«Поклала собі – буду українкою!»

Самобутня шляхетна українка і громадянка світу. Сама собі канон і постійна змінність. Феєрична «людина-оркестр». Хоч би скільки нанизувати визначень і характеристик – однак зітнемося із невичерпністю. Обдарування, енергії, унікальності. В нас вона одна така – Емма Андієвська. Цими днями пані Емма відзначає дуже красивий ювілей у Мюнхені. Відзначає, впевнена, над аркушами, витворюючи акрилом фантастичних істот або пишучи сонети. Така вона – поза рамками, накиненими правилами. «Без творчости я непроможна існувати, як риба без води… Це – найбільша радість: чути, як крізь вас летить могутня ріка, яка не є вами». Так мовить Емма Андієвська про свої труди і дні.

Вона народилася 1931 року в Сталіно, теперішній Донецьк. Батька, відомого вченого-хіміка, репресували. В роки війни маленька Емма з мамою опинилися у Західній Європі. Пізніше було навчання в університеті, життя у Парижі, у США. Наприкінці 60-х – повернення в Європу, до Мюнхена, де мисткиня мешкає донині.

Емма Андієвська фактично не мала пори учнівства. Її поетичний дебют порівнюють із феноменом Павла Тичини або Артура Рембо. Так рано опинившись поза рідною землею, звідки в цієї жінки надзвичайно потужна українськість,  утілена  материком її багатогранної творчості? «Мене змалку ретельно готували на росіянку. До шести років я взагалі не володіла українською, для мене навіть добирали няньок зі справжньою російською вимовою, аби виховати панську дитину. Не виховали. Чому? Дуже просто. Кожна нормальна дитина гостро реагує на несправедливість. Навколо тільки й чулося: рівність, братерство, а тут чомусь українці були – фе! Запльовані й упосліджені. Отож логічно – я мусила бути на боці кривджених, а не кривдників. Так відбувся мій вибір», – каже пані Емма. І продовжує: «Я поклала собі, що буду українкою, навіть якщо існуватиму одна-єдина на планеті. Воювати проти всього світу? Будь ласка. Що на це скажуть інші? Нехай собі кажуть, що їм заманеться – я знаю, чого хочу. То це ходити крізь стіни? Я й ходжу все життя крізь стіни – улюблене моє заняття».

Відчуваєте характер, темперамент, силу переконань? І це – в суціль не україномовному оточенні протягом тривалого життя! Емма Андієвська свідома того, що, коли б вона писала німецькою, англійською чи французькою (якими володіє досконало), то мала б визнання далеко більше, аніж має. «Але, – підкреслює вона, – з української культури надто багато талановитих людей побігло до чужих культур, і тому для мене було елементарною справою порядности творити саме в тій мові, яку запльовували й втоптували в землю».

Так, Емма Андієвська – постать, якою пишалась би будь-яка культура. Звичайно, один список її художніх виставок по цілому світові, музеїв і галерей, які мають її твори, книжок прози та поезії, перекладів її текстів складає не один десяток сторінок. Зазирнімо бодай до Вікіпедії – але ж і там далеко не повне віддзеркалення всього того, що невгамовна авторка створила! Хоч би за що взялася вона – скрізь прагне максимального вияву. Лауреатка літературної премії Фундації Тетяни та Омеляна Антоновичів (США), міжнародної літературної премії «Тріумф», кавалер Ордена «За інтелектуальну відвагу» незалежного культурологічного часопису «Ї», володарка «Глодоського скарбу» (премія, заснована Г. Гусейновим), – це не всі «регалії» Емми Андієвської. Така деталь: у 2001 році на Міжнародному Баварському кінофестивалі картиною Емми Андієвської «Золотий Христос» був премійований всесвітньо відомий італійський кінорежисер Франческо Розі.

Малярські твори Емми Андієвської зберігаються не тільки по далеких світах, а й у музеях Харкова, Львова, Чернівців і Донецька. Що тепер із аркушами художниці в окупованому рідному місті? До речі, після 2000 р. пані Емма кілька разів відвідала свою малу батьківщину. Там її сердечно зустрічали, пишалися земляцтвом із нею…

Емма Андієвська має природне оперне контральто, навчалася співу. Її виразний, чітко артикульований голос легко впізнавали ті, хто свого часу слухав радіо «Свобода», де вона працювала диктором, сценаристом, режисером і редактором українського відділення. Дивуєшся: коли встигає ця жінка, котра в дитинстві була дуже хворобливою? Досі працює по вісімнадцять годин на добу. Тим-то пані Емма любить повторювати: «Провидіння не любить лежачих і літеплих».

 Повноцінне сприйняття творчості Е. Андієвської вимагає від підготовленого читача й поцінувача малярства неабиякої ерудиції та відкритості до її парадоксальної новизни.

По-справжньому ренесансна особистість Емма Андієвська вражає своєю безпосередністю та щирістю. Волею обставин відірвана від рідної землі, вона ніколи не втрачала духового зв’язку з нею. «Україна – вічне джерело моєї наснаги, я вибрала мову і цю країну, тому що це вибір моєї любові. А те, що вибирає любов, – найфантастичніше в цьому світі», – мовить лауреатка. Перефразовуючи слова з повісті Емми Андієвської «Джалапіта», можна сказати, що ця авторка докорінно «перетасувала» ландшафт української культури. Модерна, провокативна та екстравагантна – в позитивному сенсі – її поетика спонукає до переосмислення традицій нашої культури, невичерпного словникового багатства нашої мови. Творчість Емми Андієвської мегаметафорична, феєрично фантазійна, вона утверджує людську гідність і те, що називаємо вічними цінностями.