Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

Пісні українського духу

Упродовж двох вечорів у Києві виступали переможці Всеукраїнського фестивалю «Червона рута-2015»
28 жовтня, 10:21
ВИСТУПАЄ ДАР’Я ДЕРКАЧ ІЗ ЗАПОРІЖЖЯ (ПЕРША ПРЕМІЯ В ЖАНРІ АКУСТИЧНОЇ МУЗИКИ) / ФОТО ВОЛОДИМИРА УЛЬЯНОВА

Концерти відбувалися на сцені Київського муніципального театру опери і балету для дітей та юнацтва. Молоді вокалісти виступали в супроводі симфонічного оркестру і хору театру із залученням сесійних музикантів (клавішні, соло- й бас-гітари, ударні), виконали неповторні композиції Володимира Івасюка та легендарні пісні Української повстанської армії (в авторському опрацюванні відомого львівського композитора Романа Мельника, який минулої весни передчасно відійшов у кращий зі світів).

Фактично вперше у Києві на великій оперній сцені прозвучали пісні часів визвольних змагань та боротьби за незалежність України, співані в лісових хащах чи при ватрі (власне, одна пісня саме так і називалася — «При ватрі»! — її чудово проспівала 10-річна дипломантка «Червоної рути-2015» Мар’яна Слюсар із села Студена на Вінниччині), та великий масив популярних і маловідомих пісень Володимира Івасюка в талановитому сучасному оркестровому «вбранні».

У вересні далекого 1970 р., тобто рівно сорок п’ять років тому, на Чернівецькому телебаченні вперше транслювали легендарну нині пісню 21-річного композитора Володимира Івасюка «Червона рута», що перевернула уявлення про сучасну естраду, покотилася світами, швидко заполонила терени СРСР, сміливо перейшла кордони «залізної завіси», що відділяли країну від цивілізованого світу, й невдовзі стала гімном світового українства... Але далеко не всі сьогодні знають, що ця композиція стала результатом кількарічної копіткої праці автора (вивчення народних легенд, опрацювання фольклорних збірок, пошуки в них потрібної інтонації). У творчості В. Івасюка органічно сплелися південноукраїнська наспівність (мама його була родом із Херсонщини, співала багато пісень) й вибагливі західноукраїнські ритми (народився й початкову освіту здобув на Буковині). А нескорений дух передав йому тато Михайло Григорович, який зазнав репресій і скуштував тюремної баланди за пресловутий «націоналізм»! Розквіт творчості В. Івасюка припав на застійний морок, тож єдиним дозволеним прихистком (і виявом) українськості залишалася пісня, і він вивів її на недосяжний і досі рівень. Підняв на п’єдестал і змусив мало не весь світ співати українською.

Пісні УПА зовсім недавно ще були надбанням усної народної творчості на Західній Україні, проте й зараз ще не стали надбанням широкого загалу. Четвертий том «Української музичної енциклопедії» з фундаментальною статтею «Повстанські пісні» Оксани Шевчук лише готується до друку... а поміж тим вони (як засвідчив концерт) є напрочуд актуальними сьогодні.

Фактично всі пісні (як героїчні, так і ліричні), овіяні ореолом їхніх творців, передають силу і незламність українського духу й соборності нашої Вітчизни. Аранжування Р. Мельника стало тим драматургічним «цементом», що об’єднав окремі номери в цілісну програму патріотичного спрямування, надав їм симфонічної звучності завдяки розлогим оркестровим вступам, грі тембрів, поліфонічним переплетінням, використанню різної (джазової та рок-) стилістики, у поєднанні з елементами академічної музики різних епох і стилів тощо.

Роман Мельник народився на Закарпатті в патріотичній родині, багато членів якої брали безпосередню участь у визвольних змаганнях. Музичну освіту він здобував у Київській десятирічці, Івано-Франківському музичному училищі та Ленінградській консерваторії як блискучий фаготист. Від 1985 р. він жив і працював у Львові: був артистом оркестру оперного театру й філармонії, викладачем Львівської музичної десятирічки та ін. Зробив вагомий внесок в українську культуру: в його доробку понад 500 творів, з-поміж яких — балет «Прозрій!», музика до театральних вистав («Вибори» й «Новорічна вистава»), оркестрово-інструментальні композиції, зокрема фантазії на теми українських пісень, пісень The Beatles, попурі на пісні В. Івасюка тощо. Та найбільшу кількість становлять обробки пісень: українських народних, зокрема колядок, стрілецьких і пісень УПА, а також Я. Барнича, О Білаша, І. Білозіра, В. Івасюка, В. Михайлюка, М. Скорика та ін. Лауреат першої «Червоної рути-89» у складі гурту «Млин» Р. Мельник написав близько 100 пісень для конкурсантів фестивалю (чого вартий лишень «Білий вовк на червонім снігу» на вірші В. Цибулька!), з якими вони здобули популярність і визнання. Упродовж 2007—2012 рр. Мельник зосередився на національно-патріотичній тематиці, створював музику для концертних програм гурту «Соколи», капели «Трембіта», хору «Дударик» та ін. Ще 2006-го він здійснив інструментальний варіант популярної повстанської пісні «Лента за лентою», синтезувавши в ній риси похідного маршу й болеро. 2009 року на вірші львівського поета Івана Пазина було створено цикл героїчних оркестрових мініатюр («Передмова до героїки», «Бункер», «Дух воїна», «Слався!» та ін. — у концерті текст читав Герой України Анатолій Паламаренко). Навіть у страшному сні не могли автори тоді уявити, що їхні пісенні дітища стануть напрочуд актуальними і звучатимуть у пам’ять про загиблого у серпні 2014 р. під Іловайськом поетового сина Тараса. «Лебединою піснею» Р. Мельника стала пісня з промовистою назвою «Побратими», створена наприкінці 2014 року — як безпосередній відгук на події на Донбасі. Лиш оркестрову версію композитор зробити не встиг...

Авторські й аранжовані пісні Романа Мельника виконали юні лауреати фестивалю «Червона рута-2015», нещодавно проведеного у прифронтовому Маріуполі: Уляна Ольгіна (м. Калинівка Вінницької обл., Друга премія), Юлія Бусько (Львів, Третя премія), Ізабелла Іващенко (м. Ніжин Чернігівської обл., Третя премія), Антон Якубовський (Друга премія) і Дар’я Деркач (Перша премія) із Запоріжжя та Діана Шевчук (село Буяни на Волині, Перша премія) — порівняно з виступами в Маріуполі вони продемонстрували явний прогрес у вмінні триматися на сцені, вокальній майстерності, сценічному русі (приємно, що молодь не почиває на лаврах, а рухається вперед), — пропустили пісні через серце й душу, і це не могло не знайти палкий відгук у вдячної публіки. Особливо зворушливо прозвучала «Колискова для Оксаночки» (молодша сестра композитора Оксана Івасюк була присутня в залі). Чудово звучали оркестр (диригенти Сергій Голубничий і Назар Якобенчук) і хор (хормейстер — Анжела Масленнікова), тішив око барвистий задник (художниця — Людмила Нагорна), чітко спрацював режисер концертів Віталій Пальчиков.

Безпосередності й щирості концерту додав відомий Кирило Стеценко — багаторічний голова журі фестивалю. Він розпочинав кожен вечір власною фантазією на  три відомі твори: «Ще не вмерла...», «Многая літа» та «За Україну...», а також провадив жвавий конферанс, що додавало програмі урочистості й водночас тримав публіку. А завершальним акордом став виступ дитячого фольклорного ансамблю «Дай, Боже!» — патріотичного й зворушливого завдяки малесеньким артистам. Тож гімн «Боже великий, єдиний» зал і присутні на сцені виконували з величезним піднесенням. Непогано було б, щоби пісні ці нарешті увійшли в чати наших FM-станцій та були записані на СD (для цього директор «Червоної рути» Тарас Мельник запропонував оголосити збір коштів).

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати