Назгуль ШУКАЄВА: «Коли ми слухаємо музику — ми ніби повертаємося додому»

Назгуль Шукаєва з тих співачок, чиї виступи не забуваються. Її голос проникає у саму душу і десь там, у глибині, ще довго звучить і резонує. Знайомство з її музикою не завжди просте – вона легко стирає звичні уявлення про спів і про можливості людського голосу. Інколи потрібен час на осмислення і глибоке проживання почутого, а інколи – голос Назгуль просто підхоплює і розчиняє у просторі. Жоден виступ співачки ніколи не повторюється. Вона експериментує та імпровізує, поєднуючи в одному концерті джазові композиції, класичний авангард та етнічну мелізматику.

Назгуль Шукаєва народилася і виросла у Казахстані, але останні 20 років живе в Україні. Тут вона дає лише два концерти на рік – влітку виступає на сцені Bouquet Kyiv Stage у «Софії Київській», а в грудні дає вже традиційний різдвяний концерт. Чому лише два? Пояснює, що такий концертний графік дає їй можливість справді проживати свої виступи і робити їх неповторними. Колись, розповідає, вона щомісяця мала новий проект. Згадує, як такий концертний темп виснажував і перетворював чисту творчість на нехай і філігранне, але ремесло.

Цьогорічний різдвяний концерт Angel Star відбудеться 26 грудня у Київському академічному театрі ляльок. Він закриває сезон концертів і виставок, організованих Домом «Майстер Клас». Разом із Назгуль Шукаєвою в цей вечір виступлять відомі українські джазові музиканти. У програмі – госпел і  різдвяні світові хіти у новому звучанні. Назгуль розповідає, що це буде не просто святковий концерт. Співачка сподівається, що виступ стане глибоким і осмисленим діалогом між нею та глядачами, що їй вдасться поділитися з присутніми станом спокою і умиротворення, настроєм радості і любові.

Ми розмовляємо з Назгуль у затишній кав’ярні в центрі міста й спостерігаємо, як Київ готується до зимових свят. Він змінюється візуально – ліхтарики, гірлянди, святкові декорації у вітринах. Але також змінюється його звучання – звідусіль лунає різдвяна музика та сміх. Починаємо розмову саме з цього – з наповненості людського життя музикою.

— Здається, що у певні періоди в житті людей стає більше музики, як ось зараз, у час зимових свят.  У вашому житті є періоди, коли музики стає більше, а коли менше?

 — Я помітила, що у зимовий час на багатьох радіостанціях, у кафе та магазинах звучить  добра різдвяна музика. Це інші хвилі, ніж ми чуємо щодня, тому, певне, і на душі стає добріше, легше, світліше.

Але насправді музика є завжди і усюди, і її завжди багато. Вона лине звідусіль —  від стель, з радіоприймача, від посуду, від меблів, це і шум води, яка тече з крану... Усе має свій звук. Щось звучить тихіше, щось голосніше. Є звуки, ледь вловимі людським слухом, а є взагалі невловимі. Уся наша земля гуде від різноманіття звуків. Це величезна і дуже складна сим‎фонія. Тиша має свій звук. У каміння, у гір, у трави — свої звуки. Кожна людина по-своєму звучить. Коли людина з’являється у просторі, від неї йде певна хвиля звуку. Вона ледь чутна, ледь вловима, але вже змінює цей простір.

ФОТО ІГОРЯ СНІСАРЕНКА

Тому у мене, мабуть, немає таких періодів, щоб музики ставало менше або більше. Я весь час в ній.

— Тоді, можливо, є періоди чи ситуації, коли люди більш відкриті до музики, краще її сприймають, гостріше чують? І ці моменти не обов’язково мають бути радісними, вони цілком можуть бути трагічними чи драматичними, історичними …

 — Мені здається, відкритість до музики не залежить від зовнішніх факторів, лише від стану людини. У певні моменти в людини міняється і настрій, і стан.  Буває, що музика необхідна просто як терапія: якщо людина просто зараз не послухає її, то не збалансується.

Всесвіт —  це баланс. Баланс існує усюди і в усьому, це сили, що повсякчас все урівноважують. Тому чим більше трагедій та драматичних подій, тим більше з’являється того, що врівноважує. А музика так само, як і візуальне мистецтво, вміє з’єднати людину з цілим світом. Тому що людина зв’язана і з іншими людьми, і з природою —  живою і неживою. Коли ми слухаємо музику —  ми ніби повертаємося додому. Це наша душа. І через це музика ніколи не перестане бути популярною. Тим паче, живі концерти. Усі розуміють їхню цінність, тому що там виникає особливий простір.

«ЛЮДИНА Є ЗВУК»

 — Коли діти маленькі, вони весь час співають, живуть у звуках, відтворюють їх.  А потім ми виростаємо і втрачаємо цю свободу звучання…

 — Коли ми маленькі, ми —  вільні. Ми справжні, ми не обмежені ще соціальними вимогами, нормами поведінки. Поступово дитина виростає, вона бачить, як поводяться дорослі, починає копіювати їхню поведінку. Батьки виховують, школа: не шуми, говори тихіше, не співай… І людина починає потрохи замикатися і відмовлятися від звучання. Хоча оцей дитячий стан —  найприродніший, і саме ці звуки, які дитина проживає, є цілющими для неї. Згодом людина затискається і фактично перестає бути собою.

Багато людей дуже соромляться співати, але ж звук людини —  це її величезна сила. Коли людина говорить якесь слово —  простір змінюється. А якщо людина співає, то це має ще сильніший ефект. Людина є сосудом для звуку. Людина є звук.

 — Чим для вас є музика? Світлом? Енергією?

 — Музика для мене — це нашарування, і ці шари увесь час змішуються і переміщуються. Як і більшість музикантів, я звертаю увагу на всі звуки, які є довкола мене. От зараз ми чуємо, як дзенькають блюдця, як грає музика, як позаду нас хлопець розмовляє з дівчиною, чуємо його тембр та інтонації, чуємо його голос. І цей процес багатовимірний, він відбувається постійно.  Навіть якщо ми зараз вимкнемо радіо і приберемо усі голоси, ми все рівно у просторі почуємо ледь вловимий звук. Звуків завжди багато і вони завжди є.

 — Така висока чутливість до звуків заважає чи допомагає вам? Наскільки ви потребуєте тиші? І де її шукати, живучи у великому місті?

 — Для мене тиші взагалі не існує. Просто вона може мати різну характеристику. Наприклад, раніше я намагалася не заходити в кафе, де звучить голосна музика. Зрозуміло, що музиканти не люблять, коли голосно грає музика в таксі, в громадських закладах. Ми справді хочемо, щоб слух відпочивав, хочемо чути природний звук.

У мене завжди була ілюзія, що десь на вершині, на яку я зможу піднятися, буде ось ця абсолютна тиша. Якось я потрапила до Непалу, і коли піднялася на одну з вершин, то почула… звук.  Він не був тихим, він просто мав іншу частоту. Це була виразна безмовність, тиша, яка промовляє. І це було приголомшливо.

ФОТО ІГОРЯ СНІСАРЕНКА

Суть всього цього —  діалог із самим собою. Де ти зараз перебуваєш, якою є частота твого звуку, який звук тебе оточує. Все має місце бути. Все служить нам. І ми служимо всьому. Це процес великого життя.

«ДОВІРА ДО СЕБЕ ДОРІВНЮЄ ДОВІРІ ДО ЖИТТЯ»

 —  Щоб послухати музику, сьогодні не треба нікуди йти чи їхати, чекати чи готуватися — включив і слухаєш у телефоні, на комп’ютері… Наскільки це впливає на наше вміння не просто слухати музику, а чути її? Чи не втрачаємо ми вміння бути в моменті?

 — Бути в моменті завжди складно. Складно і, можливо, не завжди потрібно.  Багато хто дуже багато енергії та сил витрачає на те, щоб відповідати цьому моменту тут і зараз. Мені здається, що людина мусить чути і відчувати свій баланс. Хтось слухає музику і відчуває себе в моменті, тут і зараз, хтось, слухаючи музику, навпаки йде глибоко у минуле, у дитинство або у майбутнє.

Це вічна подорож. Чим більше ми слухаємо цікавої складної музики, особливо незрозумілої для нас, нелогічної, тим більше ми стимулюємо певні ділянки свого мозку. А мозок —  це станція, від нього все залежить.

Коли людина займається будь-яким видом творчості, вона завжди в моменті – тут і зараз. Це відбувається природно. Наприклад, коли я вимішую тісто, я повністю входжу в цей процес. Це чудовий стан.

— Музиканти завжди готуються до своїх виступів, а чи потрібно готуватися слухачам, особливо коли йдеться про складну музику?

 — Я думаю те, що вони встали з умовного дивану, вийшли з дому і прийшли на концерт —  це вже зусилля і підготовка. Тому що у світі, де люди настільки завантажені, де мають стільки спокус і такий величезний вибір подій на вечір, вибрати концерт — це вже перемога музики.

 — Але дійти до концерту — це лише половина задачі, потрібно ще почути музику, вміти відсікти усі поточні думки про роботу, побут, незроблені справи. Цю навичку можна в собі виховати?

 — Мені здається, тут не потрібне якесь особливе виховання. Людині, передовсім, потрібно виробити довіру до себе, навчитися слухати себе. Часом справді тіло втомлюється і йому необхідний відпочинок. Ця емпатія до себе.

ФОТО МИХАЙЛА ОНИШКІВА

Довіра до себе дорівнює довірі до життя. І через цю довіру вибудовується баланс. Коли людині справді це потрібно, вона прийде на концерт, а коли потрібно —  лишиться вдома і відпочине. І головний критерій —  чи відчуває людина радість. Мені би дуже хотілося, щоб людина приходила на концерт не тому, що вона себе таким чином виховує, а тому, що хоче цього. Щоб вона йшла на концерт, як на побачення, —  відчуваючи легкість і радість. Ось це буде щиро і чесно, зокрема і щодо музикантів на сцені.

«МІСЦЕ СИЛИ У КОЖНОГО СВОЄ»

 — А яким є ваш досвід як слухачки? Що і коли ви слухаєте?

 — Я слухаю музику, але не часто. У мене є правило: я слухаю музику лише на хорошій апаратурі. Я не можу слухати її в телефоні. Для мене це просто неповага. А так, як я часто подорожую, у мене не виходить просто сісти і в спокої послухати музику з хороших колонок. Тому слухаю я її переважно вдома. Це дуже різна музика: класика, джаз, архаїка, класичний авангард, наші українські композитори. Це може бути якась дуже стара музика або навпаки. Все залежить від настрою.

 — Ви розділяєте музику на ту, що для радості, і ту, що для суму?

 — Ні, у мене такого немає. Насправді нам, музикантам, дуже складно просто слухати музику. Ми слухаємо інакше. Це професійне слухання.  Але я весь час перебуваю у музиці, я весь час задіяна у якихось проектах, а значить, я до них готуюся, переглядаю ноти, співаю, шукаю, дивлюся, пробую, приміряюся. Тобто, це постійна робота з музикою і в музиці. У мене нещодавно був концерт у Польщі. Це був класичний авангард, і мені довелося переслухати багато чого нового і побути в енергіях цього напрямку. Напевне, все залежить від того, в якому проекті я зараз перебуваю.

Наприклад, щороку разом з Домом «Майстер Клас» ми готуємо різдвяну програму. У цей період я слухаю госпел і різдвяні пісні. Це можуть бути дуже старі композиції та зовсім нові. При цьому я, звичайно, відчуваю насолоду, адже займаюсь улюбленою роботою.

 — Наскільки на вас впливає місце, де відбувається концерт. Наприклад, ви виступали на Bouquet Kyiv Stage у «Софії Київській», особливому місці для Києва…

 — У Києві дуже багато місць сили, але, на мою думку, «Софія Київська» —  це центральне місце сили. І людина, яка перебуває в такому місці, наче отримує ключі від усіх дверей, які були заперті. І людина, перебуваючи там, може зрозуміти своє призначення, краще почути голос душі. Це унікальне місце.

У цьому світі нічого випадкового ніколи не відбувається. Місце сили у кожного своє. Багато людей інтуїтивно приходять у  якісь свої улюблені місця і там наснажуються тишею і натхненням. Важливо, щоб людина знайшла місце, яке завжди буде її живити.

ДОВІДКА

Назгуль Шукаева — співачка з рідкісним діапазоном голосу від горлового співу в техніці «кай» до сопрано, що дозволяє їй виконувати як автентичний фольк та джаз, так і сучасну академічну музику. Заснувала проекти «Азія Тенгрі» і Nazgul Shukaeva Project,  в якому беруть участь відомі джазові музиканти: піаніст Олексій Боголюбов, басист Валентин Корнієнко, ударник Алік Фантаєв. Виступала разом із джазовими піаністами Володимиром Соляником, Benito Gonzales, Joel Holmes, Mike Del Ferro. Співпрацює з музикантами з Нідерландів, Бельгії, Англії, Польщі, Китаю. Виконувала музичні твори композиторів Святослава Луньова, Вікторії Польової, Олексія Ретинського, Алли Загайкевич, Людмили Юріної. Знялась у головній ролі в документальному фільмі To Be In Ukraine Андрія Старжинського та Антона Брага. А також у документальному фільмі британського режисера Філа Стронґмена  «Kiev Unbroken/Київ незламний».