Одвічні ігри

Нещодавно у таке важко було повірити, але нині вітчизняний фільм збирає незрівнянно більші зали, ніж американський бойовик! Йдеться про нову стрічку Олеся Саніна «Поводир», яка проходила на аншлагах, тоді як третю частину знаменитих «Голодних ігор» демонстрували для кількох десятків чоловік... І це тоді, коли прем’єра нашого фільму про чергову спробу Москви винищити українську культуру і її носія — народ, відбулася раніше, ніж голлівудський блокбастер, який порушує ту саму проблему: насильство тоталітарного режиму над людьми, які у розумінні диктаторів є лише фундаментом для будівництва всесильної імперії.

«Поводир» привернув увагу не лише глядача, а й журналістів, які картину Френсіса Лоуренса «Голодні ігри : Сойка-пересмішниця» проігнорували. Воно й не дивно, оскільки третя частина будь-якого фільму, зазвичай, програє першим двом. До всього ж, події третьої серії екранізації бестселера Сьюзен Коллінз, хоча вони теж пов’язані з боротьбою за виживання, навіть суто візуально не є такими цікавими, як у фільмах 2012-го (режисер — Гері Росс) і 2013 років. Героїня Дженніфер Лоуренс, як це і належить справжній амазонці, спричинила катаклізм політичної системи, створеної чоловіками, у «Сойці-пересмішниці» воює вже не за себе та своїх близьких, а за народ. Однак ця сучасна Жанна д’Арк, перебуваючи головним чином у бункері, а не серед екзотичної природи, тепер змушена вести не лише зовнішню, а і внутрішню боротьбу. А рефлексії та бесіди героїв, які, до всього ж, відбуваються у закритому хмурому просторі, широкого глядача мало цікавлять. Його нерви збуджує відкрита боротьба, яка у перших двох картинах відбувалася у джунглях.

Однак нас цікавлять не художні якості картини, а те що «Голодні ігри» виявили цікаву закономірність: їхні перипетії нагадують українські події... Друга частина трилогії вийшла рік тому саме у переддень Майдану, який так само, як і безстрашна Кітнісс Евердін, підірвав владу кримінально-олігархічної системи. Фільм тоді немов провокував українців на боротьбу проти злочинної системи, що загрожувала самому існуванню країни та українці не менше, ніж тиранія президента Сноу (Дональд Сазерленд) загрожувала існуванню кожного громадянина, що від народження ставав рабом його жорстокого режиму. Власне, Майдан завершився тим же, чим і другий фільм «Голодні ігри: та запалає полум’я» (навіть у його назві було передбачено вогнища Революції Гідності, що коптили небо над Печерськими пагорбами). Революціонери, як і героїня фільму, розхитали систему, але її, як бачимо, ще не зруйновано, вона лише маскується за косметичним оновленням влади.

Зрештою третій фільм розповів уже не про боротьбу окремих героїв, а про війну, яку режим оголосив проти свого народу. І тут співпали не лише зовнішні події, а й їхня основна внутрішня колізія: воювати, чи не воювати із всесильною системою, а лише заморозити кривавий конфлікт? На це запитання українська влада, на відміну від героїні фільму, яка вирішила вести війну до перемоги, і досі не дала відповіді. Поганий мир — це не вихід для воїнів, саме які, а не банкірі та бізнесмени, і мають керувати державою. А оскільки завершення картини очікують через рік, то ми, за виключенням тих, хто читав роман, можемо лише здогадуватися про подальший перебіг подій — героїня, судячи з непривабливості лідерів, які очолили боротьбу проти режиму, має побороти і їх. Саме у цей бік, зважаючи на невдоволення мас новою владою, можуть піти й українські події.

Природа пророцтва трилогії американської письменниці зрозуміла: вона просто збагнула нехитрий механізм, який від початку світу лежить в основі суспільно-політичного життя. Юрба хоче хліба і видовищ, тому її ними забезпечують в обмін на покору. Але там, де режим, маніпулюючи масами, втрачає живий зв’язок із ними, виникає загроза його краху — це те, що рухає як сюжет роману та фільму, так і останні українські події. Тим, кому кортить дізнатися, чим все скінчиться в Україні, радимо прочитати «Голодні ігри». Немає підстав сумніватися, що і наші події підуть за тією ж схемою, яку створив головний режисер цих одвічних ігор, у яких ми граємо давно визначені нам ролі.