Одеський кінофест: перші радощі та розчарування
Церемонія відкриття ОМКФ-2015 проходила строго за сценарієм, складається з цитат великих кінематографістів. Від Чарльза Спенсера Чапліна до Андрія Тарковського, від Федеріко Феліні до Стівена Спілберга. Цей досить великий «цитатник» був би цілком доречний, коли йдеться про те, що головним на 10 днів у Одесі стає кіно, але, викладене примітивною мовою Вікипедії, неабияк натомило глядачів.
Зіркою відкриття став новий глава облдержадміністрації області, Михаїл Саакашвілі. Одесити його вельми шанують — настільки бурхливими і тривалими були призначені йому оплески. Він пообіцяв фестивалеві усіляку підтримку і відзначив неоціненний внесок у розвиток культури Порто Франко фестивальної команди, на чолі з Вікторією Тігіпко.
У променях слави глави облдаржадміністрації вдалося «погрітися» віце-прем’єрові з гуманітарних питань і міністрові культури України, панові Кириленкові, який неочікувано приїхав на цю церемонію. Щоправда, овації змінилися, скоріше, ввічливими оплесками, адже міністерство в останню мить все ж таки виділило фестивалю більш ніж скромну підтримку — 150 тис. гривень. Головний культуррегент країни запевнив присутніх у своїй щирій любові до кіно. Проте дивитися навіть фільм-відкриття не став, поїхав нести культуру далі в маси.
А суперзіркою події став незрівняний англієць Майкл Найман. Всесвітньо відомий композитор і музикант-виконавець, багаторічний соратник Пітера Грінвея, нагороджений цілим сонмом престижних світових нагород. На церемонії йому було вручено перший «Золотий Дюк» ОМКФ-2015 — за внесок у світовий кінематограф. Як вдячність маестро сів до рояля і подарував церемонії елемент чарівності.
А наступного вечора на Потьомкінських сходах, кінопокази на яких стали головним фестивальним брендом, стався неймовірний творчо-енергетичний обмін. П’ятнадцятитисячна аудиторія встала, щоб привітати маестро Майкла Наймана та його музикантів. А він, низько вклонившись публіці, дістав фотоапарат і сфотографував її на пам’ять. Маестро та його оркестр натхненно озвучили стрічку Дзиґи Вертова «Людина з кіноапаратом», яка є енциклопедією кінознахідок. І знімальних, і монтажних. Апофеозом вечора став номер на біс» — імпровізації англійських музикантів на знамениті ейзенштейнівські кадри Потьомкінських сходів.
І попливло фестивальне життя своєю чергою, строго за графіком, удень і вночі. Не описуватиму детально кожен фільм. Хоча вже сьогодні можна сказати, що простежується тенденція до містики, гротеску, невиправданої, химерної образності, інколи надмірної жорстокості. Думаю, журі, на чолі з відомим французьким режисером Жанн Лабрюн буде непросто. У ці дні вже було показано два українські фільми, представлені не лише в національній, але й міжнародній програмі.
Перетворення людини на звіра в неназваних жорстких реаліях сьогоднішнього дня — головна сюжетна лінія фільму Анатолія Матешка «CUPTUM (LAT. Полон)». Тут присутня несподівана і вдала робота Володимира Горянського. Отож, у мене до фільму і його творців виникло багато питань, які ми спробуємо вирішити в бесідах з ними, в наступних публікаціях.
Автор іншої української стрічки «Пісня пісень» Єва Нейман. Вона яскраво заявила про себе на фестивалі «Молодість» короткометражкою, а потім — фільмами «Біля річки» і «Будинок із башточкою». Перший, а особливо другий фільми грішили багатьма вторинними цитатами з Кіри Муратової. Звернення до творчості Шолом-Алейхема вселяло, але, на мій погляд, не виправдало надію. На відміну від першоджерела, стрічку переобтяжено довготами. Текст класика начебто збережений, але, дивлячись на екран, у котрий раз приходить тверде переконання — сценарій має писати професіонал-сценарист, що, можливо, вбереже постановника від зайвого занурення в придумані ним образи. Хоча, потрібно віддати належне, зовнішність виконавців головних ролей, — і в дитинстві, і в юності — доволі мила. У Карлових Варах, де фестиваль щойно закінчився, картина одержала нагороду екуменічного журі. Схоже, кніксен у бік України. Але, сподіваюся, у фільму буде прокатна доля, оскільки її активно підтримує один із провідних телеканалів.
Гадаю, один із претендентів на серйозний приз — фільм російського режисера Олексія Федорченка «Янголи революції». Але і з ним буде можливість поговорити, оскільки він — член журі національного конкурсу.
А наразі — фестиваль триває...
