Не підійти до небезпечної межі...

Нагадаємо, Голодомор 1932 — 1933 років призвів до багатомільйонних людських втрат у сільській місцевості на території Української РСР (землі сучасної України за винятком семи західних областей, Криму і Південної Бессарабії, які тоді не входили до УРСР) та Кубані, більшість населення якої становили українці. Упродовж десятиліть масове вбивство людей штучним голодом не лише навмисно замовчувалося радянською владою, а й узагалі заборонялося про нього будь-де згадувати! Для порівняння, голод у Поволжі 1921—1922 рр. та голод під час блокади Ленінграду в роки Другої Світової війни висвітлювали у радянських засобах масової інформації та історичній літературі.

Нині 24 країни офіційно визнали Голодомор геноцидом українського народу. Український парламент назвав, а 2006 року офіційно визнав Голодомор геноцидом українського народу. За даними науково-демографічної експертизи, загальна кількість людських втрат від Голодомору — три мільйони 941 тисяча осіб. Також за даними слідства було визначено, що втрати українців у частині ненароджених становлять шість мільйонів 122 тисячі осіб.

Наскільки страшну і трагічну тему висвітлено в образотворчому мистецтві, «День» попросив розповісти історика мистецтва, проректора Львівської академії мистецтв Романа ЯЦІВА.

— Нині відкриваються цілі пласти тих мистецьких тем, які були висвітлені художниками в різні періоди 1930-х і до сучасності, а особливо ті періоди, де дуже багато мистецьких явищ було заборонено, — розповідає професор Р. Яців. — Поки що важко систематизувати такий величезний масив, однак нині вже деякі явища на тему Голодомору дуже виразно розкривають.

Цю тему піднімали митці Львова і діаспори ще у 1930-х. Найбільш жваво цю трагедію відбито у сатиричній графіці у кількох виданнях Львова — наприклад, у сатирично-гумористичному тижневику «Комар» і сатирично-гумористичному двомісячнику «Жорна» (було надруковано багато гостро-актуальних і адекватних  робіт авторства Едварда Козака та Романа Чорнія, які ці теми висвітлювали на підставі тих новин, що відбуваються у радянській Україні, які публікували у галицькій пресі). Подекуди ці теми знаходили дуже добру мистецьку реакцію — блискавичну, бо жанр сатиричної графіки, власне, й передбачає оперативне реагування на ті чи інші прояви. До речі, це згодом може бути темою окремої розмови, бо є низка робіт, створена Едвардом Козаком, які можна вважати певною серією, тому що він систематично реагував на страшні новини і дуже творчо підходив у кожному конкретному випадку для того, щоб подати ті політичні причини цього явища...

Варто згадати і твори, що з’явилися трошки пізніше і були реакцією і на Голодомор, й інші події — репресії над українцями. Такою підсумковою, дуже вагомую роботою був твір вихідця із Львівщини Петра Андрусіва «Голгота України», великоформатне полотно алегоричного змісту, на жаль, знищено під час бомбардування Варшави. Це, безперечно, один із найвидатніших програмних творів в історії українського мистецтва, навіяний  мороком голоду 1933 року, але автор бачить цю трагедію як знак біди ще більшого історичного масштабу — у символічній сцені розп’яття України. Алегоричний вузол із хрестом, гора тіл, буремне небо, хижі птахи. Ступінь драматичності змодельованої ситуації такий, що годі шукати у творі якихось обнадійливих інтонацій. Ця атмосфера задухи, можливо навіть і містики, мовби запозичена з «Капричос» Гойї... Збереглася дуже неякісна репродукція цього твору, і можна хіба переконатися у тому, наскільки сильно, глибоко й емоційно проблему передано цим митцем, який потім до тієї теми не повертався...

Також у 1933—1934 роках до теми Голодомору звернувся й дуже сильний  російський та український художник Василь Масютин. На той час митець жив у Берліні, був  успішним ілюстратором і майстром прикладної графіки. Він зблизився з українськими колами, зокрема з Українським науковим інститутом у Берліні, і виконав серію листівок, які передбачалися для поширення для збору коштів на підтримку голодуючим в Україні. На жаль, ці листівки не збереглися, але є кілька документальних підтверджень, що листівки добре спрацювали саме в такій якості.

За океаном у 1940—1950-х на тему Голодомору в Україні створював алегоричні композиції дуже сильний графік — живописець уродженець Черкащини Віктор Цимбал, який зробив кілька сатиричних серій по темі Голодомору репресій в Україні, але найбільш значиме його живописне полотно — «Рік 1933». Кольорова репродукція цього твору є у книжці Богдана Гориня, який  зробив монографію про Віктора Цимбала.

Як певні спогади про цю трагедії в історії України можна назвати талановиту графіку екс-харків’янки Віри Дражевської, яка була свідком тих подій. Вона була дружиною розстріляного художника-«бойчукіста» Василя Седляра — митця-монументаліста, ілюстратора «Кобзаря», й ученицею Івана Падалки. Серія рисунків — живих, емоційних  вражень Віри Дражевської були репродуковані в жіночому журналі «Наше життя», що досі виходить у Сполучених Штатах Америки. 

— Трагедія Голодомору, з мільйонними втратами людських життів, — вражаюча... Чому, на вашу думку, на неї масово у 1930-х не відреагувало і не відгукнулося мистецьке середовище в Україні?

— Тоді мистецьке середовище в Україні було придушено, скомпрометовано різними ідеологічними постановами. Крім того, всім відомі обставини фізичного знищення цілої генерації (кажу про так зване «Розстріляне Відродження»). А інші митці, літератори змушені були або йти в інтелектуальне підпілля, або пішли на певну кон’юнктуру. Це, звичайно, страх, і тут важко  коментувати і засуджувати людей, які змушені були йти на певні компроміси... Але в багатьох митців, які з початком Другої світової війни залишили радянську Україну і переїхали в діаспору, тематика Голодомору епізодично звучала. Інша річ, що таку громадянську відвагу і силу мав не кожен художник. Чимало талановитих митців, що жили на той час в радянській Україні, на очах яких відбувалася ця трагедія, або не наважувалися до цієї тематики повертатися (боялися, що до них дотягнеться рука Кремля навіть у далекій діаспорі), або не мали такої сильної творчої мотивації, щоби ці твори стали помітними.

— Романе Мироновичу, розкажіть чи звертаються до теми Голодомору сучасні художники?

Так, звертаються. Хоча мені важко назвати такі, які могли б візуалізувати високий мистецький рівень розкриття цієї тематики... Напевно, варто у цьому контексті згадати твори 1960—1970-х, які вважаються певними мистецькими парафразами цієї теми у мистецтві, в інтерпретації видатного львівського художника Євгена Лисика. Це є твори на рівні пошуків, на рівні графічних композицій не прямого — алегоричного змісту. Євген Лисик як митець-сценограф, який мислив глобальними філософськими категоріями, інтерпретуючи різні визначні світові шедеври оперного і балетного мистецтва, теж звертався до  тематики Голодомору. Його графічні малюнки є вражаючими і надзвичайно великої мистецької сили!

Загалом чимало митців в останні 20 років, після проголошення незалежності, зверталися до цієї тематики. Варто лише назвати Валерія Франчука, який 2008 року отримав Шевченківську премію за цикл «Розхитані дзвони пам’яті», присвячений жертвам Голодомору в Україні...

Мені важко зараз визначити більш чи менш значимі твори інших митців на цю тему — здебільшого, вони графічного жанру, подані як ілюстрації-парафрази до книжок, присвячених цій темі.  Але щоб були значимі алегоричні композиції... Хіба у скульптурі — у пам’ятниках, зокрема — у Києві та інших місцях, пов’язаних із цією трагедією у східних областях.

— Наскільки важливо доносити до молоді, яка не знає тих тортур, що випали на долю українців 80 років тому, інформацію про ті події — зокрема, при нагоді, демонстрацією творів образотворчого мистецтва на тему Голодомору?

— Очевидно, що суспільна історична пам’ять — дуже і дуже важливий чинник не тільки виховання, а й культивування людської гідності. Не йдеться про те, що в такий спосіб українці мають нагнітати якусь істерику чи мститися за минуле. Але оскільки сучасний світ часто буває невідповідальним у багатьох ситуаціях, треба людству  нагадувати, що можна забутися, відтак — підійти до дуже небезпечної межі. Високе мистецтво здатне  глибоко ввійти у свідомість людини і дати зрозуміти цей посил на людськість, на гідність... Тому тема Голодомору — одна з найбільш драматичних не тільки для українців, а й для всього людства. Так само, як Голокосту. Тому це є наш обов’язок — і перед пам’яттю тих людей, що безневинно загинули, перед майбутніми поколіннями... Щоб ми були виваженими — і в діях, і в думках...