Оркестр великих форм...

Минулого року ми вже знайомили наших читачів з творчістю відомого одеського оркестру Андрія Чорного. За цей час у житті колективу відбулося чимало цікавого, зокрема, цієї осені оркестр завершив один із найпопулярніших своїх проєктів — музичну «Гру Престолів». Ця концертна програма стала не менш популярною у вітчизняних поціновувачів неокласики, аніж оригінальний серіал у телеглядачів. Про підсумки музичної «Гри престолів», нові музичні івенти і плани на майбутнє ми поговорили, власне, із самим диригентом.

«КОЛИ ГРАЛИ ПЕРШУ «ГРУ ПРЕСТОЛІВ», Я ПОДУМАВ: «БОЖЕ, ЯКА МУТЬ!»

— Трирічна історія музичної «Гри престолів» завершилася. Чим цей проект став для вас?

— Завжди, коли я диригував цей твір, дихання спирало, настільки переповнювали почуття. Звичайно, всі композиції класні, потужні. Це привід ще раз пригадати всі ті відчуття, які переважають у фільмі. Взагалі серіали ненавиджу, але це один із тих, який я дивився упродовж ночі безперервно всі шість сезонів.

Програму розробив Юрій Іванов (агенція Art Point. — Ред.), він хоч і не професійний музикант, але у нього дуже хороше чуття. Коли грали першу «Гру престолів», я подумав: «Боже, яка муть!». А самому важко об’єктивно реагувати на те, що ти робиш. Потім, коли зіграли, думаю: добре програма вибудувана.

Для мене особисто цей проект — можливість ще раз навчитися творити музику таким чином, щоб не лише глядач, який сидить у залі, а й ти сам відчув виконання на сто відсотків. Щоб якщо це правда, то вона мала місце, якщо кохання, щоб це було кохання, якщо розчарування — то розчарування. Ми грали «Light of the Seven» (Світло сімох із «Гри престолів»), де Серсея втрачає всіх своїх дітей, і ти приблизно ставиш себе на її місце і розумієш, що переживаєш, коли втрачаєш найдорожче. Адже діти — це твоє життя. У цей момент важко сказати, що людина відчуває. Можна лише здогадуватися або самому опинитися в подібній ситуації. Такі моменти важливі для виконання наживо симфонічним оркестром, хором, вокалістами. Це потрібно для того, щоб було досягнуто стовідсоткове вираження тих емоцій та відчуттів, які закладені в цьому й інших фільмах.

— Чи бачите ви продовження цього шоу в якій-небудь формі?

— У нас ще залишилися концерти в Дніпрі й Харкові, і, напевно, на цьому поставимо крапку.

— Ви так і не зіграли саундтрек із «Ван Гельсінґа», хоча обіцяли мені в минулому інтерв’ю. Чи варто чекати його в наступних концертах або шоу?

— Все залежало від організаторів, які підрахували весь прайс і вартість оренди залу. Для багатьох це тільки гроші. У Києві мені сказали, що ми повинні грати дві години сорок хвилин. «Ван Гельсінґ» — дуже класний твір, ми його грали в Одесі на Великому симфонічному шоу Halloween. На жаль, може, з іншою програмою привеземо, хотілося б, щоб люди почули.

— Наскільки я знаю, «Ван Гельсінґ» — це не лише кінофільм, а й дуже популярна комп’ютерна гра. Є ще багато цікавих саундтреків до ігор. Чи плануєте ви коли-небудь використовувати їх у своїх шоу? Наприклад, мене вразив дуже глибокий саундтрек Людвіга Форсселла до гри Death Stranding, яка нещодавно вийшла.

— Ви не перша людина, котра пропонує грати музику з ігор. Але це вирішують організатори, які прораховують продаваність проекту.

ПРО ПРОЕКТ VOICE OF THE SIMPHO ROCK

— Повернімося до ваших найближчих планів. Чим плануєте дивувати київських глядачів на концерті 12 грудня Voice of the Simpho Rock?

— Це один із моїх перших проектів. Ми його спочатку робили з моїм директором Анатолієм Гуртовим. Це був рок із симфонічним оркестром. Я тоді прийшов у музичне училище (це був 2009 рік) і сказав студентам: «Послухайте музику і скажіть, захочете ви таке грати чи ні». Їм сподобалося, хоча вони всі слухали рок. Але там багато і симфонічного звучання: тобто не просто дві гітари, барабан і вокал, а дуже красиві партитури для оркестру, звучання, гармонії, ритми.

Ми готували перший концерт упродовж шести-дев’яти місяців, а я в той час писав партитури. Пам’ятаю, прийшов у філармонію, де працював (і зараз працюю), і запропонував нашим адміністраторам свій задум, дав їм послухати. Вони погодилися спробувати. Поставили недорогі квитки по 25 грн і вирішили зробити як філармонічний концерт. Зібралося так багато людей, що довелося зачинити двері філармонії! Люди стояли в проході, це був шалений аншлаг. Через місяць ми знову повторили цей концерт, і потім щороку, навіть тричі на рік, ми робили рок із симфонічним оркестром. І завжди — успіх.

Потім диригент хору Світлана Рядченко запропонувала, щоб у мене в оркестрі був хор. Я погодився, написав партії хору, через кілька років почали грати Великий симфонічний оркестр, хор, рок-гурт, вокалісти. Потім — театралізоване шоу. Щоправда, потрібно було звільнити місце на авансцені для дійства. Нам довелося садити оркестр у два яруси, просто під саму стелю. Це було дуже масштабно і помпезно! Ми робили постановки. Нам допомагали з костюмами й рішеннями ідейні натхненники dance show «Алека».

Проект «Симфо-рок» ми зіграли вперше в Оперному театрі, вдруге — на морвокзалі в Одесі, зараз збираємося їхати до Києва. У репертуарі «Симфо-року» близько 60 творів. Не всі постановки можна відтворити на столичній сцені, зате на концерті будуть хороші цікаві вокалісти — учасники й переможці шоу «Х-фактор», «Голос країни», симфонічний оркестр, хор, буде красиво, монументально, масштабно. Задіяно близько 140 осіб.

ЗАСНУВАННЯ ОРКЕСТРУ І МАЙБУТНІЙ ЮВІЛЕЙ

— Андрію, чи заплановані урочистості з приводу десятиріччя вашого оркестру?

— Якщо бути точним, то оркестр існує з 2004 року. Консерваторію я закінчував тричі. Як баяніст і диригент оркестру народних інструментів, потім — як композитор-теоретик, і навіть займався на органі для себе, щоб мати уявлення про цей складний інструмент. І третя освіта — симфонічний диригент.

Ще як «народник» почав збирати оркестр. Першим був невеликий, змішаний оркестр із 45 осіб, де були лише струнники, духовики і наші українські домри. 2004-го оркестр уже зібрався із 86 осіб. Наступного року я поставив свою невелику одноактну оперу під назвою «Воно». Тобто як самостійний колектив оркестр існує з 2010 року, коли філармонія поставила ціну на квиток і ми вперше вийшли на сцену.

Чи святкуватимемо? Напевно, ні. У моїй моделі поведінки правильно влаштовувати день пам’яті великому покійному композитору, музиканту, щоби вшанувати його творчість, у що він вклав своє життя, не тому, що хотів бути відомим, а просто не міг по-іншому. Дуже багато творчих людей (не лише музикантів) на шальки терезів ставлять особисте і родинне життя. А якщо я зроблю свято оркестру — то для музикантів, зберу їх на схилах біля моря. Вони на це заслуговують.

Звичайно, з колективом, який пройшов серйозну трансформацію, хотілося б поїхати на міжнародний конкурс. Свого часу був хороший конкурс оркестрів у Празі з вимогою зіграти програму тривалістю не більшою ніж 15 хвилин. Що можна зробити за цей час? Кухню прибрати (сміється). Тому немає сенсу їхати в чужу країну, платити внесок за кожного музиканта. Був конкурс оркестрів народних інструментів у Херсоні, і нам давали пограти 45 хвилин. За цей час можна зіграти різнопланові твори, щоб оркестр показав майстерність колективу. Ми тоді здобули перше місце в Україні!

— Чи плануєте ви розширювати не лише музичну частину програми, а й склад її учасників? Будуть якісь зміни в хорі або в оркестрі?

— Є такий момент, як плинність кадрів. Інколи люди виїжджають до іншої країни або знаходять місце в комфортніших умовах у плані грошей. Тому що людина виростає і стикається з певними життєвими труднощами. Тоді люди йдуть з оркестру. Я за них радий, хочу, щоб у них усе виходило. Колись у нас був маленький оркестр, зараз він виріс до хороших масштабів. Якщо зібрати всіх музикантів, які були за ці роки, думаю, збереться близько 500 осіб оркестру. Можливо, колись я зроблю такий проект, де братимуть участь усі мої колишні студенти, які залишилися в музиці. Це буде здорово!

«ЛЮДИНА В НАШ ЧАС ЗВИКЛА ЗАДОВОЛЬНЯТИСЯ ШВИДКИМ І МАЛИМ...»

— Чи плануєте співпрацювати з іншими виконавцями?

— Є люди, які хочуть поспівати в проекті, але я ставлюся з обережністю, тому що є музиканти і вокалісти, які піднімали весь колектив. Вони робили це безвідплатно, витратили частину свого життя на те, що є зараз. Такими людьми я не розкидатимуся, вони на вагу золота. Я не проти нових виконавців, але якщо для них є місце в моєму колективі.

— Розкажіть про інші свої проекти.

— Зараз один проект продумуємо і шукаємо однодумців. Що це буде, що там звучатиме, не можу сказати, тому що це на стадії задуму. Це буде експеримент, який дасть змогу моїм вокалістам спробувати себе в нових образах.

Крім того, що ми граємо музику із кінофільмів, рок-музику, музику із мюзиклів, ми готуємо ще 29 грудня виключно класичний концерт, де виступатиме оркестр без хору, за участю студентів музичного училища. Звучатимуть твори Хачатуряна, Вагнера, Чайковського, Лядова, Мусоргського, Римського-Корсакова.

Ми граємо саме класику, те, на чому музиканти зростають і вчаться. Музика із кінофільмів — це маленькі форми, а це доволі великі полотна. Технічно ця музика складніша. Людина в наш час звикла задовольнятися швидким і малим. А я хочу, щоб і музиканти, і глядачі мислили великими формами.

Коли почали спілкуватися з агенцією Art Point, ми зробили тричі «Гру престолів», потім «Оскар», «Музику королів», «New Year Oscar» і програму «Присвячення Лучано Паваротті & друзі» — це музика пам’яті великого тенора Паваротті, ми взяли його найпотужніші твори з репертуару. Наприкінці грудня буде «Оскар Різдвяний». Нещодавно зіграли красиву музику із кінофільмів «Хелловін», мені дуже сподобалися композиції «Іствікські відьми», «Ніч у музеї», «Мумія».

«ПОП-МУЗИКУ ОБОЖНЮЮ, ТІЛЬКИ ЯКЩО ВОНА ПРОФЕСІЙНА ТА ЯКІСНА»

— Коли обираєте композицію з кінофільму, що для вас головне — популярність фільму чи сама музика?

— Перш за все, потрібно, щоб була красива музика. Ми звикли до відомих творів, які ми знаємо, пам’ятаємо, любимо. А сприймати нову інформацію виходить складніше. Ми ж почали пропонувати нові, потужні за своїм змістом і характером твори й підкріплювати їх відеорядом.

— Чула, що багато хто критикує музику із кінофільму «Гра престолів» за її попсовість...

— Попсою можна також назвати пізнаваний твір, а такі є і в класичному репертуарі, і в рок-музиці, і поп-музиці. Я поп-музику обожнюю, люблю рок-музику, тільки якщо вона професійна та якісна. Професійна в тому плані, якщо ти відчуваєш емоцію — слухаєш красиву музику, і вона тебе зачаровує. Так, напевно, Рамін Джаваді написав попсову музику, але вона — потужна, дуже добре запам’ятовується, підкріплена хорошою оркестровкою, інструментовкою, тональним планом, формами. Він чітко своєю музикою виражає образи, які з’являються в цьому серіалі. Хай це буде попса, я не боюся цього слова. У ній теж є що пограти, відчути, чого повчитися, про що попереживати...