Німе кіно, промовиста музика і жіноча емансипація

Одеса, прогріта за день сонцем до плавленого асфальту, освіжає вечір легким вітерцем з боку моря, ніби даючи любителям кіно і музики перевести дух і зосередитись на уподобаному за сім років видовищі. Цей унікальний у своєму роді фестиваль органічно зайняв свою нішу, з честю поповнивши фестивальний календар. Сьогодні сміливо вже можна говорити — не лише України, а й світу. Цього року його зірковими учасниками стали навіть музиканти з далекої Мексики. Його вигадав, випестував, наповнив сенсом і дав успішний старт Іван Козленко, нинішній генеральний директор Фонду Довженка, а вірними сателітами ідеї стала продюсерська компанія «Арсенал» на чолі з Катериною Мальцевою.

Щороку креативний «батько-засновник» — пан Козленко — підбирає програму, об’єднуючи її новою ідеєю. Цього разу — це жіночі долі на звивистому шляху емансипації, усвідомленні себе, свого місця у нестримно мінливому світі. Героїні фільмів, такі різні за своєю ментальністю, послідовні у своєму виборі свободи. Її бачення у кожної з них своє. Для героїні Наталії Ужвій — звільнення з полону заради закритого світу традиційних цінностей («Тарас Трясило»). Героїня Ліліан Гіш виказує готовність до несвободи кохання («Вітер»). А героїня «Богині» у виконанні китайської зірки німого кіно Жуань Лінюнь віддає перевагу майбутньому сина перед власною свободою. І яка ж чарівна кожна з них, чуттєва і переконлива в цих пошуках!

Кожен із фестивальних днів мав присвячення, і перший, із сумом і захопленням, згадував приголомшливого піаніста, учасника всіх попередніх «Німих ночей» Юрія Кузнєцова.

— Цього року, — сказав Іван Козленко, — пішов із життя великий друг нашого фестивалю, видатний джазист-імпровізатор Юрій Кузнєцов, філософ і життєлюб. Перший день фестивалю присвячений йому. Ми щасливі, що шість років працювали разом і вдячні за радість і печаль великих стрічок, які дивилися його очима: «Арсенал», «Страсті Жанни д’Арк», «Палаюче вогнище», «Патсі»... Здавалося, Юра озвучив фільми всіх можливих жанрів — від анімації до протоеротики. Він любив жінок. Упевнений, що тема нинішніх «Німих ночей» йому б сподобалася.

Отже, фестиваль відкрив не найвдаліший, з точки зору художніх особливостей, фільм Петра Чардиніна «Тарас Трясило» (ВУФКУ, Україна, 1926 р.). Цікаво, що картину цю знято за мотивами однойменного віршованого роману Володимира Сосюри. Особливістю стрічки є безпрецедентні для того часу масові сцени і ціла обойма кращих артистів країни того часу — від Амвросія Бучми і Наталії Ужвій до Івана Замичковського і Маргарити Барської-Чардиніної.

Музичну складову цієї стрічки здійснили — учень Юрія Кузнєцова, класичний і джазовий піаніст і імпровізатор Андрій Показ і ударник Яків Тарунцов... Віртуозне володіння технікою, на жаль, не допомогло органічному злиттю музики і кінотексту.

Тоді як інший одеський колектив — JULINOZA, заснований Юлією Запорожець, створив дуже органічне музичне тло для суворо витриманого в грі світла і тіней фільму експресіоніста Леопольда Йеснера і Пауля Лені «Чорний хід» (Німеччина, 1921 р.).

Про «Небувалий похід» Михайла Кауфмана і спеціально створену для цієї стрічки музику Антона Байбакова «День» уже писав після київської прем’єри минулої осені, але відтоді ця робота не стала менш якісною і цікавою.

Завдяки допомозі Британського культурного центру було показано фільм Ентоні Асквіта «Котедж у Дартмурі» (Великобританія — Швеція, 1929 р.). Фільм цей — лебедина пісня німому кіно, його гіперемоційним великим планам. А неймовірно тонка чуттєвість щодо подій, які відбуваються на екрані, братів Густаво і Рікардо Якобсів, які створили музичний проект LA ESCALERA, що вже 20 років працює у сфері музичного оформлення кіно, зробили цей показ головним хітом «Німих ночей-2016».

Другою щасливою знахідкою цього фестивалю став показ китайського фільму «Богині», режисер У Юнган (1934 р.). Фільм зроблений у кращих традиціях світового кіно, які геть було викорінено з приходом до влади в Китаї комуністів. Музика для цієї стрічки була спеціально створена приголомшливим білоруським музикантом Ягором Забєловим.

— Я запрошений на цей прекрасний фестиваль уже вдруге, говорить Ягор, — і дуже цим дорожу. Музика до цієї картини створювалась непросто. Навіть у думках не було «переграти» відеоряд, потужний, наповнений емоціями. Боровся із собою, до повного збігу...

І це стало потужною і гідною кодою фестивалю. За що його організаторам — величезна подяка! А як було б добре, якби фестиваль розширив свої локації до численних столичних майданчиків у рази, тим самим збільшивши кількість і якість глядачів!