Не революціонер, а життєлюб

Книги і творчість видатних людей зачаровують. Особливо, коли знайомишся з ними не під час шкільної вимушеності, а для власного задоволення. Для прикладу, спробуйте поринути у творчість Івана Франка! Яким різнобарвним і енциклопедичним є його доробок. Але, напевно, багатьох здивуєш, коли скажеш: Франко-кулінар. А праці Каменяра свідчать, що в їжі він справді тямив. Пропонуємо вам познайомитися із смачним життям в одному з фрагментів повісті «Великий шум» (І. Франко, зібрання творів у п’ятдесяти томах, т.22), який яскраво змальовує епічний весільний обід «аж до заходу сонця». У цьому уривку відчувається глибоке розуміння та пошанування Франком до неабиякого селянського свята — весілля.

Шанобливе ставлення українців до їжі, смачного частування збереглося до сьогодні. Хоча воно не завжди зрозуміле представникам західної культури. А нам воно до лиця, адже добре частування є ознакою пошани і доброго ставлення. Утім, деякі з традиційних рецептів через гастрономічну навалу нових страв ми, на жаль, забули. Багатьом, напевне, незнайомий смак «курки з шафраном» та призначення «весільних кравців». До весілля «зарізали три вепрі й три ялівки, купили три бочки пива й бочку горівки, нарізали дробу (птиці), спросили свояків, і знайомих, і сусідів з трьох сіл, не виключаючи й дальших». Читаймо Франка! Це цікаво, а часом навіть смачно.

«...Нарешті втишилися, всіх гостей порозсаджували поза столи в хаті, і в сінях, і на подвір’ї. Почався епічний, весільний обід, що тривав аж до заходу сонця, з горівками, пивами й медами, з музиками й співами, з піснями до кожної страви, з похвалами і придирками. На першу страву подали борщ, який свахи привітали піснею на похвалу борщу:

Уже нам дають борщу,
А я чола не морщу,
Бо борщ — найстарша страва
І господині слава.

Надійшла капуста, та при ній хори жіночі розділилися надвоє; одні величали капусту:

Капуста на грядці сиділа,
На пісному рости не хтіла;
Капусту кухарка вносила,
А вна солонини просила.
Капуста і жінка до власти
Усе потребує омасти.

А другий хор, при другому столі, ніби кепкував із капусти, приспівуючи:

Візьміть собі капустицю у станов,
А нам дайте курочку з шафраном!

Подано в здоровенних мисах яловичий росіл і до нього пампушки, і знов залунала пісня з усіх столів:

Ой що ж нам дають? Юшечки,
Самі нам ідуть в душечки.
А й ще нам дають пампушки,
Що самі просяться в душки.

Все те швидко щезає зі столів, бо гості таки добре про постилися в часі церковної відправи. Та ось здорові парубки несуть удвійку до кождого стола величезні чвертки телячої та свинячої печені. Поки весільні кравці пораються біля них, краючи соковите м’ясо на рівні шматки та роздаючи його за чергою між гостей при столах, свахи співають:

Ой що ж нам дали? Печені!
Ой то ж нам були перчені.
Чи з перцем, чи не з перцем,
Але з ласкавим серцем.

Рівночасно з печенею дружби обносять у глиняних кухлях та склянках пиво: всякий випиває кухоль одним духом подає його знов дружбі, який зараз же наповняє його знов. Свахи співають похвалу пива:

Ой хміль в бочці грає,
Білу піну пускає,
І шумить, і клекоче,
В горло литися хоче.
Пиво ж наше, пиво,
Виробляєш ти диво, ...

Ті ще не скінчили, а вже при іншім столі зачали похвалу горілки:

Горівка не дівка,
Не шанує поділка,
Огнем у крови грає,
Дуріє і співає,
Горілочко годна,
Вип’ю тебе до дна...

По печені йдуть іще печені кури, надівані яблуками, які стрічає співана похвала:

Сидить кокошка в садку,
Будуть курчата в статку;
А кокош сидить на вишни,
Йому кокошка на мисли.

Та ось нарешті обід кінчиться. Розносять ще медяники та горіхи, а свахи й тих присмаків не лишають без похвали:

Солодкий медяник, солодкий,
Так, як час утіхи короткий.
Поки його згадувать мусиш,
Не один твердий горіх розкусиш.

Обід скінчився; Всі повставали за столами. Староста перехрестився, провів молитву «Царю небесний», яку всі повторили за ним...»

Хотілося б сказати, що і я там був, мед-горілку пив, по бороді текло... Але не пощастило. Не довелось мені, на жаль, підняти чарку з генієм і закусити її квашеною капустою...