Немистецькі «битви»

Наглядова рада із збереження спадщини академіка, директора Львівської національної галереї мистецтв, Героя України Бориса Возницького звертається до Президента України Петра Порошенка та прем’єр-міністра Арсенія Яценюка з проханням не допустити передання великоформатних батальних полотен XVII ст. «Битва під Віднем» та «Битва під Парканами» Мартіно Альтомонте у діючі культові споруди. Таке рішення Наглядова рада прийняла під час засідання у Львівській обласній раді.

З приводу доручення прем’єр-міністра України вельмишановного Арсенія Яценюка відповідним службам щодо домовленостей, досягнутих у межах візиту міністра закордонних справ Республіки Польща Броніслава Сікорського в Україну, вважаємо за необхідне пояснити міркування, що хвилюють широке коло українських діячів культури, істориків, мистецтвознавців.

Перша світова війна зрушила полюси геополітики, стала обставиною, що визначальною мірою сформувала і досі продовжує формувати сучасну державно-політичну картину Європейського континенту. У розгорнутій панорамі Польщі та Україні судилося пережити сейсмічні зсуви неймовірних масштабів, витримати потрясіння, спричинені тоталітарними нацистською і комуно-імперською аномаліями, щоби на порозі перспективи нового технократичного світу виявитися з тяжкими втратами, та водночас із вельми дорогою ціною здобутим досвідом. Нові реалії сповнені важливого змісту, яким, без сумніву, зобов’язані керуватися й шанувати польське та українське суспільства. Нині ніщо не окреслено так виразно й визначально, як обережність, дисципліна розуму, відповідальність вчинків, уважність і передбачлива далекоглядність.

Інтелектуальні сили в Польщі та Україні зробили правильні висновки, з якими повинні рахуватися політики й ентузіасти обох держав. Нині не стільки час торгів і точкових з’ясувань, як доба спільного конструювання майбутнього. І тут відчуття рівноваги й такту безцінне в кожному конкретному випадку — чи він стосується розгортання діяльності польської римо-католицької митрополії, збереження пам’яток польської культури на теренах України, чи переміщення культурних цінностей. Тут добру волю повинні супроводжувати обережність, винятковий такт, тверезий розум. І ще одна суттєва річ, яка має великий вплив на поведінку, причому не важливо, чия це поведінка — людини чи держави.

Приміром, факт передавання батальних полотен Мартіно Альтомонте «Битва під Віднем» та «Битва під Парканами» з постійно діючих експозицій Олеського і Золочівського замків, філій Львівської національної галереї мистецтв, до костелу св. Лазаря, в якому нині відправляються духовні потреби віруючих римо-католиків українського міста Жовква, вважаємо недоцільним, керуючись як попередньо зазначеними мотивами, так і обґрунтованістю обставин, які заперечують можливість передавання, про яке йдеться.

Об’єктивно склалося так, що обидві картини, врятовані від цілковитого фізичного знищення за часів радянської влади в Україні визначним діячем культури Борисом Возницьким, цілком відповідно до свого історичного та культурного змісту закономірно знайшли своє місце в музеї саме як визначні пам’ятки історії та культури.

Відомо, що володар польської корони, переможець турків під Віднем 1683 р. Ян Собеський мав у своєму родоводі українське коріння, безпосередній стосунок до Олеського та Золочівського замків (місця свого народження й діяльності), одержав важливу перемогу разом з українським козацьким ополченням і зробив художнє замовлення митцеві М. Альтомонте, щоби увічнити цю подію.

Картини сповнені не сакрального, а історико-культурного, ба навіть, точніше, батального змісту, тож їх розташування у діючому парафіяльному костелі — недоцільне ні в релігійному, ні в культурно-мистецькому сенсі. Якщо ж розглядати цей факт як далекосяжний намір облаштування в Жовківському костелі св. Лазаря своєрідного пантеону звитяжної польської зброї на теренах Української держави, то ця мотивація, м’яко кажучи, не тактовна ні з актуально-політичного погляду, ні морально-етичного, ні під кутом зору справедливих взаємовідносин між польською та українською спільнотою, культурними співтовариствами обох країн, сприйняття історичного досвіду обома сторонами. Нині, у час, коли в Україні простягнулася фронтова смуга між європейською цивілізацією та путінською Росією, аж ніяк недоречно отримувати від дружньої країни, послідовного адвоката України у цивілізованому світі, зразок якихось неадекватних домагань. Політичний аспект передавання полотен Альтомонте із Львівської національної галереї мистецтв до Жовківського костелу очевидний і несвоєчасний, це — сумнівний крок. Його ніяк не можна розтлумачити як акт політичного торгу. Картини Альтомонте «Битва під Віднем» та «Битва під Парканами» повинні належати Львівській національній галереї мистецтв без жодних претензій на їх відчуження.

Якщо ж існує особлива масштабна доцільність влаштування нинішніх державно-політичних відносин між Польщею та Україною, і саме з цієї причини батальним картинам суджена зміна місця перебування, то це, безумовно, факт, який виходить за межі змісту і формату діяльності Львівської національної галереї мистецтв та її генерального директора, доньки незабутнього Бориса Григоровича — Лариси Разінкової-Возницької; це подія, яка мала б відбутися в належній урочистій обстановці з участю офіційних представників обох сторін. Інша річ, чи це буде враховано, чи низка питань, які стосуються повноцінної інвентаризації культурної спадщини обох народів — польського та українського, паритетних умов в обопільному обміні історичними цінностями, стратегічного підходу в інтерпретації спільних і двосторонніх аргументів та які потребують реального вирішення на державному рівні, — залишиться поза увагою. Але на сьогодні ці досить актуальні питання окреслені лише пунктиром. І тому має велике значення, чи буде взято до уваги аргументи, наведені в експертних оцінках фахівців ЛНГМ, членів робочої групи зі збереження культурної спадщини Героя України Б. Возницького, історичні висновки Т. Чухліба, що стосуються, зокрема, пріоритетів участі українського війська у Віденській перемозі польського короля Яна Собеського. І чи буде враховано зауваження, подані нами й однозначно підтримані багатьма відомими членами нашого суспільства.

Ми беззастережно вважаємо, що директор ЛНГМ пані Разінкова-Возницька особисто не бажає та не має повноважень віддавати костелу твори мистецтва, які належать галереї як спадщина незабутньої пам’яті Б. Возницького, — твори, які мають зберігатися саме в цьому культурно-мистецькому закладі, як для української, так і польської сторін.

Нагадаємо: картини Альтомонте були віднайдені та відреставровані під керівництвом Бориса Возницького і після реставрації експонуються у Золочівському та Олеському замках, де відкриті для загального огляду.

Гучні події довкола картин розгорілися 2012 року. Тоді полотна також хотіли перенести до костелу у Жовкві, проте на їх захист виступили працівники картинної галереї та митці (див. статті: «Львівська інтелігенція захищає спадок Возницького» — «День», 1 червня 2012 р. та «На захист спадку Бориса Возницького» — 15 червня 2012 р.).

І от тепер, після дворічного затишшя, питання знову на часі — після візиту до України міністра закордонних справ Польщі Радослава Сікорського у травні цього року...