Про «торжество мистецтва»

Кошти будуть передані музею на проведення протиаварійних робіт і усунення загрози подальшого руйнування портику: відновлять кесоновану стелю, також будуть відреставровані скульптурна група на фронтоні і композиція Аполлон і алегорії Живопису та Скульптури на даху. Завершення робіт і відкриття музею для публіки планується на кінець року.

Довгий час скульптура, що вінчає портик музею, була затягнута захисною дрібною металевою сіткою, щоб утримати її від подальшого руйнування. Нарешті по закінченні робіт відвідувачі зможуть насолодитись творчим задумом тандему видатного архітектора Владислава Городецького та непевершеного майстра-скульптора Еліо Саля і роздивитись усі деталі.

Ім’я Городецького всім добре знайоме, а от про Еліо Саля відомо менше. Виходець з Мілана, Еліо приїхав до Російської імперії разом із двома братами — Еуженіо і Роберто, які також належали до творчих професій. Два роки майстер працював у Санкт-Петербурзі і там же якимось чином дізнався про будівництво київського Художньо-промислового і наукового музею. Еліо Саля надіслав ескізи скульптури, які будівельна комісія визнала кращими. Це замовлення стало доленосним і для міста, і для родини Саля, адже вони на якийсь час залишилися працювати у Києві і реалізували багато цікавих мистецьких проектів, а Еліо виїхав з Києва аж у 1914 році. Саля і далі часто співпрацював з Городецьким — оформлював костел, будинок Національного банку та караїмську кенасу, найбільш знані його скульптури на Будинку з химерами.

Велика алегорична група на фронтоні музею має назву «Торжество мистецтва», але історія цього твору показує, що від первинної задумки Еліо Саля, яку він подав на розгляд спеціальної будівельної комісії у грудні 1898 року, у процесі роботи митець відступив досить значно. Планувалось зобразити ошатну колісницю, на якій мала урочисто сидіти богиня мистецтва у оточенні цілого сонму амурів, що трубили, прославляючи її. Натомість образ став з одного боку більш лаконічним, а з іншого і більш складним для прочитання.

У центрі гордовито сидить жінка у пишних драперіях. Лівою рукою вона спирається на щит, а правицею простягає пальмову гілку уклінному воїну, який натомість подає їй свій меч у піхвах. За його спиною — зняті і залишені обладунки. На думку відомої дослідниці Олени Мокроусової, ця скульптурна група є нехарактерним зображенням богині кохання в образі Венери Переможниці, яка торжествує над Марсом.

ФОТО НАДАНЕ МУЗЕЄМ

Праворуч від центральної фігури — заквітчана діва, а кутах фронтону розміщено ще дві симетричні напівлежачі жіночі фігури. Можна припустити, що скульптор зобразив вірних супутниць Венери, богинь радості і краси — харит (у Римі їх називали граціями). Їх зазвичай троє, і традиційно їх зображають у танку. Грацій може бути важко ідентифікувати в мистецтві, оскільки вони не мають особливих атрибутів. Але якщо придивитись, то можна визначити у діві з квітами Талію, саме її ім’я з грецької значить «квітуча». Харита Аглая є «втіленим сяйвом», а їхня сестра Евфросіна («Добродумна») відповідає за гарний настрій та веселощі. На честь харит влаштовувались свята, під час яких відбувалися змагання співців і поетів. Жіноча фігура праворуч тримає перо і сувій, що прямо відсилає до літературної творчості, а в руці фігури ліворуч було щось, притиснуте до губ — музичний інструмент? На жаль, частина скульптури втрачена, а роздивитись деталі на старих фото складно. Крім іншого, на користь цієї версії свідчить і те, що найкращі твори мистецтва стародавні греки називали роботою харит. То чи міг Еліо Саля у авторській манері інтерпретувати образи грацій-харит? На жаль, сам автор не залишив коментаря. Звісно, жіночі образи можуть бути і музами: покровительку епічної поезії Каліопу зображають з приладдям для письма, а заступницю музики та ліричної поезії Евтерпу — з флейтою чи свиріллю. Ймовірно, реставрація скульптурної групи Торжества мистецтв відкриє нам нові деталі.

Під центральним «трикутником» Саля відтворив класичний декоративний фриз доричного ордеру, чергуючи тригліфи і метопи зі сценами героїчної битви греків з кентаврами або кентавромахії. Варто відмітити, що саме цей мотив, виконаний великим скульптором Фідієм, вінчав південну сторону славнозвісного Парфенону в Афінах (зараз ці мармури можна побачити в Британському музеї).

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

На гребені фронтону — крупний листок аканту. А вище, на даху, Еліо Саля розмістив величне скульптурне тріо: бог Аполлон, покровитель мистецтв, а поруч — персоніфіковані Живопис та Скульптура. За первісною задумкою, поданою на конкурс, в центрі групи планувалося розмістити символ мистецтва — грандіозну жіночу фігуру, що мала увінчувати лавровим вінком алегорії мистецтв. Але Саля вирішив цю композицію у більш класичному варіанті і тим самим підкреслив ставлення до музею як до храму мистецтва.

На жаль, виділених Кабміном коштів цього року не вистачить на реставрацію всього портика, лише на верхню частину, яка почала руйнуватись і осипатись на початку серпня. Лівий і Правий леви музею, які також завдячують своїм існуванням Еліо Саля, тим не менш, не засмучуються, а й далі самостійно збирають кошти собі на реставрацію. Слідкувати за їхніми успіхами можна на сайті 2lions.org.

Будемо сподіватись, що успіхи музею за останні три роки у відновленні історичної будівлі продовжаться і уряд надалі буде виділяти кошти на реставрацію головного художнього музею країни.

Важливим завданням ремонтно-реставраційних робіт є відновлення автентичного вигляду і у тому числі авторського кольорового рішення Городецького, яке було повністю закрите у радянський період. У 1967— 1972 під керівництвом архітектора П. Петрушенка була здійснена добудова музею, і тоді ж його «перефарбували» у однотонний сірий, а по суті забризкали шаром цементної суміші. Швидко і дешево, але без жодної поваги до оригінальної задумки видатного архітектора. У сучасності експертам довелось брати численні проби шарів з різних частин будівлі, щоб виявити первісний коричнево-теракотовий колір цементно-піщаної декоративної суміші, а також авторське тонування ліпнини і колон. Оскільки всі фотографії музею, що збереглися з 1899 року і до 1960-х, чорно-білі, хоча б приблизно уявити собі задум Городецького ми можемо завдяки акварелі художника Миколи Бурачека «Міський музей» 1913 року (на фото). Або ж по закінченні ремонтно-реставраційних робіт.