Правдоборець

Ім’я цього видатного оберігача української духовності, правозахисника, дисидента, провісника нашої Незалежності, філософа, письменника, релігійного діяча вже належить  історії. Біографія Євгена Олександровича Сверстюка (13.12.1927 – 01.12.2014)    переконливо свідчить , що ця людина належала до рідкісної когорти правдоборців, котрі поєднували в собі такі  найцінніші риси духовного лідера, як жертовність; моральна зрілість; політична рішучість (але виважена у світлі розуму!).

Саме такі якості Євген Олександрович, політв’язень радянського режиму (засуджений  до семи років таборів та п’яти років заслання за розповсюдження творів «самвидаву» - відбув цей строк цілком), селянський син, родом з Волині, філолог за фахом (закінчив Львівський університет, 1952 рік), найбільше цінував в людях. Серед його друзів були  Василь Стус, В’ячеслав Чорновіл, Олесь Шевченко, Ольга Гейко, інші відомі правозахисники. Про  Стуса Євген Олександрович так написав у передмові  до книги публіцистики нашого великого Поета, що вийшла в серії «Бронебійна публіцистика. Бібліотека газети «День»: «На тлі  поверхово-кон’юктурної публіцистики тих  років Стус височить, як скеля, непідвладна змінним  вітрам. Він готовий самокритично вносити поправки на тлі нестерпних обставин, що теж впливає на характер мислення, але не готовий поступатися правдою, на яку прийнято було закривати очі. У цьому  непроминальна вартість Стусового слова: відкрити очі на правду й нагадувати,  що все справді живе стоїть на  правді».

Це було творчим і життєвим кредо  самого Євгена Сверстюка – письменника, автора визначальних для нашої культури книг («Блудні сини України», «Собор у риштуванні», «Гоголь і українська ніч», «Шевченко поза часом», книги спогадів «На полі честі»), філософа, педагога, релігійного мислителя, незмінного редактора православної газети «Наша віра», а загалом – одного з чільних лідерів інтелектуального спротиву минулій радянській  системі і жорсткого, дошкульного критика сучасної олігархічно-феодальної системи з притаманним їй вихолощенням культури.

Євген Сверстюк писав: «Але минуле не зникає. Героїчно пролита кров не зникає. Вона трансформується в нову форму духовної енергії,  породжує людину, яка має його виспівати. Минуле воскресає і розцвітає в генієві». Він вірив у це, звідси черпав надію на грядуще. Це – найкращий приклад для всіх нас.