Особливості національного шоу-бізнесу

ЯРМАРОК СТАТИСТІВ

Так що найголовніша причина, через яку не хочеться говорити про шоу-бізнес, полягає в тому, що шоу-бізнес по- радянськи повністю позбавляє творчість та талант як серцевину, як суть процесу, підміняючи зміст дешевими пустощами, рекламними кампаніями, всіма можливими типами «розкруток», модністю саунду. Мені було щиро жаль дівчат із «Віагри», коли ті намагалися щось заспівати вживу на фестивалі «Таврійські ігри». Це було настільки «мимо» та попросту погано, що закралася думка: а чи вони це заспівали у кліпі про «п’яту спробу» або хтось інший? Так, у всьому світі шоу-бізнесу — це ярмарок пихатості, але, в першу чергу, — це ринок талантів, причому талантів абсолютно ексклюзивних, тобто — неповторних. Іншими словами: чим яскравіша індивідуальність, тим вищі ставки. У нас (поки що) все навпаки. Навпаки, у тому розумінні, що серед співаючих (та танцюючих) «зірок» якось зовсім не вгадуються особистості. Вони (або їм) приклеїли ярлик статистів, виконуючих модну у цьому сезоні роль. У наступному сезоні ви їх уже не знайдете, але на їхньому місці з’являться інші — з того ж інкубатора. Взагалі, пару років тому організатори «Таврійських ігор» провели ризиковане нововведення, зобов’язавши всіх та вся виступати вживу... Андрія Кравчука вигнали з середини виступу, а все через якийсь поганий міні-диск, що грав та співав замість Андрія. Москвичі нишком також сували свої міні-диски та під них «вишивали», але їх чомусь не виганяли — зірки як-не-як...

До речі, ось вам і перша позитивна тенденція року минулого: один за одним майже всі «фонограмщики» негайно перестроїлися на живе звучання, обзавелися живими музикантами, після чого стали гордо писати на афішах: «живий звук». Воно хоч невигiдно, але — правильно. І головне — чесно. Друга позитивна тенденція: артисти навчилися віртуозно використовувати політиків у своїх цілях, подаваючися, звичайно, з озиранням, та з урахуванням можливих форс-мажорів. Артисти все частіше стають «обличчями» торгових марок західних та вітчизняних компаній, чим також непогано заробляють на життя. Ви заперечите: а причому тут слухач? Він-то у чому завинив? А винен слухач саме у тому, що він — неплатоспроможний. Він (слухач та цінитель) не купить диск артиста, не заплатить за квиток на концерт... Так що наших артистів фінансують зовсім не глядачі та покупці дисків, як у всьому світі, а великі та серйозні дядьки із світу політики та бізнесу. Держава наших артистів не фінансує взагалі, хоча звання чомусь роздає направо та наліво.

НАЙЦІКАВІШЕ — ЗА РАМКАМИ

Але найголовніша особливість національного шоу-бізнесу полягає у тому, що найцінніше та найцікавіше з точки зору музичної творчості відбувається саме за рамками цього самого шоу-бізнесу. Тобто за кадром блакитного екрана, на сценах далеко не помпезних, без участі охочих до сенсацій журналістів... Тобто — у звичайній суворій ситуації невеликих клубних виступів та дуже рідких «засвіток» у мас-медіа. Ну і, звичайно, щось свіже та нове можна побачити на тих небагатьох фестивалях і конкурсах, які дійсно несуть позитивний заряд, відкриваючи нові імена, допомагаючи молодим групам. Дуже масштабна імпреза «Перлини сезону» щорічно піднімає на-гора приблизно з десяток прогресивних проектів, випускає аудіо- та відеозбірки за їхньою участю. Як не згадати відкриття «Перлин» — групи «Далеко», «Хаммерман знищує віруси», «Ті, що падають вгору», «Есперанца», «Димна суміш», «Мандариновий рай», «Замість пігулок», «Янка Козир». Більшості ці імена мало що скажуть, але, втім, у кожного з них — яскраве обличчя, добротний професіоналізм, аутентичність музичного матеріалу, тобто максимум плюсів при мінімумі мінусів. У будь-якій іншій країні (навіть у Росії) кожну з цих команд уже підтягнули б до рівня комерційного продукту, і вони «громихали» би на всю країну. Два досить регіональних фестивалі — львівська «Рокотека» та тернопільський «Нівроку» успішно заповнюють музичний «вакуум» на Заході України. Саме ці акції принесли колосальну відомість таким групам, як «Чорний вересень», «Без цукру», «Джек О’Лентерн», «Деінде», «Дивні», «Неймлес», «Мотор’ролла» та багатьом іншим. На Сході, а саме в Донецьку, з’явилася «Рок-точка» — також регіональний, але не менш насичений фестиваль. До речі, київська аудіокомпанія «Воля-Музіка» випустила збірку «Рок-точки», куди увійшли кращі команди з усієї України. А це «Армада», «ДАТ», «Щастя», «Кенгуру», «Я та друг мій вантажівка», «Збий попіл» та інші. Найцікавіше, що серед всіх вищезгаданих груп майже нема маленьких «В.В.», «Океанів Ельзи», «Кому вниз»... Всі вони намагаються йти своїм шляхом, нікого не наслідуючи та прекрасно розуміючи, що пробиватися нагору треба зі своїм власним вантажем ідей.

У листопаді в Українському будинку презентувався міжнародний музичний проект «Брати блюзу — музика без кордонів». Дивно, але факт: паралельно з розкрученими комерційними шоу проходять музичні акції вищої художньої якості. І відбуваються вони наче «в тіні», у класній атмосфері та без ажіотажу. Саме так виглядала «Музика без кордонів», авторами якої є гітарист-віртуоз із Нідерландів Рейс Ньюленд, швед та гітарист із Канади, Лайонел Лодж і клавішник групи «Брати блюзу» Мирослав Левицький. Всі троє створюють прекрасну музику, але вся сіль проекту полягає у поєднанні класичного, рокового та джазово-етнічного спрямування в один потужний звуковий потік. Окрім того — це поєднання трьох шкіл — західно- європейської, яку представляв Рейс, північноамериканської — відповідно, Лайонел та східноєвропейської у виконанні Мирослава. Диск «Віденський ліс» — це тільки частина проекту «Музика без кордонів». Цей матеріал виник у результаті спонтанної студійної сесії у Відні (Австрія), був зпродюсований Рейсом та Мирославом. «Віденский ліс» — це ніжна пасторальна музична медитація у стилі нью-ейдж, у процесі якої і відбувається таїнство поєднання різноманітних музичних культур та шкіл. Відчуття від прослуховування ті ж, що і після концерту, — хочеться ще!

ОПОЗИЦІЯ «МАСОВІЙ КУЛЬТУРІ»

У середині року стартував дуже незвичайний проект: «Вогні Великого Міста». Це справжній подарунок тим, хто хоче увійти у таїну слів та звуків. Зовсім унікальний проект Юрія Покальчука, відомого прозаїка, поета та перекладача західноєвропейської поезії ХХ століття. Юрій Покальчук зібрав музикантів iз різних груп з метою сполучити власну мелодекламацію з музичним рядом. Юрій Дуда («Плач Єремії») та Олег (Джон) Сук («Мертвий півень») склали саме музичне ядро проекту. Окрім них у записі беруть участь «Мандри» — майже в повному складі, групи «Кроки» та «Кластер». У результаті вийшла гримка суміш сучасного авангарду, джаз-року та психоземії. Тобто — це музичний десерт для гурманів, які цінують новизну та свіжість, а також — ексклюзив для любителів глибокої екзистенціальної поезії XX століття. Переважно альбом «Вони кажуть» — це естетична опозиція «масовій культурі», або простіше, «попсі», серйозна спроба синкретизації мистецтва з метою об’єднання різних його шарів в органічній формі. У першому альбомі групи «ВВМ» використана поезія Федеріко Гарсіа Лорки, поезії Поля Елюара — одного із засновків французького сюрреалізму, біблейського проповідника Еклезіаста, а також — видатного скандинавського поета Еклефа та тексти самого Юрія Покальчука. Окрім власних мелодекламацій, які по-своєму чудові, альбом досить самодостатній з музичної точки зору. Дуже достойний дебют.

Протягом двох останніх років львівська група «Королівські зайці» здійснила декілька досить вдалих «живих» акцій у столицю. Торiк у рамках кінофестивалю «Молодість» «Зайці» представили свій дебютний альбом «Unplugged. Український альтернативний романс». Альбом та виступи були прийняті «на ура» і навіть хтось iз журналістів назвав солістку (лідера групи) Лесю Герасимчук «нашою українською Земфірою». Причиною, напевно, стало те, що Лесині пісні звучать на дивно проникливо та лірично, а в той же час — це зовсім сучасний саунд. Другий альбом, «Казки королівства А’Мазох», з’явився саме перед початком чергової «Молодості» і також був представлений у рамках культурної програми кінофестивалю. Назву диску дали через позицiю самої групи: вони грають альтернативний рок у поєднанні з поезією українських класиків та роблять це настільки по-своєму, що все разом, збоку, виглядає як культурний мазохізм. Сімнадцять пісень iз «Казок» — це своєрідний мікс iз студійного матеріалу, записів, зроблених на концертах у київському блюз-клубі «Бадди-Гай», та пісень, записаних у режимі unplugged (тобто без електричних інструментів). Все разом сприймається як цільна пісенна сюїта, як чарівна подорож до світу високих щирих почуттів та переживань. Ловиш себе на думці про те, як мало таких музичних вiдкриттiв у наших теперішніх діячів поп-культури...

ЧИ ТРАПЛЯЛИСЯ ЯКІСЬ ЗНАКОВІ ПОДІЇ У 2001?

На щастя — так. Зовсім унікальну серію випустив «Арт-Велес». Передусім, це розкішний мультимедійний диск «Барви», який представляв усі різновидності української традиційної культури, де тільки аудіочастина склала 29 обрядових пісень з усіх регіонів країни. Фольклор Поділля представлений на диску «Над річкою Карайцем». Кобзарсько-лірницька традиція на СD — «Гей, на Чорному морі». Ще три такi глобальнi релізи — в роботі. Поява альбому групи «Вій» — «Чорна рілля», його презентація та серія концертів цієї зовсім самобутньої команди — дуже відрадна новина. Підписання професійного контракту з всесвітньою компанією «ЕМІ» та випуск альбому групою «Гайдамаки» (колишній «Актус») — також подія безпрецендентна на нашому музичному ринку. Заслуговують на увагу нові альбоми «Скрябіна» — «Стриптиз» та паралельного проекту «Молотов-20» — «Механічна любов». Наприкінці року з’явились також свіжі релізи групи: «Танок На Майдані Конго» та «Тартак» і одразу дали деякий поштовх розвитку хіп-хоп культури. Ну і прекрасним різдвяним альбомом порадувала Марія Бурмака. Називається він «3 Янголом на плечі». Янгольську тему наприкінці року продовжувала група «Небесна копалина». Їхній альбом «Сплять янголи» стане улюбленим для всіх, хто не визнає штампів i загальних місць у музичній творчості.