На сцені головні –жінки!
Вистава «Катерина» — це болюча історія жінки, яка втратила коханого і стала покриткою. Як і у шевченківській поемі, жінка блукає разом із дитиною в пошуках свого нареченого, а щоб передати глибину її болю і страждання, образ Катерини на сцені творять шість русалок»...
У цій вокально-пластичній драмі молодий постановник Богдан Ревкевич продемонстрував здібності режисера-композитора, вибудовуючи спектакль у стилі вокально-хореографічних — поетичних — переливів. Жіночий спектакль (задіяні лише шість актрис) відходить від концертної форми й рухається у бік елегійної ритуальності.
Символічним у виставі є вінок Катерини. Він немов окрема дійова постать, адже постає то як немовля, то як дорога, і навіть як зашморг...
— Шевченко — містик, який існує на ментальному рівні. Коли я працював над постановкою, вразило, що він спілкується наодинці і безпосередньо через Бога. Тарас Григорович пронизаний самотністю, тому всю свою сповідь виливав на папір. Мене у ньому цікавить передусім його актуальність сьогодні. Шевченко працював з душею, промовляв через душу. Душа — це сутність, вона не змінюється, — розказав «Дню» про свою постановку «Катерини» Богдан РЕВКЕВИЧ. — Ще мене вражає тонке відчуття жінки, її внутрішній світ, пориви, переживання. «Катерина» — це узагальнення того, що доля жінки — це віддзеркалення долі нашої держави, така собі сумна паралель. Якщо уважно простежити за його твором, все пронизане словами: «люди серця не побачать, скажуть ледащо», «люди не простять», «свої люди, як чужії» тощо — все це слова, які кажуть про нашу ментальність. Біда у нас самих, адже лише ми господарі свого дому, і доки в ньому не наведемо лад, доти не будемо мати спокою».
