Очевидно, що Росія війну вже програла – Ахтем Сеітаблаєв

23 лютого режисер, актор та директор «Кримського дому» Ахтем Сеітаблаєв із командою презентував на Зимовому кіноринку трейлер свого нового фільму «Мирний-21». Повний райдужних планів, він і не підозрював, що наступного дня вирушить записуватись у тероборону. "Прес-офіцер 206-го батальйону територіальної оборони міста Київ", - тепер представляється він.

– Яким для вас став початок війни?

– Прокинувся, дізнався, що почалося. Це нагадало відчуття 27 лютого 2014 року (коли російські військові без розпізнавальних знаків захопили будинки Ради міністрів та Верховної Ради Криму, – КР). Я того дня був у Криму, і о пів на дев'яту ранку виявив, що я в центрі міста абсолютно сам. А потім уже, за 15 хвилин, дізнався, що відбувається. І цього разу було відчуття розгубленості, якогось ступору, хай і не такою мірою, як тоді, в 14-му.

Так вийшло, що ми зустрілися з другом, не змовляючись, і поїхали шукати, куди можна записатися в територіальну оборону. Зрештою, нам знайшлося місце у 206-му батальйоні територіальної оборони Києва.

– З того часу спілкувалися з кимось із Криму?

– Кожен день. На мою думку, у тих людей, з якими я спілкуюся, надії на повернення Криму побільшало.

– А у вас?

– Теж.

– Одна з вимог Росії для припинення війни – це визнання анексії Криму. Що ви думаєте з цього приводу?

– Очевидно, що Росія війну вже програла. Крим можна розглядати як казкову голку Кощія. Все було настільки обставлене «сакральним» наративом, мовляв, без Криму Росія неможлива. Думаю, це ланки одного ланцюга.

Може, я видаю бажане за дійсне, але я маю відчуття, що через не дуже довгий час Російської Федерації у тому вигляді, в якому звикли її розглядати на картах, не залишиться. Насамперед, якщо національні республіки, що входять до складу РФ, згадають про свої мрії про незалежність.

Ця війна, яка триває ось уже 9 років – це протистояння світоглядів, цивілізацій, війна між Мордором та найбільш гармонійним із відомих способів співіснування людей – демократією та демократичними цінностями.

– З початком повномасштабної війни Росії проти України багато українців намагалися донести свою позицію рідним, знайомим у Росії. Ви спілкувалися із російськими колегами?

– Не спілкувався. У соцмережах я бачу, у кого з тих, з ким я співпрацював чи дружу, вистачило сміливості зробити особисту заяву з цього приводу. Їх не так багато. Це теж природно через те, що 20 років відбувається в Росії і на який благодатний ґрунт це впало. Ця недоімперська велич і побєдобєсіє не в пустелю ж прийшли. Це наратив, з яким вже не перше століття виступає Російська імперія у будь-якому її вигляді.

З одного боку, все, що наближає руйнування Мордора, я вітаю, у тому числі такого роду звернення. Інша річ, що я в них не дуже вірю. На жаль, це підтверджує і соціологія, що проводиться в Росії – тобто відсоток росіян, що цілком підтримують війну Росії проти України.

Всі ці розмови: «А до чого тут місцеві жителі?..» А до того ж! Значить, піднімайте свій «тухес», ходіть та вибирайте. А до чого тут діти України, які гинуть? Ти не маєш сиру в холодильнику? То йди, у підвалі поживи. Попий водичку з скоринкою хліба два тижні поспіль з дитиною, що кричить. В цьому випадку Карфаген має бути зруйнований!

– В Україні провели опитування, згідно з яким 68% українців висловили готовність до збройного опору. А якщо воювати доведеться не за те місто, де живеш, а за окупований Крим? Які настрої із цього приводу ви зустрічали?

– Може, мені щастить на людей, яких я зустрічаю. Це питання навіть не обговорюється, тому що це само по собі зрозуміле.

– Якою ви уявляєте перемогу України?

– Путін, який сидить у клітці у Гаазі, спокійна можливість поїхати до Криму, обійняти своїх, виплачені репарації. Якщо пов'язувати з чимось конкретним – це кримськотатарський та український прапори над Верховною Радою Автономної Республіки Крим.

– Що ви зробите після перемоги?

– Зберу всіх своїх та поїду на берег моря, на батьківщину мами. Сидітиму і дивитимусь, як мої діти купаються, як рідні п'ють вино і про щось розмовляють. А я сидітиму, мовчатиму і просто дивитимусь на них.

– Цієї весни могла відбутися прем'єра вашої стрічки «Мирний-21». Вона про події у Донецьку у 2014 році? Розкажіть докладніше.

– 23 лютого презентували трейлер та інформацію про наш фільм на одеському Зимовому кіноринку. В нас у всіх були грандіозні плани. А вранці почалася війна. Все, як у кіно. Ми ще тоді прийняли рішення, що переноситимемо прем'єру на осінь, ближче до 14 жовтня, до Дня захисників та захисниць України.

«Мирний-21» – це фільм про захист Луганського прикордонного загону, заснований на документальній історії. Я почув її безпосередньо від командира цього загону і спершу не повірив у неї. Один приклад: 85% особового складу в загоні складали місцеві жителі, і ніхто не зрадив. А в мене перед очима зовсім інша картина: Крим у дні окупації, коли все було з точністю до навпаки. І це була головна причина, чому я почав сумніватися в правдивості цієї історії. Потім познайомився і із середнім командним складом, і з багатьма хлопцями. І проаналізував досить велику кількість передач та інтерв'ю «з того боку» – на телебаченні про «ДНР/ЛНР»; іноді варто послухати коментарі ворога. І коли з'ясувалося, що це правда, я був насправді здивований.

Для мене ця історія стала історією довіри. Жити, не довіряючи, значить перетворити своє життя на пекло. Я не говорю про сліпу довіру, а в принципі; що у сім'ї, що у війні, що у роботі. Довіра як базис до творення, та її відсутність – як одна з головних причин руйнації.

– Чи немає такого почуття зараз, що після того, як повернеться мир, усе створене до цього часу не буде актуальним, бо країна вже буде зовсім іншою?

– Не думаю. Наприклад, наша команда ледве стримується, щоби не викласти трейлер.

Після «Хайтарми» вже у післяокупаційні роки мене часто запитували, особливо за кордоном: «А ви зараз це знімали?», «А ви знали, що це буде (окупація Криму – КР)?». Це знімалося у 2012 році, і звичайно, я не знав. На жаль, дуже часто те, що ти знімаєш у кіно, може стати надзвичайно актуальним.

Почнемо з того факту, що 90% нашого фільму (Мирний-21 – КР) ми знімали у військовій частині навчального центру у Василькові. Саме так. І дружимо і з командиром, і з усіма хлопцями, і списуємося іноді.

І трагічний для нас усіх факт, що одну з головних ролей у цьому фільмі зіграв Паша Лі – наш друг, котрий грав вихідця із Криму. Власне, з нього починається наш фільм. Події, що відбуваються з його персонажем у фільмі, майже один в один нагадують події його справжньої трагічної загибелі, подробиці якої я дізнався буквально перед нашою з вами розмовою.

Тема довіри як одна з базисних частин конструкції людського життя ніколи не втратить своєї актуальності.

Джерело: Крим.Реалії