Повелитель музики
Сьогодні виповнюється 100 років від дня народження видатного українського диригента Натана Рахліна
Усі професії гідні поваги, але одна з найдивовижніших — професія диригента. Важко втриматися від порівняння диригентської палички — з чарівною паличкою. Диригент — єдина професія, де музикант виконавець має справу з«живим інструментом» — оркестром. Не треба забувати при цьому, що кожен із оркестрантів — творча особистість, художник у своїй справі. А який же магічний дар потрібно мати тому, хто зважується піднятися на диригентський подіум і розпочати чаклунство?
28 грудня виповнюється 100 від дня народження прославленого українського диригента Натана Григоровича Рахліна (1905—1979). Про Рахліна відомо не так багато. Принаймні, менше, аніж заслуговував цей по-справжньому великий музикант із його феноменальним обдаруванням. Українська преса мало про нього писала, а маестро нечасто розказував про себе. Скупі біографічні відомості про Рахліна, які є в «Радянській музичній енциклопедії», але вони дають не дуже багате уявлення про масштаб цієї особистості. Трохи більше ясності вносять спогади, статті, інтерв’ю, присвячені діяльності Натана Григоровича.
В юності Рахлін був трубачем-сигналістом у бригаді героя Громадянської війни, комбрига Григорія Котовського. Потім Натан став учасником духового оркестру Вищої військової школи в Києві. Він чудово грав на багатьох інструментах, зокрема на кларнеті, баяні, гітарі, лютні. У 1923—1927 рр. Рахлін навчався в Київській консерваторії (по класу скрипки), в 1930 закінчив Музично-драматичний інститут ім. М. В. Лисенка, де навчався в класі диригування у Бердяєва й Орлова. У 1931—1935 рр. заочно навчався музично-теоретичним предметам і композиції у Штейнберга (Ленінград).
Натан Рахлін був диригентом першого Симфонічного оркестру на радіо в Харкові (1932—1934), художнім керівником і головним диригентом симфонічного оркестру в Донецьку (1934—1937). У 1938 отримав другу премію на I Всесоюзному конкурсі диригентів. Рахліна заслужено вважають найвизначнішим радянським диригентом (у 1948 він отримав звання Народного артиста СРСР, в 1952 — Державну премію СРСР).
Двічі очолював Державний симфонічний оркестр УРСР, в 1941—1945 рр. — Державний симфонічний оркестр СРСР. У 1966 році став художнім керівником і головним диригентом створеного ним у Казані Державного симфонічного оркестру Татарської АРСР. У 1946—1966 рр. професор Київської, з 1967 — Казанської консерваторій.
Музиканти, які працювали під його керівництвом, згадують не лише овації, які викликало виконання Натана Рахліна, але і його копітку роботу, його імпульсивний темперамент, що захоплював за ним оркестр. Рахлін-людина — трохи сентиментальний, уважний і зосереджений, товариський, добродушний, мав не меншу чарівливість, аніж Рахлін — блискучий професіонал.
У диригентській кар’єрі Натана Григоровича чергувалися підйоми та спади. Та й сам він говорив, що через зайнятість йому не завжди вдається довести твір до такого ступеня, як задумано. Рахлін володів не лише набором певних якостей, які забезпечують успіх у професії диригента, але й певною ірраціональною силою, яка підпорядковує оркестрантів й аудиторію. Його сучасники та колеги відзначали романтичний характер обдарування Рахліна, його емоційну стихійність, імпровізаційне начало… Однак природна безпосередність сприйняття музики гармонійно вживалася в ньому з залізною волею диригента, багатим досвідом і майстерністю. Репертуар диригента та створені за його участю аудіозаписи вражають своєю різноманітністю; в них увійшли твори зарубіжних, російських, українських авторів. Багато оркестрових творів українських радянських авторів уперше виконав саме Н. Рахлін.
Як вищі досягнення диригента, музикознавці-дослідники його творчості називають виконання «Пассакалії» Баха, Гедіке, низки творів Л. Бетховена (9-та симфонія), Г. Берліоза («Фантастична симфонія»), П. Чайковського (6-та симфонія, симфонія «Манфред», фантазія «Франческа да Ріміні»).
Виконання Рахліним музики Чайковського, Вагнера, Бетховена завжди справляло незабутнє враження на слухачів; при цьому важко заперечувати його диригентську універсальність і доступність його інтерпретації. У музикантів є жарт: «Хороший диригент тримає партитуру в голові, а поганий — голову в партитурі». Натан Рахлін частіше диригував напам’ять. Іншим разом музиканти скаржилися на виснажливість репетицій, які проводив маестро, стихійні зміни трактування творів — але внаслідок такої роботи підвищувався рівень виконання, встановлювався справжній ансамбль між оркестрантами, тому навряд чи можна докоряти цим диригента — так само, як і в його повсякденній неуважності…
Недивно й те, що, захоплюючись творчістю древніх мислителів й істориків, Рахлін володів блискучою ерудицією, яка сягала далеко за межі однієї музики. Життєрадісна творча енергія й артистична чарівливість Натана Григоровича, в поєднанні з винятковою диригентською технікою, витривалістю, тонким відчуттям ритму та тембру й дарували слухачам його кращі виступи. Ім’я Рахліна — одне з тих імен, які уособлюють культуру й історію України.
