«Отримати статус «культурної столиці» – престижно»

Нині триває черговий, уже третій конкурс проєктів Українського Культурного Фонду. Цього року з’явилася нова програма «Культурні столиці України», значно розширилася кількість експертів, зростає кількість і якість поданих проєктів, майже повністю закінчено діджиталізацію процесів. Проте є нюанси, які ще потребують удосконалення задля зручності роботи як експертів, так і грантоотримувачів. У цій бесіді з виконавчою директоркою УКФ Юлією Федів, ми намагалися підняти і розшифрувати актуальні, проблемні і суто практичні питання.

ПРО МАСШТАБНИЙ ТУРИЗМ

— Цьогоріч Фонд запустив програму «Культурні столиці України». Якою була мотивація її створення?

— Коли УКФ готував стратегію своєї діяльності на три роки (2019 — 2021 рр.), ми проводили спеціальні секторальні та регіональні сесії, потім аналізували фідбек. Результатом спільної роботи з представниками секторів та регіонів стали 10 конкурсних програм Фонду, серед яких також програма «Культурні столиці України». Також аналіз регіональної статистики щодо заявок, які надійшли на конкурси УКФ у 2018 — 2019 роках показав: 50% — Київ та Київська область, друге і третє місце — Львівська і Харківська. Всі інші регіони репрезентовані менше. Чому так? Зрозуміло, що інформація швидше поширюється в діапазоні інституції, тобто в Києві. Щоб виправити цю ситуацію ми почали з розробки комунікаційної стратегії УКФ, адже прагнемо збільшувати авдиторію тих, хто знає про нашу діяльність. Програма, яка спрямована на регіони, буде додатковим популяризатором фонду.

По-друге, ми зрозуміли, що на рівні районів є зацікавленість місцевих влад у співфінансуванні. Багато хто з експертів нам радили акцентувати увагу на сфері, яка є дотаційною чи менше інвестованою на рівні місцевих бюджетів, як це зробило колишнє Міністерство молоді та спорту, створивши «Молодіжну столицю України». Отримання такого статусу зобов’язує місцеву владу більше інвестувати саме в цю галузь. Потім, коли вони бачать кількість туристів, що завітали до міста, прибуток, який було від цього отримано, інформаційне покриття, коли про місто починають говорити, воно з’являється на культурній мапі країни, то на наступний рік навіть без статусу «столиці», керівники міста чи області, на нашу думку, мали б закладати більше коштів на підтримку культури.

Другий мотив — це досвід європейських країн, коли статус «культурної столиці», і в Україні це дуже важливо, сприяє розвитку внутрішнього туризму. Також цей статус дає можливість наблизитися до звання «європейської культурної столиці», а це вже більш масштабний культурний туризм. Таким може збільшитися туристичний потік та інвестиції в Україну. Загалом, ми в УКФ вважаємо, що культура — це така наскрізна складова, надсистема, в якій існують українці. Потрібно постійно акцентувати на тому, що не економіка виводить країну з кризи, а культура. Тобто розуміння спільних цінностей. І статус «культурної столиці», ми маємо надію, буде таким ціннісним факелом, який буде передаватися з міста в місто. Переконані, що це буде іміджево престижно — отримувати статус «культурної столиці», який покладатиме обов’язок на місцеву владу вкладати гроші в інфраструктуру та розвиток.

ПРО ГРАНТОВІ ПРОГРАМИ

— Нещодавно в газеті «День» було опубліковано інтерв’ю радника міського голови з питань освіти та культури Покровська Юрія Третяка на тему цього прифронтового містечка, де прозвучало і ваше ім’я в контексті одного спірного, на його думку, питання.

   — У 2019 році на зустрічі щодо промоції такого важливого для української культури твору, як «Щедрик» Миколи Леонтовича, і на запрошення віцепрем’єрміністерки пані Іванни Климпуш-Цинцадзе, де були присутні представники ЗМІ, Покровська і кілька експертів, я презентувала УКФ, наші конкурсні програми, й повідомила, що єдиний можливий формат підтримки УКФ тих чи тих ініціатив — подача на конкурс, проходження всіх етапів. Оскільки закон нам не дозволяє підтримувати будь-який проєкт з нашої ініціативи поза конкурсом. Відповідно, це був ключовий меседж, і він стосувався будь-яких заявників. У процесі розмови також постало питання, чи підтримував УКФ уже проєкти, пов’язані зі «Щедриком»? І я сказала, що в нас була заявка, зокрема від Українського центру культурних досліджень, який очолює пані Френкель, і що вони пройшли експертний відбір, отримали високу кількість балів і, так, були 2018 року підтримані УКФ. Представники Покровська повідомили, що вони теж намагалися подавати проєкт на цю тематику, тільки на конкурс «Малі міста — великі враження» (грантова програма Українського центру культурних досліджень та Міністерства культури України. — Авт.) і запитали, чи володію я інформацією щодо того, що схожий проєкт уже було подано. Оскільки УКФ оцінює проєктні заявки і ту інформацію, яка в них є, лише через експертні ради, то цією інформацією я не володіла.

— Тобто виконавчий директор за характером своїх обов’язків і діяльності не може вплинути на результати конкурсного відбору і, тим паче, знати про третіх осіб, з якими контактує потенційний грантоотримувач?

— Це те, що ми проговорюємо завжди з грантоотримувачами: УКФ не несе відповідальність за всіх третіх осіб, з якими взаємодіє грантоотримувач. Тобто, повертаючись до слів пана Третяка, мене ніхто не міг ввести в оману, оскільки рішення щодо підтримки того чи того проєкту приймається після проходження майже чотирьох етапів відбору.

— Як тоді уникнути конфлікту інтересів, пов’язаних з особами, що очолюють державні установи, та іншими потенційними грантоотримувачами? Як у цьому конкретному випадку, де йдеться про УЦКД, який, за словами покровчан, отримав саме від них ідею щодо проєкту, пов’язаного з ім’ям Леонтовича та історією «Щедрика» і подався вже на конкурс УКФ, використовуючи презентований їм проєкт для «Малі міста — великі враження»? Як запобігти таким конфліктам? 

— Річ у правовій освіті культурних діячів, оскільки, коли ти створюєш ідею, бажано запатентувати її. Слід розуміти, що такі питання треба вирішувати не через публікації в ЗМІ, а через подання судових позовів, в яких варто обґрунтувати, що справді ідею вкрали та порушили закон про авторське право, і тоді вимагати в судовому порядку прийняття відповідних дій. З чим стикається УКФ, який не є органом судової влади? Відповідальність перекладається на наші плечі — грантонадавача, але це не входить в наші функціональні обов’язки. Адже тоді нам треба розширювати штат, додавати службу спеціального юридичного контролю або розвідки, яка має досліджувати не лише заявника і його пакет документів, а й усіх контрагентів, з якими заявник вступає у взаємовідносини, досліджувати історію виникнення ідеї. Експерт УКФ оцінює те, що йому надав заявник, хоча ми просимо його досліджувати інформацію про проєкт, про заявника з відкритих джерел. Проте якщо на етапі подання заявки цієї інформації ніде не було, то, зрозуміло, експерт її не міг помітити. Він ставить високий бал, зважаючи на важливість теми, наявність досвіду в реалізації культурних проєктів, спроможність заявника реалізувати подану ідею. Але коли ми підписуємо грантову угоду, там є пункт про те, що грантоотримувач несе відповідальність перед законом України, щодо своїх взаємовідносин з третіми особами, відповідно, УКФ не може на це вплинути. Якщо виникає така ситуація, фонд завжди закликає сторону, яка вважає себе постраждалою, звертатися до суду. Якщо суд визнає неправомірним використання ідеї, що авторське право було порушено і взагалі отримання державних коштів відбулося через фальсифікацію чи надання недостовірних даних, у судовому порядку можуть примусити грантоотримувача повернути кошти державі. Ми точно не будемо проти цього. УКФ виступає за дотримання норм чинного законодавства, але ми не є органом судової влади. В нас є наші інструкції і положення. Головне, щоб заявники в процесі подання, не порушували їх і брали на себе відповідальність. Це є в Декларації доброчесності, де прописано про дотримання закону про авторське право і запобігання корупції.

Якщо в процесі реалізації проєкту встановлюється факт порушення, ми також можемо через суд розірвати угоду. Суд зобов’яже грантоотримувача на будь-якому етапі повернути кошти державі. Ми можемо лише через експертні ради аналізувати актуальність проєкту, досвід заявника, сталість проєкту. Звичайно, якщо б експерт встановив ці факти в процесі оцінки, ми б звернули увагу. У разі з проєктом УЦКД цих фактів тоді встановлено не було. На мою думку, правомірно було б, коли тільки Покровськ встановив факт, на його думку, порушення, то мав би звертатися до суду. І тоді суд вирішував би, чи справді є факт крадіжки права інтелектуальної власності чи немає.

Ми зробили для себе висновок: треба ще якісніше комунікувати (це були перші пів року роботи УКФ, навіть загальної бази не було). З кожним роком ми враховуємо прогалини в нормативах, намагаємося удосконалити їх. Експерти вже краще розуміють проєкти, які вони оцінюють, історію того чи того заявника, відповідно, ми правильно розставляємо акценти. УКФ вчить своїх експертів під час тренінгів за певною методикою: акцентуйте свою увагу на дослідженні відкритих джерел, чи немає відкритих судових проваджень, чи немає якихось репутаційних статей, які передбачають, що є якісь ризики для УКФ і в особі нього — держави, коли вона інвестує в той чи той проєкт. Це обов’язково комунікується з експертами. З кожним роком, на нашу думку, експертна оцінка підвищується. І, переконана, такі проєкти, які можуть мати небезпеку в плані порушення авторського права чи закону протидії корупції щодо держслужбовців, будуть відсіюватись на всіх етапах. Завжди є ризик похибки, адже це людський фактор, але головне, щоби він був мінімальний.

ПРО ТЕРМІНИ, ОНЛАЙН І КОШТИ

— Часто лунає критика Фонду через обмежений термін реалізації проєктів. Що робить УКФ, щоб виправити ситуацію?

— Це пов’язане з операційними циклами. Для реалізації нормального проєкту потрібно, хоча б пів року. Якщо б держбюджет затверджували десь навесні або влітку, а не в кінці року, як є, ми б розуміли, скільки в нас є грошей і оголошували б конкурс. Якщо ми цього не розуміємо, то не можемо його оголошувати. Наприклад, ми оголосимо 10 програм, а нам дадуть удвічі менший бюджет... Але, наскільки ми правильно розуміємо, Кабмін розпочав трирічне планування. Якщо так буде й надалі, це полегшить нашу роботу. Зараз змінюються постанови щодо оплати проєктів за підтримки УКФ (ми вносимо зміни через Мінфін та профільне міністерство) для того, щоб можна було переносити кошти з року на рік. Якщо такі зміни будуть прийняті, ми розуміємо, що в нас запланований гарантований бюджет на три роки (2021, 2022, 2023), ми можемо переносити кошти з року на рік і не прив’язуватися до бюджетного року. Друга проблема — планування асигнувань, яке здійснюється з боку Міністерства фінансів і розподілене нерівномірно. Наприклад, УКФ хотів би давати гроші з січня, але наразі по факту гроші на підтримку проєктів закладаються не раніше середини весни і тому, навіть якщо ми відберемо і укладемо угоди, кошти заявники отримають лише в травні, бо так закладено в плані асигнувань. Так поки що працює держбюджет. Тобто тут багато нюансів, які, не всі грантоотримувачі розуміють.

Проте наразі все в стані реформування, створюється багато нових агенцій, які теж будуть підтримувати проєкти. Зацікавленість всіх — саме довгострокові проєкти. Слід розуміти — країна в стані війни, Україна не з економікою в профіциті. Ці чинники теж впливають на діяльність грантодавців. Якби ми були з економікою Німеччини, яка поки що в профіциті, яка може собі дозволити надавати кошти за кордон, тому що своїх громадян вона може задовольнити повноцінно, то Україна не на тому етапі свого економічного розвитку. Але вже є великі досягнення. В 2018 році ми не могли мріяти про те, що на культуру буде 200 млн грн, 2019-го вже було 700 млн грн  2020-го знову 700 млн грн. Хоча запит у нас близько трьох мільярдів. Це тільки тих, хто знає про УКФ і подалися на конкурс при наявних 621 млн грн (8% іде на експертів, 8% — на операційну діяльність фонду). Плюс людський ресурс, адже зарубіжні фонди з такими обсягами мають штат у 300 — 400 людей, які можуть робити одночасно кілька конкурсів протягом року.

— Сотні підтриманих проєктів за два роки. Які ще досягнення УКФ ви б могли назвати?

— Головне — діджиталізація. За два роки ми перейшли з паперової версії подачі заявок до цифрової. Друге — можна простежити всі етапи проходження заявки онлайн. Не потрібно постійно чекати на «лист щастя від УКФ», як ми його називаємо. Крім того, це зменшує навантаження на колектив. Раніше треба було руками створювати емейли. Тепер автоматично заявник після натискання кнопки отримує повідомлення, що заявка прийнята. Потім, система відправляє повідомлення в кабінет заявника, що заявка пройшла технічний відбір. Так само з коментарями експертів: автоматично кожен заявник зразу бачить усі п’ять коментарів, усі п’ять балів, відповідно теж розуміє, що йому робити далі і чому він отримав той чи той бал. Ми також переходимо до етапу укладання угод онлайн.

Ще одним важливим, досягненням, на нашу думку, є випрацювання діалогу з заявниками. Після кожного етапу ми опитуємо заявників щодо комфортності роботи з фондом. Також ми створили аналітичний відділ, якого раніше не було в структурі УКФ, який опрацьовує всі дані на кожному етапі конкурсного відбору проєктів. Ми отримуємо зведену інформацію, що дає можливість розуміти, наприклад, активність регіонів, різних типів організацій тощо. Те саме з роботою експертів. Ми аналізуємо їхню роботу, працюємо над сертифікацією експертів. Тут слід зауважити щодо збільшення їхньої кількості, яка залежить від довіри професійної спільноти, адже спочатку було важко знайти експертів, ніхто не знав, що таке УКФ, як інституція працюватиме, тому 2018 року ми працювали з 100 експертів. Проєкти 2019-го оцінювало вже 159 експертів. Зараз у нас їх 509, серед яких багато відомих діячів української культури. Це ознака довіри до УКФ і велике досягнення роботи нашого експертного відділу.

Також досягненням є значне зростання кількості проєктів. Минулого року їх було 432. Плюс якість проєктів, яка зросла, маємо надію, і завдяки навчальним матеріалам, які УКФ створює і поширює онлайн. Між іншим, цього року готуємо два нові сюрпризи для заявників, зокрема, онлайн-курс з проєктного менеджменту і офлайн-тренінги, які проведемо влітку для наших заявників. На них будемо проходити по всій аплікаційній формі, кошторису. Власне, підвищувати спроможність заявників подавати якісніше прописані проєкти. Ще один важливий момент: більшість наших заявників представляють громадський сектор. Це гарний показник, він свідчить про те, що держава інвестує не лише в державні інституції, а також у неприбуткові організації.

— Яким би ви хотіли бачити УКФ за п’ять років?

— Важливо, щоби команда була сталою. Це наші внутрішні цілі. По-друге, щоб у нас було як мінімум 10 — 20 000 заявок на рік й, відповідно, збільшувалася можливість їх опрацювати. Ще одна мета, щоби про проєкти УКФ знали громадяни України, не дотичні до культури і розуміли, що те, що робиться за підтримки УКФ — якісне, а їхні кошти як платників податків йдуть на те, що вони споживають щодня. Нам би хотілося, щоб в Україні гармонійно поєднувалася елітарна культура з масовою, щоб кожен споживач знайшов щось своє в проєктах за підтримки УКФ. Культура має стати наскрізною надсистемою України, а УКФ — тим, хто її створює, принаймні сприяє її удосконаленню.