«Ми хотіли передати багатоголосся Майдану»

Редактор нью-йоркського арт-видавництва Cicada Press Анастасія Осипова разом із українськими авторами представляла в Києві газету Circling the Square: Maidan and Cultural Insurgency in Ukraine в рамках дискусії про роль мистецтва в часи війни.

У назві — гра слів: «Circling the Square» можна перекласти і як «Округлення квадрата», і як «Довкола площі»; підзаголовок більш однозначний: «Майдан і культурне повстанство в Україні».

Газету видано в Нью-Йорку навесні 2014 р. після найбільш жорстоких зіткнень у Києві й на початку російської агресії в Криму.

«Circling the Square» — вельми різноманітна  добірка текстів,  світлин, малюнків, так чи інакше присвячених Майдану, протесту, сучасній культурі. Автори — українські та російські митці й активісти лівих, ліберальних та анархістських переконань — Сергій Жадан, Микита Кадан, Володимир Кузнецов, Анна Звягінцева, Павло Арсеньєв, Лариса Бабій, Олександр Бурлака, Лариса Венедіктова, Олександр Володарський, Мар’яна Матвейчук, Анастасія Осипова, Петро Павленський, Марина Сімакова, Давид Чічкан, групи «Что делать?» і TanzLaboratorium.

Видання відкривається англомовним есе «Чорні квадрати», в якому Анастасія Осипова пояснює читачам те, що відбулося в нас взимку; введення доповнене англомовним глосарієм основних термінів; також серед англомовних неперекладених текстів — есей Лариси Бабій Watching Maidan, звернення до міжнародної арт-спільноти від Асамблеї культурних діячів України та надзвичайно уїдлива «арт-поема» Віктора Януковича (!), складена з назв артефактів, знайдених у Межигір’ї. Матеріали, написані українською та російською, наводяться і в оригіналі, й у перекладі. У розлогому інтерв’ю «Здохніть,  безмозкі кретини» київський анархіст Дмитро Мрачник розтлумачує ситуацію в Україні  своїм грецьким однодумцям; винесене в заголовок нечемне побажання адресоване тим грецьким і загалом західним  лівим, що досі вірять путінським побрехенькам про «фашистську хунту» в Києві. Роману Жадана «Ворошиловград» присвячений докладний розбір росіянки Марини Симакової. Лариса Венедиктова розказує про постмайданну Асамблею діячів культури України як альтернативу офіційним бюрократичним структурам, а російський арт-колектив «Что делать?» викладає причини свого виходу від участі у Міжнародній виставці «Маніфеста», керівництво якої зайняло угодницьку позицію щодо путінської влади. Олександр Бурлака написав захопливий екскурс по архітектурі тих місць столиці, в яких відбувалися революційні події, та намалював відповідну мапу. Російський художник-радикал Петро Павленський прокоментував свій знаменитий перформанс-імітацію майданівської барикади, проведений в Петербурзі, в емоційних репліках «Зрада Майдану» й «Пісні звільнення і революції». Утопічною, але цілком дієвою виглядає пропозиція Олександра Володарського до ЄС скасувати візи до громадян України — це допоможе знизити напруження в суспільстві, ще більше віддалить Україну від Росії і зробить її набагато привабливішою навіть для невдоволених громадян. Свої рефлексії про Майдан представили в авторських есеях Мар’яна Матвійчук і Анна Звягінцева.  Поетичний репортаж Павла Арсеньєва про затримання на мітингу протесту «День Росії» складає цікаву паралель з іншим віршем — «Велосипедами» Сергія Жадана.

Ілюстрації — графіка Володимира Кузнецова, Микити Кадана й Давида Чічкана, репортажні фото з революційних вулиць і з перформансів.

Загалом, «Майдан і культурне повстанство в Україні» — цілком гідне видання: не тільки своєрідний посібник для іноземців на тему «все, що ви хотіли знати про Майдан, але не знали, де спитати», а й одна з поки що небагатьох спроб осмислення подій революції в термінах культурології та мистецтвознавства.

Кореспондент «Дня» зустрівся з Анастасією Осиповою і поставив їй кілька запитань.

— Як з’явилися ця газета?

— Я — редактор невеликого видавництва, котре цікавиться проявами мистецтва і лівого активізму, заснувала його зі своїм чоловіком, уже 12 років живу в США, але залишаюся громадянкою України, в мене тут батьки, друзі. Коли відбувалися події на Майдані, я не могла приїхати, але цікавилася тим, що відбувається. Хотіла зробити жест солідарності. Читаючи «Фейсбук», західну та українську пресу, я розуміла, що складна картина українських подій передається в Америці в дуже спрощених термінах. Усе подають як конфлікт бінарних опозицій, без напівтонів. Виявилося, що багатьох моїх західних та російських знайомих турбує присутність фашистів в Україні, і розбиратися в тому, що відбувається насправді, ніхто не хоче. Ми ж дуже хотіли показати, що не все так однозначно, що ніякої фашистської хунти тут немає, а по мірі того, як події загострювалися, нам здавалося дуже важливим передати те багатоголосся — і політичне, і мистецьке, і емоційне — котре я бачила. По мірі опрацювання матеріалів ми зрозуміли, що треба робити не буклет, не брошуру, а повноцінну газету. Ми не ставили завдання написати історію Майдану чи представити всі сторони, скоріше хотіли надати простір для висловлення тим людям, до яких у нас є доступ. Зробити таке собі ввідне видання для західної інтелектуальної авдиторії.

— Чи були відгуки в США?

— Так. Ми роздали приблизно 600 примірників, вивісили в Мережі PDF-версію для скачування. Маємо одну детальну рецензію і багато особистих відгуків — усі позитивні. Адже хоч усі ніби зацікавлені в подіях, але все одно домінує інформаційний вакуум. Незважаючи на те, що ситуація в Україні висвітлюють американські ЗМІ, терміни залишаються обтічними, не представлені політичні нюанси, місцеві реалії. Тож нам вдячні саме за інформацію. Хоча в наші завдання не входило дати відповідь на всі питання.

— А загалом, як зараз в Америці висвітлюють і сприймають тему України?

— Мені здається, останні кілька місяців досить важкі. З часом дедалі менше людей воліють розбиратися в ситуації. Апатія, втома починають переважати. Хоча, повторюся, цікавість є, і українським авторам треба писати більше — перекладачі завжди знайдуться.

— Чи зуміли ліві на Заході гідно прийняти виклик Майдану та українсько-російської війни?

— Не беруся говорити за всіх, але, схоже, у багатьох західних лівих беруть гору лінощі. Є люди з позицією здорового глузду, а є молодь, якій набагато простіше уявляти все спрощено. Скільки разів мені доводилося сперечатися з тими, хто твердив, що тут — протистояння фашистської хунти й олігархів з пролетаріатом. І таких дурниць багато. Весь час точаться суперечки з цього приводу. Дуже хотілося б, аби українські ліві та ліберали більше представляли свою позицію, яка відбивала б різні нюанси й була адекватною. Це важливо з огляду на російську пропаганду, на лінощі західної преси і західних лівих. А в Україні, оскільки Майдан, по суті, припинив існування, завдання його осмислення, збереження його енергії падає на культурні інститути — музеї, газети тощо. Чи готові вони впоратися з цим завданням? Які в них методи? Ось якраз і будемо вести дискусію на ці теми.

— Чи плануєте ви нове видання, присвячене вже сьогоднішнім реаліям? Адже за останні півроку багато чого змінилося...

— У розмовах навіть з’явився проект словника термінології Майдану. Було б цікаво зібрати її на майбутнє, щоб описати всю картину подій. Але наразі мені треба писати дисертацію. Я не претендую бути єдиним фахівцем з українського протесту. Якщо учасники нашої дискусії сформулюють щось, що потребувало б перекладу й публікації, ми будемо раді допомогти. Але це має бути колективне зусилля.