Полювання на відьом і висока сила слова...

Ці вистави є різними за своєю стилістикою та естетичним спрямуванням. На розсуд глядача було представлено сценічні твори «Конотопська відьма» (п’єса Богдана Жолдака за повістю Г. Квітки-Основ’яненка) та моновистава «Емілі» у постановці Олени Шапаренко (у виконанні Лідії Вовкун).

Режисер-постановник «Конотопської відьми» Микола Яремків зауважує, що від початку хрестоматійний текст Квітки-Основ’яненка сприймається як розважальний твір, який органічно «перекладається» на сценічну мову. Втім, перечитавши класика, усвідомлюєш, що «Конотопська відьма», незважаючи на часову віддаленість від сучасного читача й глядача, є метафорою сучасного життя.

Тому не дивно, що вистава сприймається насамперед у сатиричному ключі, віддзеркалюючи наше не завжди втішне сьогодення. І відповідь на «багатостраждальне» запитання, чи змінилися люди від давніх часів до теперішньої миті (згадаємо експеримент Воланда у романі Михайла Булгакова «Майстер і Маргарита»), є цілком очевидною: ми ті самі. А тут ще й на допомогу — український менталітет із звичною для нього моделлю поведінки. І, окрім того, національний колорит, реалізований на усіх рівнях вистави. До речі, цей самий колорит виникає ще перед початком дії, адже сценографічними апартаментами сценічного твору є живописна українська картинка — чи то ідилія, чи то одвічна печаль...

А далі глядач немовби опиняється серед «своїх»: безглузді мітинги, безпросвітна дурість посадових осіб й спотворення самого поняття влади, підміна чеснот та цінностей, парадоксальні акції, «найгеніальнішою» з яких, безперечно, є пошук відьом. Бо ж навіщо займатися серйозними справами, коли можна замилювати очі полюванням на нечисту силу?..

За жанром вистава «Конотопська відьма» є мюзиклом-бурлеском (музика Ігоря Поклада) — й для Молодого театру таке рішення є своєрідним експериментом. Вдався він чи ні — вирішувати глядачеві, проте очевидно, що акторам ще є з чим працювати, аби виправдати заявлену концепцію. Та попри окремі технічні та вокальні негаразди, сценічне полотно виписане досить виразно. Передусім заслуговують на увагу яскраві характери: безглуздий сотник Микита Забрьоха (Володимир Кокотунов), хитрий писар Прокіп Пістряк (Роман Равицький), грайлива відьма Явдоха Зубиха (Вікторія Авдєєнко). У виставі є навіть «тінь отця Забрьохи», котрий з небесного п’єдесталу закликає сина до здорового глузду. Режисер, очевидно, вкладає особливий зміст у мотив спілкування із потойбіччям, адже до подібного прийому Микола Яремків звернувся ще у виставі «Кайдаші» (поставленій, знову ж таки, у Молодому театрі). Але, як ведеться, заправляє всім кохання, котре є основним стимулом для розкриття характерів: апогеєм безглуздя Забрьохи можна вважати його одруження з Явдохою (замість прекрасної Олени).

Другою прем’єрою «Молодого» режисер Олена Шапаренко пропонує знаковий, символістичний театр. Моновистава «Емілі» (автор п’єси — Вільям Люс) у виконанні Лідії Вовкун — це біографічна історія американської поетеси Емілі Дікінсон, котрій за життя так і не довелося пізнати слави. Кожна дія, кожний сценографічний фрагмент нанизуються на єдиний смисловий ланцюг, немов намистини, які час від часу розкидає актриса: прозоро-білі, криваво-червоні... Протягом монологу-сповіді глядач стає причетним до життя-творчості, адже ці поняття для героїні існували як єдине ціле. Емілі — дивачка, дещо подібна на героїню Одрі Тоту в кінострічці «Амелі» (доречним є навіть співзвуччя імен). Разом з тим вона — непересічна особистість, яка відчуває особливу відповідальність бути причетною до поетичного слова: старанно підбирає слова, щоб не вбити їхній справжній зміст. Емілі жила задля того, аби писати, — і навпаки. Вона отримувала більшу насолоду від спілкування із природою, аніж з людьми, й невідвідування церкви компенсувала вірою у душі. А мала... лише сім опублікованих віршів — і час, котрий промайнув, так і не принісши визнання. До речі, саме час є символом-лейтмотивом, що читається і у маятниках-кошиках, і у розсипаних намистинах, і в пісочному годиннику, що за своєю формою нагадує знак безкінечності... І якою пішла з життя Емілі — невизнаним генієм чи гідною і щасливою — мабуть, також з’ясує лише час.

Треба зазначити, що у планах Молодого театру — ще багато проектів: участь у міжнародних акціях і фестивалях, нові вистави. Однією з найприємнішихх для глядача, напевне, стане «Венеціанський купець», яку обіцяє випустити художній керівник театру Станіслав Мойсеєв. Проте це вже, як то кажуть, буде зовсім інша історія, головним «винуватцем» якої є великий Шекспір...