Німець із українською душею

Він був засновником Городоцького музею — першого світського музею на Волині і сільського в Україні. Стрічка називається «Сумна історія життя», яку представили у Рівненському обласному краєзнавчому музеї. Фільм присвячено непересічній особистості: Федір Рудольфович був депутатом І Державної думи Російської імперії, Генеральним секретарем торгівлі й промисловості Центральної Ради, послом Української Держави у Берліні за часів Павла Скоропадського. А коли радянська влада конфіскувала родинний маєток у Городку, то його разом із сім’єю переховували селяни...

Цьогоріч минає 145 років від дня народження барона Федора Штейнгеля, мецената, політика, дипломата, науковця і культурного діяча, який мав німецьке коріння, народився в Санкт-Петербурзі, а жив на Рівненщині. Цю дату відзначили в обласному краєзнавчому музеї. «Хоча документальних підтверджень немає, але барон Федір Штейнгель бував у цьому приміщенні. Адже у той період тут функціонувала гімназія. А він допомагав учням — надавав кошти, — розповів директор обласного краєзнавчого музею Олександр БУЛИГА. — Старожили Рівного ще пам’ятали про Штейнгеля. Його забули вже у 1980-1990-х. Тому потрібно було відкривати це ім’я знову. Одним із тих, хто це робив, був історик та краєзнавець Гурій Бухало».

Автором документального фільму про барона Федора Штейнгеля є син краєзнавця — Гурія Бухало. Працюючи над стрічкою, він вивчав дисертацію Ніни Миронець, консультувався з місцевими краєзнавцями, науковцями з Києва, спілкувався з тими, хто ще пам’ятає барона-філантропа. Фільм має назву «Сумна мелодія життя». Як музичне оформлення стрічки лунає колискова, записана самим Штейнгелем. Адже він цікавився і етнографією.

Стрічка розпочинається зі спогадів Ірини Куліш-Лукашевич — доньки вчителя, який працював у реальному училищі, заснованому бароном. У 1939 р. маєток барона конфіскували, і він із сім’єю певний час жив у домі своєї колишньої кухарки... тікаючи від репресій, змушений був залишити Городок і переїхати до Німеччини.

— За те, що зробив барон Штейнгель у Городку, варто поставити йому пам’ятник. У двокласному училищі для сільських дітей було не лише безкоштовне навчання, там забезпечували навіть зошитами і олівцями. Працюючи з документами про Штейнгеля, я натрапила на звіт лікаря Ріхтера, який працював у лікарні, заснованій бароном, і була вражена, — розповідає завідувач відділу етнографії Рівненського обласного краєзнавчого музею Алла УКРАЇНЕЦЬ. — Ріхтер був дуже хорошим хірургом, який проводив складні операції. Йдеться і про нейрохірургію, і про онкохворих. Коли у Городку наказали відкривати так звану «питейную лавку», а місцеві жителі цього не дуже хотіли, барон Штейнгель виступив проти. Натомість у Городку з’явилася «чайна». Там була бібліотека, у закладі проводили лекції, а ще показували «туманные картинки» (очевидно, мова про слайди). Федір Рудольфович давав гроші не лише на будівництво церков, шкіл, лікарень, він платив пенсію прислузі. Крім того, це був ще й новатор. Адже структура його музею, створеного у 1896 році, повністю відповідає тій, яку використовують зараз.