«Найкращі з найкращих»
Визначено володаря гран-прі Всеукраїнського літературного конкурсу імені Григора Тютюнника
Цьогоріч 5 грудня виповнилося 90 років з дня народження відомого українського письменника Григора Тютюнника. «Саме Григір Тютюнник чи не найглибше зумів розкрити природу такого концепту, як совість, актуалізованого шістдесятниками разом із концептами вини, відповідальності, морального обов’язку. У Григора Тютюнника совість завжди йшла обіруч правди: правда — це той фундамент, на якому й проявляла себе совість... — зазначає український літературознавець, доктор філологічних наук, професор Людмила Тарнашинська у дослідженні «Григір Тютюнник: імператив совісті». — [Він] явив українській літературі, що перебувала у пошуках формотворчих засобів, складну простоту життєвої автентики такої потужної переконливості, що відразу зарекомендував себе письменником стефаниківської глибини, подібних якому на той час просто не знаходилося». Попри таку глибину постаті, констатує Людмила Тарнашинська, і досі його творчість не є достатньо дослідженою.
ЗА П'ЯТЬ РОКІВ — ПОНАД 2500 РУКОПИСІВ
Однією з ініціатив, яка ще п’ять років тому поставила собі за мету популяризувати творчість Григора Тютюнника, став всеукраїнський літературний конкурс, названий на честь видатного українського письменника. «Конкурс носить ім’я дивовижного прозаїка: експресивного, природного, глибокого Григора Тютюнника. На мою думку, після Василя Стефаника, він є одним із найцікавіших новелістів у творчій системі національних координат. Його приземлені сюжети, життя звичайних людей у звичайних обставинах, прихована критика тогочасного режиму — внутрішній виклик, з яким доводилося миритися. І виживати...» — розповідає голова Оргкомітету конкурсу, письменниця, громадський діяч Леся Мудрак.
Водночас конкурс мав ще одну мету. «З одного боку, він відкрив нові яскраві імена, їхні таланти; з іншого — дав можливість опублікувати своє творіння, надрукувати свою книгу, — зазначає співорганізатор та член журі Олена Кононенко, підсумовуючи результати п’ятого конкурсу (переможці якого були оголошені у вересні цього року). — Чи не головна мета конкурсу — надати можливість молодим письменникам без спеціальної освіти чи досвіду заявити про себе, увірватися в масову літературу». І, як засвідчує історія конкурсу, це таки вдалося здійснити.
За ці п’ять років до організаторів надійшло понад дві з половиною тисячі рукописів, було визначено 56 лауреатів і 12 переможців, надруковано 12 авторських книг та альманахи з творами учасників. Серед них відомі нині — Ігор Стамбол, Юлія Бережко-Камінська, Ірина Сажинська та інші.
«ЗАВДЯКИ ВАМ Я ПОЧАЛА ПИСАТИ ДАЛІ Й ЗДОБУЛА ЩЕ ОДНУ ПРЕМІЮ»
Конкурс заснований у 2016 році видавництвом «Самміт-книга», «Українською бібліотечною асоціацією» та меценатом, політичним та громадським діячем Віталієм Скоциком. «У 2015—2019 рр. я дев’ять разів об’їздив Україну, і на зустрічі приходили абсолютно різні люди. Серед них були й ті, які пишуть «у шухляду», для яких максимальним досягненням було, коли районна газета надрукувала їхній твір. І вони просили їм допомогти, щоб їх почули, — розповідає Віталій Скоцик. — Одного разу, коли я вже повернувся в Київ, мені зателефонував Іван Федорович Драч, повідомивши, що він з групою однодумців хотів би до мене заїхати. «Українських письменників, які пишуть новели світового рівня, тільки два — Василь Стефаник і Григір Тютюнник. І було б добре, якби ми людям, які живуть у сільській місцевості, яким важче досягти успіху, створили такий конкурс і дали йому ім’я Григора Тютюнника», — запропонував тоді Іван Драч. Я відповів: «Звичайно, зробімо таку добру справу».
За п’ять років конкурс зазнав багатьох змін. Спершу він мав два обмеження: брати участь могли українці до 35 років, а твори мали бути на сільську тематику. Передбачалося, що така тема, зокрема, допоможе авторам з сільської місцевості проявити себе. Водночас, як стало зрозуміло згодом, існує багато людей, які живуть, наприклад, у невеликих містечках і яким також складно реалізуватися, причому ідеться не тільки про молодь, а й людей старшого віку. Виявилося, що чимало з них, вийшовши на пенсію, починали писати або ж звертали увагу на свої твори, написані «у шухляду». Тож ці початкові обмеження були зняті.
«Нині не так багато майданчиків, де автори-початківці могли б себе проявити, особливо ті, які проживають у селах і яким, звичайно, набагато складніше бути поміченими. А в нас якраз чимало переможців й лауреатів родом з маленьких містечок, сіл. Дуже приємно дивитися, як у них загоряються очі, бо вони розуміють, що їхня творчість справді потрібна людям», — розповідає Олена Кононенко. Зокрема, одна з переможниць ніяк не могла повірити, що саме її твір, дівчини з села, матері чотирьох дітей, було визнано найкращим. Уже згодом вона написала організаторам, повідомивши, що «завдяки вам я почала писати далі й здобула ще одну премію». І таких історій багато. Як зазначає Олена Кононенко: «Це надзвичайно приємно, що завдяки нашому конкурсу ці автори стали рухатися далі, а книги поезій, романи, які трималися «у шухляді», побачили світ». Не менш важливим аспектом є і мотивація: автори з усієї країни переконалися, що аби твою книгу опублікували, не потрібно мати значну кількість грошей чи зв’язки. Достатньо таланту.
За ці роки змінювалися і члени журі конкурсу. Цьогорічних переможців і лауреатів, наприклад, обирали Віталій Скоцик, Іван Степурін, Олена Кононенко, Анатолій Гнатюк, Дмитро Чистяк, Олег Сербін, Євген Нищук, Оксана Старак-Повякель, Микола Гриценко. А головою журі вже не перший рік є академік НАН України, директор Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України Микола Жулинський. Водночас члени журі також докладають зусиль і для організації конкурсу, допомагаючи, наприклад, з місцем проведення церемонії нагородження. Адже, як наголосив Віталій Скоцик: «Кожен фінал у нас святковий. Ми намагаємося організувати для переможців і номінантів ту атмосферу, де вони занурилися б у життя нашої мистецької еліти».
Саме таким стало і вручення гран-прі конкурсу, яке відбулося вчора у київському театрі «Сузір'я» і приурочене до 90-ліття з дня народження Григора Тютюнника. Це не тільки визначення найкращих з найкращих (за гран-прі боролися лише переможці та лауреати за п'ятиріччя існування конкурсу), а й справжня зустріч у «родинному колі»: зібралися члени журі усіх років, організатори й партнери конкурсу, усі переможці й лауреати, близький друг Григора Тютюнника, український поет та перекладач Петро Засенко, академіки, письменники, громадські діячі, видавці.
Церемонія нагородження супроводжувалася музичними виступами від представників всеукраїнської музичної премії «Шлягер року». А кульмінацією події, ясна річ, було нагородження володарки гран-прі конкурсу. Нею стала Людмила Ясна з Києва за повість «Упійманий домівкою».
Нагороджено було й гранд-лауреатів, якими стали: Юлія Сільчук (Волинь) — «Люди без обличчя»; Володимир Бодня (м. Вугледар) — п’єса «Віртуальна реальність»; Ольга Халепа (Харківщина) — «Збірка оповідань»; Юлія Бережко-Камінська (м. Ірпінь) — збірка поезій «Медоноси»; Микита Рижих (Херсонщина) — збірка поезій «Прикарпаття»; Катерина Бойко (Запорізька обл.) — «Із льону і шовку»; Катерина Холод (м. Ірпінь) — п’єса «Тіндермени»; Олеся Міфтахова (м. Київ) — збірка поезій «На межі»; Ірина Лазоревич (м.Чернівці) — збірка поезій «Буйволи».
ДІЄВА ПАМ’ЯТЬ ПРО ГРИГОРА ТЮТЮННИКА
Цього року, як пояснив Віталій Скоцик, конкурс проходить під гаслом «Книга народжує книгу». Завдяки реалізації книги мецената «Ідеальний шторм» вдалося не тільки організувати нагородження переможців п’ятого конкурсу й гран-прі, а й підготувати меморіальну дошку Григору Тютюннику. Встановити її планують у березні наступного року.
Виявилося, що це гасло має зв’язок і з «Днем». «Велика частина розділів книги «Ідеальний шторм» друкувалася в газеті «День». І це дуже приємно, тому що «День» — це справді газета української інтелектуальної еліти. Я безмежно вдячний Ларисі Олексіївні й усьому творчому колективу, зокрема, Івану Капсамуну, з яким ми добре знайомі, Миколі Гриценку», — зазначив Віталій Скоцик. Отримав «День» і подяку за підтримку конкурсу.
Тож уже п’ять років конкурс сприяє збереженню і розвитку інтелектуального потенціалу України.
Author
Марія ЧадюкРубрика
Культура