Олімп Мирослава Скорика
Авторський концерт у Колонному залі ім. Лисенка за участю Симфонічного оркестру філармонії й талановитих солістів — це урочиста і значна подія навіть для митця, за плечима якого довгий творчий шлях, безліч перемог, визнання далеко за межами України.
А те, що ім’я композитора Мирослава Скорика дуже відоме як автора визначних музичних творів різних жанрів, не підлягає сумніву. Я пам’ятаю, яким яскравим і феєричним був його стрімкий злет на вершини музичного Олімпу. Спочатку приголомшила надзвичайною самобутністю й органічністю відтворення автентичних ритмів карпатського фольклору музика до знаменитого фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків». Потім її відгуки дали поштовх авторській фантазії і трансформувалися у серйозні самостійні твори — Карпатський концерт для оркестру, Гуцульську симфонієтту. А коли у Великому залі Московської консерваторії прозвучав Скрипковий концерт тоді зовсім молодого українського композитора, твір вразив сміливою новизною музичної мови, динамікою, відчуттям інтенсивного життєвого пульсу. Всі тоді зрозуміли, що цей митець мислить неординарно і по-новому, а разом з тим не відривається від глибинних витоків власної національної культури.
Нинішній концерт відбувся у ювілейний для композитора рік і відкриває собою цілу низку майбутніх урочистостей у Києві, Львові та інших містах нашої країни. Автор вирішив представити у його програмі ретроспекцію власної творчості, починаючи від партитури часів ранньої молодості — симфонічної поеми «Вальс» — і завершуючи прем’єрним виконанням нового опусу. Цілісність програми забезпечили три фортепіанні концерти, які дали змогу простежити за головними етапами його творчої біографії та за змінами настроїв, образного спрямування, підходу до обраного жанру.
Одночастинний фортепіанний концерт № 1, створений у 1972 році, має підзаголовок «Юнацький» не лише тому, що його написав молодий композитор. Назві цілком відповідає розкутість думки, життєствердний тонус музики, її пружні ритми і світлий колорит. Нас захоплює атмосфера прекрасного ранку життя, коли легко долаються всі перепони, невимушено змінюються контрастні картини, виблискують веселими іскорками дрібні фортепіанні пасажі, мов колоритні театральні персонажі, перегукуються на різні голоси інструменти оркестру.
Концерт № 2 був створений через дев’ять років. Тут усе інше — завдання, ступінь складності, вияв творчої волі автора. Якщо у «Юнацькому концерті» фортепіано й оркестр складають єдиний ансамбль, демонструючи багатство тембрової палітри, то в цьому випадку соліст із самого початку бере ініціативу в свої руки. Імпровізаційні фортепіанні соло ніби кидають енергійний виклик, який підхоплює оркестр. Ми із зацікавленістю стежимо за їхнім діалогом-змаганням. Якщо фортепіано демонструє розкутість і свободу музикування, асоціюється з вільними природними стихіями, то в оркестрі концентрується стверджувальна енергія, в експресивних унісонах проголошуються важливі тези, накопичується напруга. Досягаючи кульмінації, примхливі ритми, стрімкий обмін репліками, могутні звучання раптово й несподівано обриваються зосередженою тишею. Надзвичайне враження залишає незвичне споглядальне завершення твору. Ніби з галасливої вулиці, з бурхливого виру життя ми потрапляємо у схованки людської душі, з якої народжується музика.
Минає ще п’ятнадцять років, і композитор втретє звертається до улюбленого жанру фортепіанного концерту. На відміну від одночастинних двох перших творів, концерт № 3 має три частини, які носять символічні назви: Молитва, Мрія, Життя. У цьому творі очевидним є розширення масштабів і суттєве поглиблення задуму. Зосередженість молитовного стану ускладнюється навалою загрозливих образів, драматичною патетикою. Поряд із яскравою картинністю, барвистістю представлений світ суб’єктивних переживань, а лірика стає більш відкритою, відзначається широтою мелодичного дихання. У другій частині виникають асоціації з весняним пробудженням природи. До такої теми М. Скорик у свій час звертався у ранній кантаті «Весна». Як і в двох попередніх творах, у фортепіанній і оркестровій фактурі досягається майстерна імітація дзвонів, дзюрчання струмочків, вирування могутніх гірських потоків, дрижання повітря у сонячних променях. У енергійному токкатно-маршовому фіналі відтворено строкатість калейдоскопічних картин, галасливу метушню життя. Однак, як і в другій частині, внутрішня глибинна ідея нагадує про себе поверненням початкової теми-молитви. Фінальний епізод — це знову втеча в тишу і самозаглиблення. Звукова агресія токкатних ритмів трансформується у неясне, ледь чутне гудіння далекого фону, ніби все відступило у далечінь, залишилося за горизонтом, а ми у потаємній тиші опинилися біля джерел великого мистецтва музики.
Прем’єра інструментованих Скориком трьох фортепіанних п’єс з циклу Моріса Равеля «Відображення» продовжила цілу жанрову лінію творчості майстра. Адже Скорик є неперевершеним редактором-інтерпретатором різних творів інших авторів, серед яких — розшифровка п’єс старовинної Львівської табулятури, оркестрові редакції опер «Купало» А. Вахнянина, «Роксолана» Д. Січинського, редакція і оркестровка незавершеної опери М. Леонтовича «На русалчин Великдень» (ця робота вимагає володіння мистецтвом музичного перевтілення, особливої чутливості до специфіки чужого стилю і манери мислення). Після блискуче зроблених оркестрових редакцій 24 скрипкових каприсів Н. Паганіні звернення до Равеля вимагало подальшого експериментування з виготовленням для тонко прописаних фортепіанних п’єс відповідного їхній звуковій природі оркестрового «одягу». І з цією задачею композитор справився так само досконало, як свого часу сам Равель з оркестровкою фортепіанного циклу М. Мусоргського «Картинки з виставки». Використані М. Скориком звукописні колористичні ефекти не лише точно відповідали характеру музики Равеля, але й підкреслили спорідненість обох митців: вишуканого елегантного француза і відкритого світові й розмаїттю життєвих вражень українця.
Гідно представили твори Мирослава Скорика учасники концерту: оркестр Національної філармонії України під орудою його головного диригента Миколи Дядюри, солісти Марія Калугіна, Антоній Баришевський, Володимир Вінницький. Всі номери програми увінчувалися одностайним щирим ентузіазмом захоплених слухачів.
