й до постійного перебування містян у бомбосховищах, функцію якого так само виконує київський метрополітен.

Задля підтримки морального духу мешканців міста столичний Департамент культури та «Довженко-Центр» підготували кінопроєкт у метрополітені. До програми кінопоказів увійшли стрічки різного жанру та різних епох – від німих фільмів ВУФКУ до сучасних, які зовсім нещодавно можна було побачити в українському прокаті, як-от «Найкращі вихідні» чи «Зірки за обміном». Добірка орієнтована на аудиторію різного віку й кінематографічних вподобань – для маленьких глядачів організатори підготували анімаційні стрічки, а для молоді та дорослих - комедії та фестивальне кіно.

« Київ став гарячою точкою, тож замість виру культурних подій та заходів, ми живемо повідомленнями про повітряну загрозу, замість опери – слухаємо звуки ППО, а українські кінопрем’єри замінили на постійний скролінг стрічки новин. Наша місія як працівників культури – не лише убезпечити її від знищення, але й зберегти тих, хто її цінує», – зазначила колишня директорка Департаменту культури КМДА, Яна БАРІНОВА.

Окрім «Довженко-Центру», фільмографію для показу надали й інші авторитетні українські кіноструктури – Film.ua та Артхаус Трафік. Організатори зазначають, що програма може доповнюватися та закликає до співпраці й інших гравців українського кіноринку.

Станом на сьогодні покази на різних станціях київського метра.

Ми поговорили з однєю з авторок ініціативи – керівницею піар-відділу «Довженка-Центру» Марією ГЛАЗУНОВОЮ.

- Маріє, то як з’явилася ця ідея?

- Я передивлялася фотографії з укриття в метрополітені й побачила молодих мам, молодих батьків, а також маленьких дітей, які сидять на лавках чи на матрацах не в себе вдома, вночі, ховаються від страху, від вибухів. Мені здалося, що це дуже важко навіть для дорослих, тим паче для дітей: проводити час у темному чужому просторі, без затишку, серед незнайомих людей, не вдома, в своєму теплому ліжку. Тож я подумала, що “Довженко-центр” міг би стати таким собі моральним прихистком для киян. Ми зібралися з колегами та зробили список українських мультфільмів. Адже Центр володіє архівною колекцією “Укранімафільму” – легендарної студії, яка займалася анімацією ще з 1960-х та була форпостом незалежної кінематографічної думки за часів СРСР. Ми ще до війни планували в Центрі присвятити рік українській анімації, тому що цьогоріч їй виповнюється 95 років. Задумали зробити велику виставку, подали на грант в Український культурний фонд, почали дуже активно просувати наш анімаційний спадок.

Тож ми спочатку зібрали список мультфільмів, які можна демонструвати без звуку.

- Чому саме так?

- Щоб показувати їх ближче до ночі, коли хтось спить, а хтось, навпаки,  не  може заснути від хвилювання. Але список звукових мультиків для денних показів ми склали теж.

- А для дорослих?

- Зібрали німі фільми. Це картини 1910-30-х років, але ми робили акцент на стрічках розважальних, не пропагандистських, які змогли знайти. Наприклад, “Пригоди полтинника”, зняті за мотивами оповідань Володимира Винниченка «Федько Халамидник» і «Бабусин подарунок» –– фантастична комедія, ніжна, про київських дітей, де можна побачити Київ 1920-х. Я звернулася з пропозицією до голови департаменту культури Київської міської держадміністрації Яни Барінової – вона кинула заклик, щоб знайти техніку, яку можна поставити на станціях, і так усе закрутилося. Спочатку ми підключили 5 станцій. Далі до департаменту культури звернулися вже такі потужні кінокомпанії, як Film.ua та Артхаус Трафік. Вони так само надають контент.

- Як це реалізується технологічно?

- На тих станціях, де умови дозволяють це зробити, встановлюються проектори і екрани. На інших – телевізори. Лівий берег ми поки що не підключали, але загалом у планах – 14 станцій.

- Перші покази вже відбулися?

- Так. Показали мультфільми. Кожна станція відповідає за програму та час сама. Але зараз ми з кінознавцями  розробляємо контентну сітку, щоби зменшити хаос, щоб це була вже чітка професійно сформована програма.

- Будете ще щось надавати з архівів для показів?

- Зупинилися поки на тому, що є. Робили акцент на дітях. І не тільки в укриттях. Наразі телеканал “Суспільне Київ” крутить вітчизняну анімацію. Так само ми домовились з телеканалом “Дом”. Хочемо, аби наші діти дивилися не “Троє з Простоквашина”, а “Петрика П’яточкіна”, “Козаків”, у нас гігантський доробок анімації, він цікавий, різний. І він має бути знаним у кожній оселі.

- Що ще робить Центр?

- Ми приготували і опублікували в британській газеті The Guardian список з 20 найкращих фільмів епохи Незалежності, які варто подивитись іноземному глядачу, аби зрозуміти, що відбувається тут і зараз. В основному це картини з рейтингу Топ-100 українського кіно, складеного Центром. Але ми так само додали фільми з програми “Щаблі демократії”. В основному це документальні роботи, починаючи з 1987 року, з Чорнобильської катастрофи, аж до найновіших. Звісно, переважна більшість - про Майдан, про війну, є драма Нарімана Алієва про Крим. Ця стаття отримала резонанс і тут, і за кордоном, українські ЗМІ почали складати власні списки фільмів.

- Не можу не спитати, як ви переживаєте ці часи? Адже Лівобережжя з усіх районів Києва може опинитися під ударом чи не найпершим. 

- Проводжу час в основному у волонтерському центрі. Працюємо з  гуманітарною допомогою. У нас невеличкий штаб київських валькірій, які займаються їжею для цивільних і військових. Я просто приходжу туди  й помагаю чим можу.

- Не страшно?

- Мені допомагає знизити рівень тривожності, коли щось роблю руками. Але я так само не забуваю, що, кажучи офіційно, є так само працівницею  сфери культури. І намагаюся ще й на тому фронті щось робити –і для людей, і для себе насправді теж. Оці покази в метрі – я їх не бачу, але дають мені моральну підтримку, допомагають вистояти в ці непрості часи.