Повернення в Дім Турбіних
У Києві відкрилася виставка, присвячена письменнику Віктору Некрасову
Говорити про феномен Віктора Некрасова не можна без розуміння міста, де він прожив велику частину життя — Києва.
Адже наша столиця, по суті, — дуже багата. Бо в створенні київського артистичного ландшафту на рівних беруть участь дві мови, дві великі культури — українська і російська. Важко переоцінити значущість цієї співприсутності, яка нівелює всі можливі шорсткості. Одне з найяскравіших імен російського Києва, без перебільшень — наша гордість і слава — прозаїк, правозахисник, солдат, журналіст, архітектор, кінематографіст Віктор Некрасов.
Надто тривалою була смуга забуття, яка відділила його від рідного міста, тому варто нагадати хоча б основні біографічні моменти. Повість Некрасова «В окопах Сталінграда» і нині в усьому світі вважається одним із найкращих творів, присвячених Другій світовій війні. Її видано загальним накладом 130 мільйонів примірників, перекладено чотирма десятками мов і нагороджено свого часу Сталінською премією. Крім того, у спадщині знаменитого киянина — повість «В рідному місті», за якою знято фільм «Місто запалює вогні», сценарій фільму «Солдати», «Маленька сумна повість», оповідання, спогади, безліч блискучих шляхових нотаток і нарисів.
На долю Некрасова як істинного сина «доби-вовкодава» випали випробування, які самі по собі можуть скласти канву епічного роману. Вийшовши живим із пекла окопів Сталінграда, він — вже у начебто вегетаріанські, роки відлиги, практично один бився з тупою і безпощадною машиною партійної ідеології. Бюрократи не могли йому пробачити незалежну позицію, зарубіжні нариси, які не співпадали з «основною лінією», виступу на мітингу в Бабиному Яру в 1966 році (приплели організацію... «масового сіоністського зборища»). Шлях репресій був відпрацьований — виключення з партії, спілок письменників і кінематографістів, жахливий обшук, що тривав майже дві доби (!), і як фінал — вимушена еміграція в 1974 році. Там, вже в Парижі, Некрасов був вимушений боротися з новою напастю — смертельною хворобою — але пересилив і її, проживши після цього ще 13 плідних років.
Виставка «Віктор Некрасов: повернення в Дім Турбіних» унікальна з багатьох причин. По-перше — місце проведення, яке самим своїм існуванням зобов’язане Віктору Платоновичу — Київський будинок-музей Михайла Булгакова. Саме зі статті Некрасова «Будинок Турбіних» у серпневому за 1967 рік номері часопису «Новий світ» розпочалася кампанія, що увінчалася створенням цього, нині знаменитого музею на Андріївському узвозі, 13. По-друге — сама виставка є, по суті, першим більш-менш фундаментальним нагадуванням про Некрасова у Києві. Досі подібних акцій в столиці просто не проводилося. Нарешті, те, як влаштовано експозицію.
Це відповідає художній логіці самого Музею Булгакова, де кожна виставка перетворюється на окрему подію, подібну до подорожі — ніякої стандартно-музейної нудьги. «Повернення в Дім Турбіних» оформлено одним із найцікавіших київських художників — Бадрі Губіанурі. Матеріали присилали з усього світу. Художник надав усьому масиву різнорідної інформації оригінальної форми. Розвішання фотографій — серед них рідкісні, із сімейного архіву — нагадує розкадровку з такого собі, ще небаченого фільму — чергування великих і загальних планів вибудуване у загальному ритмі. А динаміку цій картині додає дуже ефектний прийом: три різних періоди — київський, сталінградський і паризький — представлені за допомогою трьох, масивних, із великими лавами, ще дореволюційних парт. Роздобули ці меблеві раритети в колишньому приміщенні Першої київської гімназії (нині корпус Національного університету імені Шевченка). Кожна парта є експозиційним стендом — у стільниці зроблено прозорі віконця з підсвічуванням зсередини, за якими — фото, книги з автографами, речі повсякденного побуту, яких торкалася рука письменника. «Київська» парта — біла, колір чистої сторінки, на якій ще мають з’явитися як великі тексти, так і, на жаль, помітки цензорів. «Сталінградська» — обтягнута шинельним сукном і непомітним х/б військових гімнастерок. «Паризька» — обклеєна картами — Некрасов був завзятим мандрівником. І при цьому — всі три парти поставлено на коліщата — їх можна вільно котити, переміщувати по залі, міняти місцями — кращу ілюстрацію нелінійного часу, який панує у будь-якій творчості, важко собі уявити.
І також картами обклеєний єдиний стілець — із фотографією панахиди за письменником, що пішов із життя...
Таким чином, експозиція «Віктор Некрасов: повернення в Дім Турбіних» гарна не тільки фактом свого проведення, а й тим, що є цілісним, ефектним, образом, що запам’ятовується. І у виставково-музейному ландшафті Києва відтепер є вузлова точка, пов’язана з ім’ям Некрасова.
На будинку в Пасажі, де він жив, висить меморіальна табличка. Скромна ділянка пам’яті: дуже маленька. Виставка на Андріївському узвозі — це, крім усього іншого, надія на те, що, у Києві нарешті з’явиться Дім Некрасова.
