Ода мистецтву
У Києві згадували героїв Розстріляного Відродження
«Я — Романтика» — під такою назвою у Київському муніципальному театрі опери та балету для дітей та юнацтва представили концерт-виставу для читця, хору, скрипки, бандури та фортепіано.
Повість-протест «Я (Романтика)» Миколи Хвильового дала програмну назву постановникам вечора. До програми увійшли літературні та епістолярні твори митців Розстріляного Відродження. Термін цей належить публіцисту, громадському діячеві Єжи Ґедройцю, завдяки якому світ побачив видану у Парижі у 1959 р. Антологію української літератури 1917—1933 років, підготовлену літературознавцем Юрієм Лавриненком. Книга ця стала безцінним джерелом з історії забороненої протягом існування СРСР української літератури 1920—1930-х.
Ідея концерту належить одразу трьом митцям. Актор Олександр Рудько взяв на себе Слово і доніс його силу і правду з усією майстерністю і талантом. Варто зазначити, що він не грав Героя (читця), а був Героєм — окриленим, зачарованим, романтичним, зрадженим, розгубленим, непримиренним, закатованим, воскрешеним... Його устами і голосом промовляли до нас Василь Еллан-Блакитний, Михайль Семенко, Олекса Влизько, Олекса Слісаренко, Михайло Драй-Хмара, Павло Филипович, Майк Йогансен, Максим Рильський. Надзвичайно сміливий і креативний хормейстер Анжела Масленнікова підібрала такі хорові мініатюри, щоб вони і гармонійно впліталися у сюжетну канву постановки, і мали самі по собі беззаперечну цінність: нуртуючий твір львівського композитора Романа Цися на вірші Миколи Петренка «Чуєш, брате, Дніпро висихає», пронизливий «Сонячний струм» Лесі Дичко, могутній «Заповіт» Бориса Лятошинського, вперше виконаний твір, написаний артистом хору Юрієм Власенком на слова Ліни Костенко «Вечірнє сонце, дякую за день». Кожен з музичних фрагментів то коментував Слово, то доповнював його, то заперечував, то малював світлі і веселі картини, то хвилювався, то сумував разом з Героєм, то поминав його «незлим тихим словом»...
Увесь емоційний спектр окремих творів поєднав у цілісну символічну постановку режисер Дмитро Тодорюк, якого знають і як соліста групи «Авіатор», і актора, поета, менеджера, а головне — генератора творчих ідей. Романтичну складову він доручив піаністці Діані Зуєвій і скрипалю Максиму Васильченку, які виконували фрагменти бетховенської «Крейцерової сонати», шопенівських «Ноктюрнів», а також бандуристу Руслану Солоненку, що заграв «Веснянку» Романа Гриньківа. Ліричною епітафією прозвучала у фіналі «Мелодія» Мирослава Скорика (вокал — Ганна Тонка, скрипка — Максим Васильченко), а хор виконав його ж Псалом №53 і Sanctus з Реквієму Габріеля Форе, що сиволізує Світло і Надію на вічне життя незламного духу праведників.
У співпраці з художником Людмилою Нагорною круглу артистичну вітальню театру постановникам вдалося перетворити на творчий простір, у якому відбувався такий обмін емоціями, що глядачі практично відчували себе учасниками чи то мистецького дійства, чи то реальних подій.
«Концерт-вистава «Я — Романтика» — це наш вияв пам’яті та шани людям, які свого часу повірили в зміни, в країну, в мову, за що і поплатилися життям і талантами...» — цей епіграф до програми від творців проекту звучить сьогодні як тривожне попередження сучасникам на тлі боротьби України за справжню незалежність, національну ідентичність, за те, щоб бути рівною серед високорозвинених держав. А ще ця вистава — висока ода мистецтву.
