Оперне літо в Мюнхені — час змін
Якщо ви любите оперу і в розпал літнього сезону хотіли б збагатитися яскравими враженнями від свого улюбленого мистецтва, вам, безумовно, варто було б побувати на виставах відомого в Європі оперного фестивалю в Мюнхені. Адже це місто на півдні Німеччини вважається одним із найбільших центрів світової оперної культури, яке успішно суперничає з Парижем і Віднем, з Лондоном, Міланом і Нью-Йорком. У Баварської державній опері пишаються своєю багатою на події історією та зберігають вірність власним традиціям. А традиційним тут завжди було прагнення залучати кращі виконавські сили і відкривати нові або давно забуті імена. Так свого часу було з Моцартом і Ріхардом Вагнером, в ХХ столітті — з Ріхардом Штраусом і Хансом Вернером Хенце. Останніми роками небувалий ентузіазм викликали сучасні інтерпретації опер Генделя, які після смерті композитора зникли з театральних підмостків більше, ніж на півтора сторіччя, а тепер переживають друге народження.
ХТО «ЗАМОВЛЯЄ МУЗИКУ»?
Досі не вщухають суперечки, хто ж в опері головний, — диригент чи режисер? У Мюнхені завжди знали, що в синтетичному за природою оперному театрі все вирішує велика особистість музичного керівника. Від нього залежить склад трупи, вибір репертуару, рівень складності художніх і визначення стратегічних задач, які розраховуються на декілька років уперед. У цьому році Баварську оперу очолив видатний диригент зі світовим ім’ям Кент Нагано. Американець японського походження, Нагано, як і інші музиканти такого масштабу, став за роки своєї успішної кар’єри воістину громадянином світу. За його плечима робота з провідними оркестрами та оперними колективами різних країн. Він очолював симфонічні оркестри в Монреалі і Халлє, був музичним керівником Національної опери в Ліоні. До свого призначення генеральним музичним директором і одночасно інтендантом Баварської державної опери Кент Нагано виконував обов’язки шеф-диригента Берлінського симфонічного оркестру і одночасно був провідним диригентом оперного театру в Лос-Анджелесі. Він вважається прекрасним знавцем сучасної музики, пропаганді якої приділяв і продовжує приділяти велику увагу. Цим відразу визначилася спрямованість його першого сезону в Мюнхені.
Фестиваль 2007 року відкрився прем’єрою нової опери «Аліса в країні чудес», написаної за відомим твором Льюїса Керролла кореянкою Уусук Чін. Із 1988 року вона постійно живе в Німеччині, вчилася композиції у Джорджа Лігеті, який залучив її до стилістичної системи музичного авангарду. За словами Кента Нагано, задум опери виношувався протягом п’яти років. Диригент був ініціатором її створення і став першим музичним інтерпретатором. При цьому він розцінює появу цього твору в репертуарі мюнхенської опери як подію знакову. Адже всю сучасну культуру вирізняє простір стильового пошуку, що розширюється, діалог епох, взаємодія різнонаціональних культурних традицій. Так і оперна «Аліса» виникла внаслідок сучасного прочитання південнокорейським композитором Уусук Чін класичного твору англійського письменника, а виставу поставили диригент-японець Кент Нагано і німецький режисер і сценограф, учень Бертольда Брехта Ахім Фреєр.
Якщо сюжет і персонажі «Аліси» однаково здатні захопити і дитячу, і дорослу аудиторію, то опера «Перше кохання» мюнхенського композитора, грека за походженням, Мінаса Борбодакіса призначена спеціально для молоді. Кент Нагано здійснив музичне керівництво й цією виставою, і ще одним сучасним твором — включеною в фестивальну програму монооперою відомого німецького композитора Вольфганга Рима «Das Gehege» (Загін). Ще один твір В. Рима, «Псалми. Музика для фагота і оркестру», прозвучало в першому відділенні фестивального концерту за участі Баварського державного оркестру, який також очолює Кент Нагано. Концерт відбувся в оперному театрі і став унікальною музичною подією завдяки своєму другому відділенню. У ньому була виконана грандіозна Missa solemnis Л. ван Бетховена.
ЗВУКОВИЙ УНІВЕРСУМ
Диригентський почерк Кента Нагано відрізняють величезна воля, колосальна концентрація і зібраність, довершене відчуття звукової архітектоніки. Разюче, скільки в цій невеликій на зріст, із витонченою балетною фігурою, людині енергії, вибухового темпераменту і сили. Він подібний до стислої пружини, керуючи величезними звуковими масами оркестру, хору, ансамблю солістів, ні на мить не втрачаючи перспективи розгортання гігантського музичного полотна. На наших очах він немов вибудовує — крок за кроком, ланку за ланкою — могутню цілісну споруду. П’ять частин традиційної католицької літургії з викладом ключових догматів християнської віри, в інтерпретації Бетховена перетворені на звукові картини, в яких Бога і Творця славить, благає про милосердя все людство. Більше того. У цьому звуковому універсумі, де переплітаються і взаємодіють оркестрові тембри, хорова маса, голоси чотирьох солістів, перед нами розгортається вся священна історія, починаючи від створення всесвіту і до кінця часів, коли мертві повстануть, і в незнаних космічних далях малюватиметься уяві життя майбутнього віку.
Диригент передає в своїй інтерпретації вселенський масштаб бетховенських образів. Коли на зміну могутнім звуковим хвилям ідуть моменти таємничої тиші й містичних прозрінь, слухачі ніби стають співучасниками великого таїнства єднання неба і землі, природного світу і кожного божого творіння. Виникають асоціації з такими ж унікальними витворами людського духу, як фрески Сікстинської капели Мікеланджело, Страсбурзький чи Кельнський собори.
ЗБАГАЧЕННЯ КУЛЬТУР
Звичайно, коли для виконання духовних творів такого масштабу запрошуються видатні оперні співаки, не так просто створити єдиний ансамбль з їх індивідуальних вокальних тембрів. У даному випадку всі четверо солістів: сопрано Аня Хартерос, альт Даніела Сіндрам, тенор Йонас Кауфман і бас Крістоф Фішессер — володарі яскравих і сильних оперних голосів — зуміли досягнути ідеального тембрового злиття. Цьому, окрім усього, сприяло й те, що всі вони є представниками німецької вокальної школи. А ключову для нинішнього фестивалю ідею збагачення культур різних континентів представляла китайська скрипачка Ямай Ю. Вона навчалась у Пекіні, а потім удосконалювала свою майстерність у Мюнхені та Берліні, має великий досвід сольних виступів, була учасницею багатьох фестивалів і камерних програм. З 2001 року Ямай Ю стала першим концертмейстером Баварського симфонічного оркестру. Крім цієї своєї головної функції вона продемонструвала й сольну майстерність. У четвертій частині меси, в розділі Бенедіктус, у її виконанні з особливою ліричною проникливістю прозвучало розлоге скрипкове соло.
ТУРИСТИЧНИЙ АСПЕКТ
Літні оперні фестивалі в Європі крім художнього мають і свій туристичний аспект. Екскурсії, готелі і кав’ярні, красиві місця відпочинку дають можливість активно й різноманітно провести час, познайомитися з побутом і звичаями міста або обраної особливої місцевості на березі озера, в старовинному монастирі чи замку на відкритому повітрі. У найрізноманітніших фестивальних залах насолоджуються сучасним оперним мистецтвом не тільки його поціновувачі, а й туристи з різних країн. Про одного такого допитливого туриста, який прагнув побачити обітовану землю Італії, а після прибуття до Неаполя пережив пікантні любовні пригоди, ще 1814 року написали захоплюючу музичну комедію популярний італійський лібретист Феліче Романі та молодий композитор Джоакіно Россіні. Називалася їх опера «Турок в Італії». Новий інтендант Баварської опери Кент Нагано справедливо визнав цей сюжет цілком актуальним і вирішив включити сповнений блискучого гумору твір Дж. Россіні в фестивальну афішу.
«ТУРОК В ІТАЛІЇ»
Диригент-постановник мюнхенського «Турка в Італії» Мауріціо Барбачіні отримав визнання як інтерпретатор італійського оперного репертуару не лише в себе на батьківщині, але й в інших країнах. Був він і учасником популярного оперного фестиваля в рідному місті Россіні Пезаро, в програмах якого найширше представлена творчість автора «Севільського цирульника». Диригент упевнено веде спектакль, підтримуючи його активний темпоритм, у тому числі завдяки майстерно розробленим ансамблевим сценам. Разом із диригентом над новою постановкою працювали німецький режисер Крістоф Лой і австрійський сценограф Герберт Мурауер.
Партія головного героя опери, турка Селліма, написана для особливого вокального амплуа — колоратурного баса. У мюнхенській виставі її виконав італійський співак Сімон Алаймо, який славиться як інтерпретатор россінівського репертуару. Хоча досвідчений співак тримався впевнено і вільно, але створив скоріше колоритний буффонний типаж, аніж індивідуальний характер. Більш цікавого поєднання типових буффонных фарб і неповторності образу досяг у ролі немолодого ревнивого чоловіка прекрасної італійки Дона Джероніо іспанський бас-баритон Карлос Хауссон. У вигляді його персонажа немає жодної надмірності. Він не прагне висміювати свого героя, але примушує йому співчувати і не без долі симпатії сприймати його надмірну прихильність до легковажної дружини. Співак продемонстрував вокальну гнучкість і водночас зразок м’якої й тонкої акторської гри, побудованої на нюансах і півтонах.
У інтернаціональний виконавський ансамбль органічно вписалася болгарська співачка Олександра Пендачанська, яка створила образ схильної до любовних авантюр Доньї Фьорелли. У її виконанні дружина Джероніо примхлива, чуттєва, постійно змінює вбрання і перебуває в центрі натовпу залицяльників. Голос співачки звучить соковито і яскраво в усіх регістрах, густі нижні ноти контрастують із раптовими переходами в гранично високий регістр, чим вдало обігруються спалахи нестримного темпераменту героїні. Важливий персонаж опери, участь якого створює в творі примножену театральність, — поет Проздочімо. Він переймається пошуками придатного сюжету для комічної опери і несподівано знаходить матеріал у подіях, які розвиваються на його очах. Фіксуючи на ходу життєві підказки, він потім сам пропонує нові сюжетні ходи, коли радить під час маскараду вбратися в однакові карнавальні костюми, і водночас такий самий турецький костюм пропонує надягнути Дону Джероніо. Настирлива присутність вартує невгомонному вигаднику серйозною травмою. Але навіть зламана нога і забинтована голова не гамують ініціативи поета, лише посилюючи комічний ефект цієї яскравої ролі, талановито виконаної італійським басом Роберто да Кандіа. Абсолютно неповторно скалічений Проздочімо використовує милицю як стільчик, влаштовуючи на ньому загіпсовану ногу і швидко записуючи репліки в текст лібрето, яке він вигадує. Перед другим актом, ще до того, як глядачі заповнять зал і прозвучить музика, Проздочімо й Джеронімо сидять за столиком на авансцені. Коли вони починають вголос обговорювати план спасіння честі обдуреного чоловіка, Проздочімо встигає жадібно поїдати традиційні італійські спагеті, відправляючи їх до рота в паузах між вокальними фразами.
Спектакль рясніє жартами і каламбурами, властивими театру. Вже в першій сцені з маленького причіпного вагончика, як з рогу достатку, з’являється шумне товариство циган зі своїм добром, швидко створюючи в пустому просторі обжитий куточок південного міста, все життя якого проходить на вулиці. Протягується вірьовка з білизною, навколо одного стола розсаджуються чоловіки, тут же, за іншим столиком, готується їжа, при цьому всі активно жестикулюють і переміщуються з місця на місце. Комічний ефект спричиняє появу жіночної гарно вбраної Фьорілли та її довготелесого залицяльника в потертих джинсах Нарчізо, який буквально змушений складатися навпіл, аби заглянути їй в обличчя (іспанський тенор Давид Алєгрет). Турецький принц Селімо одягнутий як сучасний європеєць, а поруч з ним незмінно стовбичить безсловесний охоронник у чорному, з валізкою в руках. Він подібний манекену в своїй безликості та монументальній непорушності, але ладен у будь- який момент прожогом кинутися на захист шефа.
У гладкій стіні будинку Джероніо час від часу в різних місцях відкриваються стулки, виявляючи то наповнений напоями бар, то ящик з туалетним приладдям Фьорілли, то цілий склад її туфель. Дотепно вирішена в кульмінації другого акту сцена сварки Селіма й Джероніо, коли вони вступають в торг з приводу Фьорілли. Спочатку в словесній перепалці, а потім у бойовому зіткненні кожен намагається довести свою правоту, посилаючись на звичаї власної країни. Турок хоче дружину в Джеронімо купити, італієць вважає таку пропозицію негідною й образливою. У розпал сварки ожилий охоронник виймає з чемодана червоні боксерські рукавички, надіває їх на Селіма, після чого вмить стягує з нього білі парадні брюки, аби шеф набув спортивного вигляду. У відповідь на це Проздочімо озброює чорними рукавичками Джероніо і в такий самий спосіб допомагає йому набути спортивної форми.
Сценічне середовище у виставі постійно трансформується. У замкненому просторі передній план сцени в певний момент захищається стіною будинку Джеронімо. У отворі позаду часом відкривається частина пейзажу, чи з’являються парадні сходи театральної зали. Перед сценою карнавалу зверху спускаються перекладини, тісно завішані різним одягом, який одразу починають приміряти учасники хору. Хор і безсловесні персонажі масовки виконують різні функції, в тому числі виступають у ролі «слуг просценіуму», швидко міняючи деталі сценічного оформлення. У фіналі, коли дія вже приведена до благополучної розв’язки і Селімо, виплутавшись з італійської авантюри, повертається в рідні краї разом зі старою коханою Заїдою (її партію виконує Валентина Куцарова), ми бачимо праворуч і ліворуч внутрішнє оздоблення італійського і турецького будинків і характерні для звичаїв цих двох народів німі сімейні сценки.
Режисер активно використовує у виставі кінематографічні прийоми стоп-кадрів, уповільненої зйомки, суб’єктивної камери. Так фіксується реальність у сприйнятті Проздочімо. Він немов би зосереджує увагу на головному об’єкті, а оточення чи перетворюється на картинку, чи сприймається в уповільненому ритмі. Застигають в спокусливих позах і потім повільно пересуваються на задньому плані сцени дівчата в купальниках, з якими затівають німу гру пляжні юнаки. У цей час у своїй вихідній арії Селім оспівує Італію, блаженний край сонця й моря, країну романтичних мрій і жіночих чар. У фіналі опери обидва герої — ревнивий італієць і шукач пригод турок — повертаються до власних традиційних цінностей. Отримують своє й обидві жінки. Заїда, колись несправедливо оббрехана і вигнана Селімом, відвойовує колишнє місце в його серці. Фйоріла повертається до сімейного вогнища, яке ледве не втратила. Проздочімо доводить до кінця інтригу в своєму лібрето, а глядачі, отримавши заряд бадьорості і прекрасного настрою, з ентузіазмом аплодують усім, хто створив для них це свято.
