Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

Покаяння

В Україні проходять Дні Польського кіно
27 квітня, 11:47
ЄВРЕЙСЬКЕ ПИТАННЯ, ЯКЕ СТАЛО ГОЛОВНОЮ ТЕМОЮ ОСКРАНОСНОЇ «ІДИ»

Відкрившись у столичному кінотеатрі «Київ», десятий ювілейний огляд кращих фільмів нашого західного сусіда помандрував тими містами України, де є консульства Польської Народної Республіки. А до нашої столиці  з нагоди відкриття фестивалю завітав відомий актор, педагог і режисер Єжи Штур, з показу фільму якого і розпочалися  Дні Польського кіно.

Стрічка «Громадянин», остання режисерська робота Є. Штура, перш за все, свідчить про те, що поляки культивують моральне здоров’я. Його першою умовою, як відомо, є бажання позбавлятися від усякого роду ілюзій, від особистої та національної пихи. А цьому процесу очищення національного організму від «шлаків» історії найкраще сприяє здатність сміятися над собою.

Єжи Штур, який здобув популярність не лише у Польщі, а й на теренах колишнього СРСР завдяки комедії «Сексмісія», зняв фільм про примхливу долю свого покоління. При тому, у своїй комедії-покаянні він сміється, перш за все, над собою, оскільки більше половини подій картини є відображенням його власного досвіду та біографії. Він сам грає Братека, типового представника свого покоління, який пройшов через усі основні перипетії повоєнної польської історії – від школяра, що під погруддям Сталіна читає патріотичні вірші, члена Польської Робітничої партії, а згодом Солідарності, до сучасного успішного кар’єриста, який промишляє на благодатній ниві релігії. Остання обставина в біографії героя, який присмоктався до тіла католицької церкви завдяки тому, що допоміг врятуватися священику від публічної ганьби за відвідування повій, певно, виявилася найбільш нестерпною для польського менталітету. Адже відомо, що для поляків католицизм є останнім психологічним прилистком у часи особистих та національних історичних випробовувань. То ж, як повідав сам Єжи Штур, йому та його синові Мачею Штурові, який грає героя в молодості, радикально налаштовані патріоти навіть порадили пошукати для життя іншу країну. Між тим, режисер зачепив у своєму фільмі ще одну болючу для своїх співвітчизників проблему – єврейське питання, яке стало головною темою оскраносної «Іди».

Про фільм Павла Павліковського написано вже багато, відмітимо лише бездоганну стилістичну довершеність «Іди» у відображенні подій півстолітньої давності. Щодо самої теми стосунків поляків та євреїв, де останні виступають жертвами не лише нацистських карателів, а й побутового антисемітизму, яким напередодні Другої світової війни була заражена мало не вся Європа, то проблема відношення до синів Ізраїлю з боку інших народів нині є злободенною не лише в контексті покаяння за мовчазну підтримку геноциду, а то й за його сприяння. Оскільки історія розвивається не лінійно, а циклічно, про що свідчить навіть схожість мотивації у війні проти сусідів з боку Гітлера та Путіна, то нині, коли Європа опинилася на межі нової війни, виникає і загроза пошуку винуватців усіх світових бід. І ми були б нечесними з читачем, якби не сказали, що зважаючи на панівне становище єврейства у фінансово-економічному секторі, який визначає світову політику, воно знову має усі шанси відчути на собі гнів принижених та ображених. Антисемітські настрої, звичайно, ще не панують на шпальтах найбільш популярних видань чи на телеканалах, бо вони контролюються переважно іудеями. Однак, не секрет, що антисемітські настрої нині активно розповсюджуються у соцмережах. То ж робити вигляд, що єврейське питання вирішене раз і назавжди, що покаяння по відношенню до нащадків Мойсея запанувало в серцях усіх представників народів світу, було б злочинно по відношенню, перш за все, до самих євреїв.

Тема покаяння звучить і в стрічці «Варшавське повстання» (автор ідеї Ян Комаса), яка, як її представляють,  є першим у світі «художнім фільмом», повністю змонтованим з документальних матеріалів. Закадрові голоси, які озвучують діалог двох кінорепортерів, авторів воєнної кінохроніки, повідомляють про настрої та сподівання, що панували у Варшаві влітку 1944 року. Серед цих сподівань чи не найбільшим було очікування Радянської Армії, яка саме готувалася звільняти столицю Польщі від німецьких окупантів. Аби наблизити перемогу, варшав’яни розпочали у місті партизанську війну в надії, що війська визволителів ось-ось підійдуть до міста. Однак Сталін наступ призупинив, то ж за два місяці опору добре озброєним військам Вермахту поляки заплатили дуже високу ціну. Це була їхня плата за марні, ілюзорні сподівання, що у таких покидьків як Сталін є сумління, є людська мотивація. Чи треба говорити, що нині світ може знову заплатити дуже високу ціну за те, що вірить у наявність сумління та людських почуттів у нинішнього кремлівського мрійника?

Цікавими є інші картини фестивалю – «Боги» Лукаша Палковського, «Хочеться жити» Мачєя Пєпшици, та «Невловиме» Яцека Борцуха, які дають уявлення про тематичне, жанрове та стилістичне розмаїття сучасного польського кінематографу.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати