Нелегка вибраність

Дві нові роботи із циклу «Вибрані часом» було представлено студією «Контакт» у Київському будинку кінематографістів. Тридцятихвилинні документальні стрічки під назвами «Богу і людям» і «Кому оповім смуток мій» присвячені двом таким різним і водночас однаково значущим для України особистостям, як митрополит Андрій Шептицький і письменник, громадський діяч Володимир Винниченко. У документально-біографічному телециклі про героїв української історії, створюваному студією «Контакт», це вже, відповідно, дев’ятнадцята і двадцята картини. Подвійна місія «Контакту», — і це підкреслювали гості прем’єри, — не тільки в послідовному стиранні історичних «білих плям», яких у нас ще чимало, але й у забезпеченні живою творчою роботою вітчизняних кінематографістів; адже не секрет, що кінопроцес в Україні знаходиться в найглибшому колапсі. Досить сказати, що серед режисерів, котрі доклали руку до створення «Вибраних часом», були такі помітні персони, як Сергій Маслобойщиков і Микола Мащенко.

Що ж до самих фільмів, то в кожному з них помітне бажання авторів якомога глибше і об’єктивніше вникнути не тільки в долі Шептицького і Винниченка, але й у трагічні, неоднозначні обставини тієї епохи, в яку вони жили і на яку, без сумнівів, активно впливали. Режисер фільму «Богу і людям» Олександр Фролов зробив наголос на душпастирській та правозахисній діяльності митрополита Шептицького. Драматичні колізії боротьби митрополита за цілісність і незалежність греко-католицької церкви і ширше — за долю свого народу, свого краю — Галичини. Навіть при найстрашніших окупаційних режимах — фашистському чи сталінському — митрополит не тільки словом, але й ділом відстоював права людей на гідне життя. Наражаючись на смертельну небезпеку, переховував у своєму будинку євреїв, яких переслідувало гестапо. Свідчення тих людей, врятованих владикою Андрієм, звучать в фільмі, справляючи незабутнє враження. Натомість режисер картини «Кому оповім смуток свій» Тимур Залоєв використав більш відчужену, оповідну інтонацію, розмістивши в кадрі фігуру живого оповідача, нашого сучасника — театрального і кіноактора Івана Гаврилюка. Однак і тут активне, живе проникнення творців фільму в матеріал надало стрічці характеру схвильованої, багатої на невідомі дані і гострі факти, сповіді. Винниченко — талановитий драматург, письменник- декадент, котрий вдається до естетичних шукань у власній вежі із слонової кістки, чи борець за незалежність своєї держави, запеклий антикомуніст чи переконаний «лівак», котрий лише волею випадку розійшовся з новою радянською владою? Автори фільму по-своєму намагаються відповісти на ці запитання, залишаючи, проте, місце і для роботи глядацького розуму.

Нелегка вибраність часом була, напевно, найголовнішою рисою в житті всіх неординарних людей України. Безпрецедентна спроба зрозуміти і передати глядачам громові голоси минулої епохи, зроблена студією «Контакт», дає хороший шанс для спільної історичної пам’яті.