Провокаційний і гуманний

Український малий драматичний театр (Київ) щойно отримав нового керманича. Після конкурсних перегонів директором — художнім керівником театру було обрано режисера Дмитра ВЕСЕЛЬСЬКОГО.

Він народився в Рівному. Закінчив Київський університет театру, кіно, телебачення ім. І. Карпенка-Карого (учень Едуарда Митницького та Андрія Білоуса). Поставив декілька цікавих вистав у Театрі драми та комедії на лівому березі Дніпра та в Молодому театрі (зокрема — «Язичники» Г. Яблонської, «Поступися місцем» В. Дельмар). Йому — 24. І фактично Дмитро став сьогодні наймолодшим театральним керманичем у Києві.

Малий драматичний — не самий «медійний» театр столиці. До того ж тривалий час цей театр жив-працював без власного дому. Лише недавно отримав приміщення на вулиці Олеся Гончара. І воно ще потребує переобладнання під театральний простір. Звідки чекати на допомогу — адже в театрі грошей катма і, кажуть, є борги — з цього й почалася наша розмова.

— Знаєте, театр може народжуватися й на килимку, — вважає Д. Весельський. — Обов’язкові тут — лише актор і глядач. А в нас з’явилось ціле приміщення! Тепле, затишне. Та ще й у центрі міста.

Отже, намагаюсь не втрачати оптимізму з приводу переобладнання цього нового театрального дому. Хоча, справді, необхідні значні кошти. Як мінімум, для того, щоб створити умови для безпечного та комфортного перебування глядачів у залі. Не кажучи вже про технічне обладнання... Є надія на часткову державну допомогу. Бо ж найголовніше для нас зараз — відкритися у новому просторі, запустити творчий процес.

І найближчі прем’єри заплановано такими, які органічно впишуться в новий простір. У тому вигляді, яким він зараз є. Звісно, доведеться сезон-другий обійтися без 3D-голограм та автоматизованої «сцени-трансформера»... Але, переконаний, все буде добре.

— Цей театр створила Валентина Кімберська. Яка доля чекає на штатних акторів, на його попередні вистави? Кого з нових акторів і режисерів хотіли б запросити до роботи?

— Театрові потрібний новий ривок. Необхідна контрастна зміна доволі «тихого» режиму роботи, в якому театр працював останні роки, на повноцінний репертуарний. Вірю в творчий потенціал колективу.

ОДНА З НАЙРЕЗОНАНСНІШИХ ПРЕМ’ЄР СЕЗОНУ В МОЛОДОМУ ТЕАТРІ — ВИСТАВА «ПОСТУПИСЯ МІСЦЕМ» (ПОСТАНОВКА Д. ВЕСЕЛЬСКОГО). РОЛІ ПОДРУЖЖЯ КУПЕРІВ ЗІГРАЛИ ПРОВІДНІ АКТОРИ — ЯРОСЛАВ ГАВРИЛЮК І ТЕТЯНА СТЕБЛОВСЬКА / ФОТО ВІОЛИ СОКОЛАН

Вистави, які зараз є в репертуарі, необхідно проаналізувати й зрозуміти, чи є можливість грати їх в новому просторі? За необхідності провести адаптаційні (репетиційні) роботи. Постановки, що приваблюють глядачів, у репертуарі залишаться. Але, звісно, й нові люди театру —  потрібні. Співпрацюватимемо з молодими режисерами. Запрошуватимемо молодих акторів і досвідчених колег з інших театрів міста. Конкретних імен поки не називатиму, але вже веду переговори з митцями Києва.

— Дмитре, як ставитеся до теперішніх конкурсів на керівні посади в театрах? Адже й ви досягли успіху не відразу, а лише з другої спроби. У чому переваги таких конкурсів, а в чому їхні недоліки?

— Конкурсні засади — це нова форма. І, безумовно, вона ще потребує удосконалення. Адже комісії в надзвичайно короткий термін мусять прийняти серйозне для певного закладу культури рішення. А самі учасники такого конкурсу за лічені хвилини мусять не тільки переконати у тому, що мають достойну програму, що здатні її успішно реалізувати. Це складно ще й тому, що іноді (так було в моєму випадку) деякі члени комісії взагалі не знайомі ні з конкурсантами, ні з їхньою творчістю. Як тоді віддати свій голос і як довірити керівництво театру людині, з якою знайомий 20 хвилин?

Гадаю, було б доречно, щоб такі конкурси в майбутньому, тобто захист програм претендентів, передбачали обов’язкову частину детального попереднього ознайомлення комісії з претендентами, з їхньою творчістю. А взагалі, кожен конкурс — крок до демократизації та прозорості.

— Очікуване запитання про вашу програму на посаді очільника Малого драматичного театру. Як її сприйняв Департамент культури?

— Я брав участь у конкурсі, не задля того, щоб тільки очолити театр, а передбачав конкретно —  Український малий драматичний. Мені імпонують засади, на яких цей театр створено. І те, що він «малий», і те, що «драматичний». І те, що український, звісно.

Запропонував стратегію, яка має за мету вивести театр на новий рівень.

І намагався відштовхуватись від конкретних, відверто не простих умов, в яких театр і перебуває зараз. Враховувати фінансову скруту, необлаштованість приміщення. Репертуарні проблеми...

— Молодий театр, де ви нещодавно поставили виставу «Поступися місцем», багатьма сприймається як театр актуальних зірок. Чи є намір згодом зробити «зіркову» трупу на основі Малого драматичного театру?

— Звісно, хочеться, щоб актори були успішними, відомими. Нехай стають зірками! Театр від цього тільки виграє.

— Чи вплинули вчителі —  Е. Митницький та А. Білоус — на ваше рішення очолити київський театр? Які ваші найближчі роботи у Молодому та на Лівому березі?

— Без сумніву, вони дуже вплинули. І безмежно вдячний їм за підтримку, віру. Під час підготовки до конкурсу консультувався з майстрами. Мені справді поталанило бути учнем таких видатних режисерів. І сподіваюсь, Едуард Маркович та Андрій Федорович й надалі ділитимуться творчим досвідом. А їм є чим поділитися. Взагалі, дуже хочеться дружити театрами.

Не впевнений, що найближчим часом матиму змогу здійснити постановку в іншому театрі, крім Малого. Бо тут — непочатий край роботи, яка вимагає постійної присутності.

— Якими правилами, заповідями насамперед, керуєтесь, входячи у новий для себе театральний дім?

— Театр мусить бути потрібним, корисним, у доброму сенсі — провокаційним, в той же час — гуманним. Театр має бути важливою складовою в житті і митця, й глядача. Особливо сьогодні! Коли театр — це не просто спосіб більш-менш приємно провести дві години після роботи, а це ще й можливість знаходити відповіді на ті складні запитання, які перед нами постійно ставить життя.