Поет на сцені

З цієї нагоди артист не влаштовував пишних офіційних прийомів — він готує на осінь великий ювілейний концерт. До нього, на жаль, не зможуть увійти фрагменти з усіх концертних програм, адже протягом свого творчого життя Анатолій Паламаренко підготував їх близько 20 (кожна тривалістю понад півтори години). У ювілейному концерті Анатолій Несторович постане не тільки як серйозний виконавець Шевченкових «Сну» та «Гайдамаків» (до речі, його визнають неперевершеним читцем Шевченка), а й як гуморист («Зараз усі люблять посміятися, — говорить артист. — Мабуть, уже зовсім важко людям стало жити».). У програмі візьмуть участь і учні Анатолія Несторовича (він викладає у Національній академії мистецтв i вчить майбутніх філологів — вихованців педагогічного університету імені Михайла Драгоманова). Анатолій Паламаренко переконаний: для того, щоб прочитати текст мало бути артистом, потрібно водночас бути й поетом. Поет на сцені — це і є його справжнє покликання.

— Анатолію Несторовичу, усе своє творче життя ви присвятили художньому слову, хоч і закінчили театральний інститут як драматичний артист. Чи не було у вас думок, що на театральній сцені ви б реалізувалися краще, ніж на філармонічній?

— Драматичних артистів багато, а сольне читання, на мою думку, дає багато переваг для мене — людини дуже незалежної, вони мають велике значення. У театрі актор завжди захований за свого партнера, за декорації, за грим, а робота майстра художнього слова — театр одного актора і, звичайно, моя відповідальність більша, але я її не боюся. До того ж вона дає менi суттєві переваги. По-перше, свободу у виборі репертуару. По-друге, у виконанні ніхто не нав'язує своє бачення твору і можна самому розставляти такі акценти, як вважаєш за потрібне саме ти, а не режисер. І ще — на сцені я повинен замінити і партнерів, і декорації, і грим. А в мене є лише голос і мова, яку потрібно досконало знати і володіти нею, а ще — любити й відчувати. Погодьтесь, півтори години тримати глядача у напрузі серйозного твору дуже складно.

— Анатолію Несторовичу, у вашому репертуарі — лише українська класика. Чи не плануєте ви розширяти його творами світової літератури?

— Збагатити українське мистецтво творами світової класики — це уже завдання моїх учнів і наступників. А от чи знаємо ми українську літературу, чи цінуємо її? Після цьогорічного показу «Гайдамаків» Шевченка я отримав багато відгуків від людей про те, що відкрив для них нового Шевченка, якого вони досі не помітили, хоча він був зовсім поруч. У нас уся література така — непережита, непереболіла. Візьміть-но лише Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків», його новели, а щоденники чи кіноповісті Олександра Довженка, а оповідання Остапа Вишні? У мене є давня мрія зібрати в одну в'язанку декілька новел Григора Тютюнника, Романа Іваничука, Євгена Гуцала, Василя Симоненка. Моє покликання читати саме українські твори.