«Програми з підтримки української книжки існують лише на папері»

Нещодавно ПрАТ «Українська прес-група» (видавець газети «День») була прийнята до складу Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів. Із цієї нагоди «День» вирішив розпитати президента цієї організації Олександра Афоніна про її історію, функції та першорядні завдання, які ставлять перед собою українські книговидавці.

— Олександре Васильовичу, з якою метою була створена Асоціація?

— УАВК існує вже 20 років. 80 — 90% всіх чинних сьогодні законів, указів та постанов, що надають певні преференції видавцям і захищають їхні права є результатом роботи Асоціації. Сьогодні у ній — 126 членів (всього в Україні реально діють близько 1700 видавництв), але саме їм належать 37% щорічних видань за назвами і 63% за накладами. Саме члени Асоціації своїми внесками й фінансують її діяльність — ні бюджетних, ні грантових дотацій у нас немає, що дозволяє зберігати незалежність і можливість розмовляти з владою тією мовою, якою ми вважаємо за потрібне. До речі, напрацюваннями УАВК користуються всі суб’єкти видавничої справи в Україні, незалежно від того чи є вони її членами, чи ні. А штат УАВК — лише дві людини. Це — я і моя заступниця-помічник. Часто люди дзвонять і питають, як зв’язатися з департаментом аналітики чи юридичним відділом... У нас це викликає лише сміх. Хоча така кількість членів Асоціації є наочним свідченням стану розвитку громадянського суспільства в нашій країні. В європейських країнах членами громадських об’єднань видавців є 80—90% діючих видавництв. У нас же це лише 7,4%. Якби рівень громадської свідомості наших колег був більш «європейський», то, мабуть, можна було б говорити і про роботу департаментів Асоціації. Та й питання створення власної книготорговельної мережі було б уже знято з порядку денного. Однак маємо, що маємо. Попри все, між іншим, статистику і аналітику продажів, ринку (за винятком статистики друку), якими сьогодні користуються всі експерти та медіа, робить саме наша Асоціація. До складу правління входять 16 керівників видавництв, але кожен з них має напружений графік, тому Правління збирається раз на місяць, а всі інші документи та інформацію про проекти ми надсилаємо членам Асоціації поштою. У відповідь отримуємо пропозиції та зауваження, приводимо їх до спільного знаменника й надсилаємо створені на їх основі документи відповідним органам влади. Паралельно УАВК організовує громадське обговорення цих ідей. Саме завдяки суспільному резонансу нам вдається лобіювати наші законодавчі та нормативні проекти, захищати членів Асоціації в органах державної влади у випадку незаконних дій проти них. Так свого часу вдалося захистити державне видавництво «Дніпро» від «яничарів» Черновецького, які уже зняли двері і почали виганяти людей. Просто на місці подій було написано проект постанови, який пізніше Верховна Рада ухвалила як закон — він забороняє виганяти з комунальних та державних площ видавництва, редакції газет та журналів тощо.

— Які переваги отримує видавництво від членства в УАВК?

— Про якісь особливі преференції говорити не доводиться. Вважаю, що передусім  це — внесок у розвиток громадянського суспільства в Україні. Але, крім цього, Асоціація регулярно інформує своїх членів про всі зміни в законодавчій базі, які регламентують видавничу діяльність, готує відповідні коментарі як користуватися тими чи іншими законодавчими нормами, проводить навчальні семінари з найактуальніших питань діяльності видавничого сектору, надає консультації з конкретних питань членам Асоціації, які звертаються до неї, і виступає захисником у разі необ’єктивної оцінки роботи видавництв тими чи іншими органами державної влади та управління. Асоціація є співорганізатором більшості форумів та книжкових виставок, які надають членам УАВК знижку на плату за участь у розмірі від 10 до 30%. До речі, в деяких країнах передбачені спеціальні пільги членам подібних організацій. Наприклад, в Ірані держава компенсує їм 50% витрат на матеріали і поліграфічне виконання видань! А в США об’єднання видавців, як інститут громадянського суспільства, отримує щорічно значну безповорототну фінансову допомогу, хоча втручатися в діяльність Асоціації держава права не має. В Україні громадські організації існують в зовсім інших умовах...

— Ви є одним з експертів програми «Українська книга», за якою державним коштом видаються книжки для українських бібліотек. Що чекає на неї наступного року?

— Програма «Українська книга» переживає сьогодні скрутні часи. 2013 року гроші на неї від держави не надійшли. Видавці, видання яких були відібрані експертною комісією, виявилися заручниками фінансової ситуації у країні. Витративши залишки своїх ресурсів, віддавши книжки, вони залишились без грошей. Сподівань на те, що вони будуть отримані, немає. Заборгованість держави перед видавцями складає 24,5 мільйонів гривень. За неперевіреною інформацією у бюджет наступного року на програму «Українська книга» закладено лише близько 17—18 мільйонів... Таким чином цей проект за нинішнього фінансового стану держави не стільки допомагає бібліотекам, скільки перетворює на банкрутів видавців — витративши на нього свої обігові кошти, вони не отримюуть відшкодування.

— В інших державних програм справи не кращі?

— Нинішній рік — багатий на документи, але, на жаль, вони не отримали життя. У червні Президент видав указ «Про деякі заходи щодо державної підтримки книговидавничої справи і популяризації читання в Україні». Пізніше Кабінетом Міністрів України було затверджено план його виконання, який зобов’язував обласні адміністрації розробити власні програми відродження книжкової торгівлі, популяризації читання в ЗМІ та освітніх заходах тощо. Але реально нічого з цього не було зроблено. Крім того, після трьохрічної боротьби у квітні уряд таки схвалив Концепцію Державної цільової національно-культурної програми популяризації вітчизняної видавничої продукції та читання на 2014—2018 роки. На підставі цієї Концепції був розроблений цілий комплекс заходів на підтримку української книги, зокрема щодо створення спеціального інституту, який би фінансував переклади книжок українських авторів європейськими мовами тощо. До кінця цього року програма мала бути затверджена, але цього досі не сталось. Більше того, напрацювання УАВК і Держкомтелерадіо у Кабміні були грубо «порізані». Який вигляд матиме ця програма, сьогодні сказати складно. Переконаний, якби держава наповнила життям і фінансовими ресурсами вже наявні документи, вони б дали суттєвий ефект.

Заплановане подовження податкових пільг для суб’єктів видавничої справи до 2019 року має бути прийняте не пізніше червня наступного року. Інакше 2015-го ця програма вже не працюватиме, а це стане «смертельною ін’єкцією» для видавничої галузі. На жаль, Міністерство фінансів і Міністерство економічного розвитку і торгівлі України гальмують ухвалення необхідних рішень.

— Сьогодні книготорговельний ринок України значною мірою монополізований російськими компаніями, які неохоче надають свої площі для українських видань. Знаю, що українські видавці свого часу вирішили створити незалежну мережу книгарень, щоб чинити опір монополістам і мати можливість продавати книжки з мінімальними націнками. На якому етапі перебуває зараз цей проект?

— Це надзвичайно складна тема. Спочатку ми спробували робити все суто на громадських засадах, але система почала давати збої. Тоді я вирішив поцікавитись досвідом хорватів, які першими реалізували подібний проект. На жаль, вони підтвердили мої сумніви — коли немає єдиного центру і конкретних фінансів, така мережа довго не витримає — у них вона розвалилася через рік. Як наслідок, всі її учасники мали великі претензії одне до одного. Зараз ми розглядаємо деякі альтернативні варіанти. Зокрема, почали переговори з книготорговельною мережею «Логос Транс» (ЕКСМО) щодо розширення співпраці з українськими видавцями та збільшення присутності їхніх видань на полицях мережі. Найближчим часом плануємо обговорити створення у Києві «Книжкової Біржі» за голландським зразком. Це буде гуртово-роздрібний склад, який матиме величезну площу. Всі українські видавці, незалежно від обсягів виробництва, матимуть змогу тримати і реалізовувати там свою продукцію. Книжкова біржа може стати чимось на зразок «Укркниги», що функціонувала колись в Україні, але працюватиме вона на приватних, а не державних засадах.

— Під кінець розмови не можу не запитати, чи знайомі ви з видавничими проектами газети «День» і як оцінюєте професіональний рівень їх реалізації?

— Я завжди з задоволенням читаю книжки Бібліотеки «Дня». На моє переконання, якби всі періодичні видання шукали свою нішу і друкували книжки, це дуже посприяло б розвитку видавничої сфери в Україні. Вважаю, що робота, яку здійснює газета «День» у напрямку виховання патріотизму й відродження правдивої, невигаданої історії нашої країни, — це дуже важлива й потрібна справа! Якість книжок Бібліотеки «Дня» відповідає найкращим стандартам.