Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

Національна філармонія відроджує музичні шедеври

У Києві з успіхом відбулася прем’єра опери-фарсу Дж.Россіні «Синьйор Брускіно, або Випадковий син»»
17 червня, 10:32
ЖВАВА Й НЕВИМУШЕНА СЦЕНІЧНА ПЛАСТИКА ВИКОНАВЦІВ ПІДКУПАЛА РОЗКУТІСТЮ ТА ІМПРОВІЗАЦІЙНІСТЮ, ЩО ТАК ІМПОНУЮТЬ ВЕСЕЛІЙ, МЕТУШЛИВІЙ АТМОСФЕРІ СПЕКТАКЛЮ / ФОТО НАДАНО ПРЕС-СЛУЖБОЮ НАЦІОНАЛЬНОЇ ФІЛАРМОНІЇ УКРАЇНИ

Спектаклем одного з оперних шедеврів видатного «пезарського лебедя» (як шанобливо величали композитора його сучасники) Національна філармонія продовжила традицію постановок маловідомих камерних творів зарубіжних класиків, започатковану з ініціативи художнього керівника Володимира Лукашева кілька років тому. Києву давно бракує концертних залів для виконання академічної музики, зокрема для камерних музичних вистав, тож філармонія перебирає на себе важливу місію «провайдера» одноактних опер, що завжди викликають підвищений інтерес меломанів. Ключовими фігурами в цьому процесі виступають молоді режисери й солісти. Здійснена випускницею НМАУ Юлією Журавковою, за підтримки Посольства Італії та Італійського інституту культури, постановка раннього шедевра Россіні (написаного композитором у 21-річному віці) не лише стала подарунком справжнім поціновувачам музики великого маестро, а й занурила слухачів у світ любові, легкого гумору, кумедної поведінки героїв...

У цій опері Россіні продемонстрував витонченість і вишуканість мелодичного таланту, легкість і природність ритму, прозорість і динамічну запальність оркестрового звучання, взірцевість вокальних партій у стилі бельканто, вправне керування фабульними колізіями, майстерність «ланцюгового» дихання в стрімкому музичному «розкручуванні» сюжетних перипетій. Утім, прем’єру цього веселого фарсу, що відбулася 1813 р. у венеціанському театрі «Сан Мозе» під час карнавалу, успіх не супроводжував. Адже спектакль різко поривав з існуючими канонами опери XVIII століття. Музика маестро відверто тяжіла до романтичного стилю, що сповна розквітне в майбутніх шедеврах Россіні — «Севільському цирульнику» та «Попелюшці». Чимало моментів видалися сучасникам незвичними у «Синьйорі Брускіно». Так, публіка була шокована увертюрою, де, за композиторським задумом, другі скрипки періодично стукали дерев’яною частиною смичків по залізних абажурах світильників над пультами, ніби вимагаючи посиленої уваги глядачів... Та й затримка на дві години підняття завіси в залі не додала настрою партеру... Тож ця опера лише зрідка з’являлася на камерних сценах окремих європейських театрів. Резонансний успіх чекав на постановку 1985 р. на Россінієвському фестивалі в Пезаро — рідному місті композитора. Ця подія ніби відкрила друге дихання сценічному життю «Синьйора Брускіно». А нині цей маленький шедевр великого маестро продовжив тріумфальний шлях свого визнання на українській столичній сцені.

Невигадлива сюжетна канва фарсу: Італія XVIII століття. Флорвіль і Софія хочуть побратися, проте в планах опікуна дівчини — Гауденціо — видати її заміж за сина синьйора Брускіно. Щоб досягти мети, Флорвіль видає себе за юного Брускіно, та тут виникає низка перешкод, кумедних розіграшів, хитромудрих інтриг і сварок, але все закінчується хепі-ендом.

У постановці Ю. Журавкової весь режисерський інструментарій було підкорено тому, щоб у калейдоскопі численних мізансцен опери Россіні ані на мить не збавлявся стрімкий темпоритм дійства, щоб у публіки не вщухав інтерес до того, що відбувається на сцені. Замішана сценічна інтрига підігрівала градус спектаклю сценографічними знахідками, ремінісценціями: парою янголят (або Амура та Психеї) на балконі над сценою, що весь час кумедною мімікою посилювали іронічну тональність дійства; час від часу елегантно-пластична зміна пози «оживаючої» скульптури фонтана з амфорою у центрі сцени, використання для розвитку сценічної дії усього простору залу тощо. Та, звісно, основне музично-драматургічне навантаження несли головні герої — Софія (А. Родіна), Гауденціо (А. Юрченко), Маріанна (О. Табуліна), Філіберто (Р. Смоляр), Комісар (О. Харламов), молодий і старший Брускіно (С. Бортник і А. Маслаков), які продемонстрували темперамент, вокальну майстерність, виразну артикуляцію, що була абсолютно досконалою й у технічно віртуозних сольних номерах, і в ансамблях. Особливо вражали скоромовки — справжні перлинки бельканто. Абсолютним центром уваги слухачів став Брускіно-старший у виконанні чудового соліста Національної опери Андрія Маслакова, інтонаційна палітра партії якого підкоряла швидкою зміною настроїв і реакцій на репліки партнерів по сцені. Жвава й невимушена сценічна пластика виконавців підкупала розкутістю та імпровізаційністю, так імпонуючими веселій, метушливій атмосфері спектаклю. Взагалі головним враженням від спектаклю стала стильова єдність режисерської версії, акторсько-співацького ансамблю, акустично й динамічно збалансоване звучання Академічного симфонічного оркестру Національної філармонії під орудою диригента Віталія Протасова. До речі, ця вистава прикрасила репертуар філармонії.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати