«Наші мрії – це наша робота...»

Після низки серйозних вистав — «Буна», «Земля» та «Війна» — в особистому  доробку режисера Давида Петросяна з’явився спектакль з назвою, яка спонукає до принципово інших асоціацій. DreamWorks... Щось таке розважально-легковажне-глянцеве... Як зауважив в одному інтерв’ю Давид Петросян, ідея поставити одну із п’єс Івана Вирипаєва мала певну корекцію, адже спочатку режисер зацікавився твором «Літні оси». Але з «осами» не склалося, а вже після особистого знайомства з драматургом у планах режисера виникла  драма DreamWorks (переклад Павла Ар’є). Після прем’єри якої кожен глядач зміг особисто переконатися в тому, що не варто покладатися на первинні асоціації, пов’язані з назвою, вони бувають дуже оманливими.

«Ця п’єса з нетрадиційною композицією, на мою думку, дуже гарно вписується у нетрадиційну архітектуру цього театру, його нову історію, нову віху», — так анонсував свою постановку режисер  перед прем’єрою. А оскільки він сам є і автором художнього оформлення спектаклю, то й до візуального ряду вирішив поставитися нетрадиційно, залишивши простір  майже порожнім, натомість «вихопивши» кольором та світлом окремі деталі. Біла стіна із кахлів, обабіч сцени — чіткі світлодіодні стрічки, що прямують до задника, яскраво-жовте канапе по центру...

Двоє головних героїв у чорних атласних піжамах. Він і вона, які довго були разом, а потім її забрала хвороба. Три місяці Девід (В’ячеслав Довженко) живе без своєї Меріл (Олеся Власова). Три місяці він не може відпустити її, не може наговоритися, не може відповісти на запитання, які виникли ще там, у їхньому щасливому минулому. Тоді ж, коли дружина ще була жива, але шансів на одужання не залишалося, жінка познайомилася з Елізабет (Світлана Косолапова), яка, на думку Меріл, змогла би повернути Девіда до життя, допомогла би зорієнтуватися щодо майбутнього, подарувати надію. Ось тільки коли друзі привели ефектну руденьку кралечку до згорьованого чоловіка, той одразу вирішив, що то повія і, забарикадувавшись у собі, не хотів чути ні людей, з якими був знайомий довгі роки, ні цю настирну Елізабет... Аж поки жінка не промовила знайому фразу: «Наша мрія — це наша робота, яку ми, щоб там не було, повинні зробити добре...» Яку до того сотні разів говорила його Меріл.

Ця пронизлива історія кохання має надзвичайно важливе смислове обрамлення — групу підтримки Девіда, його вірних друзів... власників цілої колекції скелетів у своїх шафах. Вони працюють на попередження, демонструючи всю ницість проблем, турбот, інтриг, сумнівних захоплень, на які люди витрачають своє життя замість того, щоб просто кохати.

Серед цікавих образів, які створили Сергій Бойко, Алла Сергійко, Максим Максимюк та інші, варто відзначити роботу Володимира Кузнєцова. Колись, ще у старому приміщенні Театру на Подолі, Віталій Малахов поставив виставу «На дні» за Максимом Горьким. В якій Кузнєцов був таким переконливим Лукою, що когось іншого в цій ролі і не лише в цьому театрі годі було й уявити. Так-от, його нинішній Тедді викликає таку ж безумовну довіру у глядачів. Монолог героя Володимира Кузнєцова біля урни з прахом його товариша, який колись відбив у нього дружину, наповнений такою емоційною палітрою, якої часто можна не дочекатися протягом більшості вистав.

...А ще у DreamWorks іде дощ. Справжній! Сховатися від якого можна за допомогою справжнього дощовика. І вода, що змиває все наносне, зникає кудись через справжню ливнівку. Фінальною ж крапкою вистави став прощальний поцілунок Девіда та Меріл, які, залишаючись разом, усе ж таки ідуть кожен своєю дорогою.

Наступні покази вистави відбудуться 16 і 17 березня.