На початку дистанції

Iсторія — невблаганна і безупинна архівуюча машина. Чи скоро, чи повільно, але — всі, навіть найбільш вражаючі події, переробляє на сторінки підручників і енциклопедій. А перша ознака відходу подій до історії — рефлексії з їх приводу з боку, мабуть, найбільш чутливого співтовариства — художнього.

Так і з нашим жовтогарячим святом. За своїм зовнішнім сюжетом воно ще начебто не закінчилося, ще свіжі в пам’яті у всіх ці захоплюючі 17 днів, ще попереду переголосування і Новий рік, який пахне апельсинами. Але — вже проходять наукові конференції про зв’язки раблезіанської, карнавальної культури з Києвом-2004, вже відкриваються актуальні виставки. Власне, Майдан із прилеглими вулицями і підземними переходами сам по собі був суцільною експозицією рукописних плакатів і транспарантів, графіті і снігової скульптури. Але лава революційної творчості відлилася і в більш чіткі форми виставкової зали, вірніше, залів: «Мистецьке «Так!» помаранчевій революції» зайняла цілих два поверхи Будинку художників — випадок небувалий.

Описуючи цю виставку, хочеться уникнути конкретних імен — бо не в них річ. Це все одно як грати з дітьми — є серед них і ябеди, і хулігани, але в грі всі рівні і всі хороші. До речі, дитячих малюнків і плакатів на виставці дуже багато. Наївні і незавершені, вони висять нарівні з полотнами дорослих майстрів — які, своєю чергою, уподібнилися дітям. Можна, звичайно, звинуватити когось у занадто гострому почутті кон’юнктури і бажанні вскочити в той же потяг історії на підніжку останнього вагона. Але фальш, якщо вона й є — абсолютно не відчувається.

І тому цілком мирно уживаються полотна загальновизнаних вітчизняних абстракціоністів — вохра і оранж, полотна, просто-таки напоєні сонячним світлом, — з суто салонними реалістичними картинками. Згадані дитячі плакати досить смішно перекликаються з професійними шаржами і карикатурами на відомих політиків. Інсталяція «Останні новини» — стіна телевізорів, на екранах яких пензлем накидано різні епізоди стояння на Майдані, знаходить своє продовження в добірці фото, зроблених аматорами на тому ж Майдані. А хтось вигадав ще краще — ніяких інсталяцій! Просто виставив звичайнісінький туристичний намет, точнісінько з таких складалося в перші дні знамените містечко на Хрещатику. А блазнівська карта політично стурбованої України якось парадоксально підтакує картині «Дід Масаї і зайці», де є і зайці, і справжнісінький чорношкірий дід африканської народності масаї. Проте руді надувні зайці також є. Їх племінний тотем, очевидно — оранжевий вітряк на щоглі за вікном, прямо перед входом до Будинку художників.

Мабуть, таких виставок пройде ще чимало. І хочеться сподіватися, що вони будуть більш досконалими за художнім наповненням — така, наприклад, експозиція «майданних» робіт відомого київського фотографа Олександра Глядєлова — прямо у вітрині неподалік від площі Льва Толстого.

Питання взаємопереходу кількості і якості не даремне. Чи приведе революція соціально-політична, яка сама по собі проходила в театральних, артистичних формах — до революції в культурі — на перших порах хоча б у її візуальній частині? Чи зможе політичний імпульс втілитися в нові ідеї в головах митців, письменників, режисерів, або ж розбудити до творчості певне число більш молодих і свіжих умів — якщо зі старими криза?

Побачити можна буде дуже скоро. І це якраз той випадок, коли нарікати державі на відсутність фінансування, прикриваючи тим самим власний естетичний тупик, стане абсолютно безглуздо...

Ні, але все ж яка цікава ситуація — тепер інтелектуалам треба доганяти свій народ, а не навпаки!