Особливий «Платіж»

У Львівському палаці мистецтв представили «Платіж» Жоржа де Латура. Картину досліджували та реставрували понад рік. Це єдина робота французького живописця на теренах Центрально-Східної Європи!

Жорж де Латур — французький живописець, який жив у XVI—XVII столітті в Лотарингії, що на північному сході Франції. Творив у жанрі бароко. Вплив на нього мав італійський живописець  Мікеланджело Караваджо.

Сьогодні роботи Жоржа де Латура зберігають у Луврі, Берлінській картинній галереї, Національному музеї Швеції та Музеї Прадо. Серед особливостей творів живописця — релігійні сюжети і жанрові сцени, серед яких і картина «У лихваря» або ж «Платіж».

— Лотарингія у той час, коли творив де Латур, була місцем безкінечних воєн. Це 30-літня війна, чума, інквізиція — надзвичайно тяжкий час. Можливо, це пов’язано з цим періодом, — про контрибуцію, про інквізицію, про виплату. Можливо, це є покликання Матвія, можливо, це є гроші, які взяв Юда», — каже про твір Оксана КОЗИНКЕВИЧ, завідувачка відділу музею Європейського мистецтва XIV—XVIII ст. Львівської національної галереї імені Бориса Возницького.

— Як ця робота потрапила до експозиції Львівської галереї? Відомо, що картина походить із приватної збірки Лукаша Домбського (1751—1824). Цю збірку зібрали упродовж другої половини ХVІІІ — початку ХІХ ст. Значну її частину становила збірка Ігнація Цетнера, белзького воєводи. Після його смерті її успадкувала донька Анна Цетнер. За рік до смерті вона заповіла посілість Цетнерівку з усім майном, в тому числі і колекцію, Лукашеві Домбському, секретареві Станів Галіційських.

Беручи до уваги те, що у четвертому шлюбі Анна Цетнер була дружиною князя Шарля Єжена де Лорен Ельбер і Ламбеск (1763—1825), останнього спадкоємця однієї з гілок лотаринзького герцоргського дому Гізів, ми можемо припустити, що картину привезли із Лотарингії, розповіла мистецтвознавця. 1929 року 26 червня всю колекцію цієї родини було передано Національному закладу імені Оссолінських. А 1940 року всю колекцію Любомирських, яка збереглася, було передано Львівській національній галереї. Це є основа збірки.

—Ця картина є найбільш мандрівною в нашій галереї, — говорить пані Оксана. — Її відвезли вперше до Франції 1972 року. А 1973-го вона була в Ермітажі. Вона була в Японії, Америці. Востаннє 2017 року її возили до Мадрида. А зараз вона готується виїхати до королівського палацу до Мілана.

У галереї хочуть дати належне місце картині — можливо, це буде окрема зала, де буде тільки ця робота зі спеціальним освітленням. А також, можливо, додати екран з її історією.

Про особливості реставрації картини розповіла завідувачка дослідного відділу реставрації Львівської галереї мистецтв імені Бориса Возницького Інна ДМИТРУК-СОРОХТЕЙ: «Коли розпочалися дослідження у нас в майстерні, звичайно, для нас стало відкриттям те, що авторського живопису було майже не видно. Ми нарахували 7—8 нашарувань зверху, які проводилися під час попередніх реставраційних втручань. На жаль, документація їх не збережена. Є лише свідчення втручання реставраторів приблизно століття тому. Багато дослідників ставили під сумнів авторство Латура. Та після дослідження Латур розкрився нам абсолютно інакше. Він глибокий, об’ємний, такий, як ми знаємо Латура в галереях світу. До того він виглядав дуже плоско, дуже тьмяно. І я вірю, що історики мистецтва могли сумніватися в його авторстві. Крім того, ще й не було видно підпису. Тепер підпис все-таки можна побачити при сонячному світлі.

Наші дослідження показали, що Латур намалював це на конопляному полотні, а здубльоване воно було на лляне полотно. Це лляне полотно зістарілося від вжитку. Його довелося усунути, на щастя, воно було на натуральному клеї, тож це було легко зробити. — До слова, оригінальне полотно збереглося краще, ніж те, на якому його було здубльовано. Все-таки захисне полотно виконало свою функцію. Ми його зняли і зберігаємо як архів, як історію побутування твору. Натомість ми підготували нове лляне полотно. Воно захищатиме твір».

Картину показуватимуть у галереї до 26 січня, а далі її повезуть на виставку до Мілана.