Олег Бійма знову навідався на «Острів любові»

Справді, повість української письменниці, про яку Тарас Шевченко якось полемічно заявив, що Жорж Занд не ладна бути у неї навіть куховаркою, надає багатющий матеріал для екранізації. Її кримінальний сюжет (до речі, окремі колізії і мотиви якого були свого часу запозичені палким шанувальником Марка Вовчка Миколою Лєсковим при створенні знаменитої «Леді Макбет Мценського повіту») про те, як охоплений пристрастю до молодої й звабливої красуні чоловік вбив свою дружину, аби бути разом із коханкою, сповнений не лише великої емоційної сили, але й досить тонких психологічних спостережень про природу жаги й влучних моральних застережень. В ньому гранично, спресовано виявлено категорії зради й страждання, кохання й докорів сумління. Адже героєві — Павлові Чорнокрилу — доводиться спокутувати свій гріх; він платить за нього спочатку божевіллям, а згодом — смертю.

Олег Бійма, створюючи сценарій, писав кожну роль, заздалегідь враховуючи індивідуальність виконавця, якому її буде доручено. Так, образ Павла відразу призначався івано-франківському акторові Сергію Романюку. Режисер не помилився: робота одного з найталановитіших українських виконавців вражає глибиною, силою, віртуозністю у переданні різноманітних психологічних стилів. Гідними його партнерками в «любовному трикутникові» виступають і актриси Національного театру імені І. Франка — досвідчена Єлизавета Слуцька й дебютантка в кіно Світлана Прус. Завдяки ж майстерній роботі оператора Леся Зоценка, починаєш сприймати природу як дійову особу фільму — з такою любов'ю і філігранністю знято ним літні й осінні краєвиди та побут українського села. Достовірності екранної фактури сприяють і використані авторами фільму автентичні, чи не музейні костюми.

Трисерійну «Пристрасть» знято на студії «Укртелефільм», яка, до речі, вже два роки не фінансується державою. І хоча фільм створювався ніби за державним замовленням, його можна сміливо вважати цілком автономним проектом самої знімальної групи, яка примудрялася навіть виїздити в експедиції, часом просто позичаючи гроші в родичів і знайомих. Симптоматично, що жоден з відповідальних працівників Національної телерадіокомпанії України не з'явився минулої п'ятниці на перший перегляд тільки-но змонтованої картини. Хоч як знати, можливо, подивившись її, глядачі, зокрема молоді, не ставилися б із такою упередженістю до класиків, що їх вивчають за шкільною програмою. Чи, може, цнотливе керівництво НТКУ злякали деякі надто чуттєві сцени у «Пристрасті»? То чого їх святенництво не поширюється на імпортну кінопродукцію й демонстрацію «фізіології кохання» в ній у прайм-тайм, що призначений для родинних переглядів?

Утім, невгамовний Олег Бійма не впадає в розпач. Він навіть готовий вже зробити двосерійний варіант фільму, аби презентувати його глядачам прокатно-фестивальним шляхом.