Нищений, але незнищений!

Після виходу в світ альбом-каталог збережених творів Михайла Бойчука із музейних та приватних колекцій, де атрибутовано й репредуковано 78 збережених та 23 фоторепродукції втрачених робіт художника, отримав низку позитивних відгуків-рецензій у ЗМІ. Після ще прижиттєвої монографії К. Сліпка-Москальціва (за висловом академіка М. Мушинки, «найповнішої досі виданої монографії про М. Бойчука та його творчість») до керівника проекту Тараса Лозинського (з Інституту колекціонерства українських мистецьких пам’яток при НТШ) звернулися приватні особи, що представили ще десять невідомих малюнків художника львівського періоду творчості.

Це і спонукало нас знову повернутися до теми збережених творів митця.

Після тріумфального виступу у Парижі гурту Renovation Bizantine на виставці «Cалону незалежних» 1910 р. Михайло Бойчук повертається до Львова. За рекомендацією митрополита Андрея Шептицького, мистець поселився у будинку Наукового товариства ім. Т. Шевченка по вул. Чернецького (нині вул. В. Винниченка, 26), де зайняв приміщення майстерні, «щойно звільненої Іваном Трушем»...

Тут минуло чотири роки його творчої діяльності, пов’язаної із Національним музеєм, де за завданням Іларіона Свєнціцького відчищав та «консервував ряд цінних ікон ХV—ХVІ стст.», виконував поліхромії ряду церковних будівель (нині не збереглися). У Львові Бойчук створив дві найцікавіші ікони — «Пророк Ілля» і «Тайна вечеря», що нині зберігаються у Національному музеї ім. А. Шептицького.

Поверхом нижче, разом із батьком і сестрою, жила майбутня художниця і учениця Михайла Бойчука — 16-річна Ярослава Стефанович (Музика).

Про стосунки, що поєднували Бойчука зі Стефанович, та її подальше нелегке життя писала мистецтвознавець Віта Сусак: «Вона часто навідувала його житло у піддашші будинку, і, можливо, Бойчук доручав їй доглядати за квартирою, коли виїжджав зі Львова. Після Першої світової війни, коли він розпочав свою професорську діяльність у Києві, стало зрозумілим, що М. Бойчук вже не повернеться до Львова, Ярослава зібрала те, що залишилось в майстерні, і ретельно зберігала».

1924-го Ярослава одружується з мікробіологом Максимом Музикою, на той час проректором Таємного університету у Львові. Художниця влаштовується у відділ реставрації Національного музею, де знайомиться із хранителем українського іконопису та реставратором В. Пещанським, що став її другим «найавторитетнішим учителем».   

«...1927 року вона передала до Національного музею у Львові колекцію ікон, що належала Бойчуку, 1945-го занесла туди ж його «Пакет рисунків».

Вона певно ще не знала, що всі монументальні розписи її Вчителя на стінах Луцьких казарм, Селянського санаторію та Червонозаводського театру на підрадянській Україні були знищені. А станкові твори, згідно акту від 8 вересня 1937 року, комісія у складі інструктора культосвітнього відділу ЦК КП(б)У тов. Попелюха, директора Музею російського мистецтва тов. Раєвського, художників Кодієва і Пащенка в присутності наукових робітників Державного Українського Музею тт. Адольфа, Резнікова переглянула твори ворогів народу Бойчука, Падалки, Седляра, Гвоздика, Ліпковського, Налепінської-Бойчук та Діндо, які подані на розгляд комісії з спец. фонду Державного Українського Музею, встановлює: зазначені твори з’являються за своїм контрреволюційним бойчуківським формалістичним методом шкідливими, спотворюють нашу соціалістичну дійсність, дають фальшиві образи Радянських людей, ніякої художньої та музейної цінності не мають і як твори ворогів народу підлягають знищенню...»

Ярославу Музику заарештували влітку 1948 р. у Будинку творчості в Гурзуфі та 18 липня 1949 р. засудили за «злочинно-націоналістичну діяльність до 25 років виправно-трудових таборів». Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої, Максим Музика сховав твори Бойчука і його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і квартири сестри А. Стефанович. Художниця відбула шість років до «славнозвісної амністії безвинних» і була «достроково» звільнена 6 червня 1955 р.

Повернувшись, Ярослава Музика продовжувала переховувати спадщину Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику. 1960-го передала дві роботи Бойчука Національному музею у Львові, 1967-го подарувала портрет митрополита А. Шептицького Національному музею у Києві. Від середини 1960-х із художницею близько почала спілкуватися мистецтвознавець Олена Ріпко, яка «вплинула на рішення Я. Музики заповісти свої твори і колекцію Львівській галереї мистецтв».

А малюнки Михайла Бойчука зберігалися у Ярослави Музики, і ще за життя вона передала їх на зберігання приватній особі. Це — «Прорись з ікони з Полян» з підписом самого М. Бойчука, відрисовок чоловічої постаті з фрагменту донаторської ікони, ескіз-малюнок ікони «Ісус Христос», шкіц ніг сидячої постаті та малюнок «Стражденне серце у терновому вінку» без підпису і дати створення.

Портрет митрополита Андрея Шептицького, виконаного на ідентичному світло-коричневому папері, має підпис «Рисунок Бойчука», зроблений рукою Ярослави Музики. Такий же підпис зберігся на двосторонньому малюнку із зображенням жіночих голів.  З лицевої сторони — голова жінки, виконана олівцем з підмальованими штрихами коричневого та рожевими плямами акварелі. На звороті — шкіц-рисунок олівцем жіночої голови з ледь окресленим тулубом і руками. Внизу підпис: «Рисунок М. Бойчука». Для обох портретів характерні видовжені носи та широко відкриті яскраво виражені очі неовізантійського стилю.

Виконаний тушшю малюнок «Пастушок» за стилістикою відповідає відомим зображенням хлопця-пастушка, виконаними рукою Бойчука. І останньою є композиція «Біля яблуні», виконана темперою на картоні. Ця невеличка робота зі слідами нищення (була розірвана чи переламана навпіл по вертикалі) виконана в манері художника львівського періоду й перекликається з відомими аналогічними композиціями, створеними у період 1910—1914 рр.

Звичайно, дані твори потребують більш уважного й прискіпливого дослідження, але їхнє місце походження, атрибуція та автографи Я. Музики, стилістика малюнків та подібність аркушів паперу, на яких створено ці малюнки, дають можливість припустити, що створені вони Бойчуком під час перебування у Львові та є частинкою колекції Я. Музики, яку, після смерті художниці, було передано до Львівської галереї мистецтв.

Хочеться вірити, що ці малюнки займуть своє місце у колекції врятованих творів Михайла Бойчука — одного з найцікавіших мистців ХХ століття — знищеного й незнищенного художника Розстріляного Відродження.