«Пиши так, як чуєш»

Сучасне покоління мало знає про українського мовознавця, педагога, громадського, політичного і економічного діяча. Галичанин за місцем народження, буковинець — за часом найвищого розквіту свого педагогічного, наукового й організаторського таланту, український професор у еміграції — в останнє двадцятиріччя свого життя, Степан Смаль-Стоцький (1859—1938     рр.) був особистістю могутнього духа. Про місце і роль С. Смаль-Стоцького у європейській славістиці розказує Людмила ТКАЧ, доктор філологічних наук, професор Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича:

— Постать Степана Йосиповича Смаль-Стоцького в українській культурі є загальнонаціонального рівня. Сучасні шкільні підручники з української мови з’явилися на ѓрунті, який закладав Смаль-Стоцький. На них виховані цілі покоління українців. А ось витоки цієї методики викладання української мови пов’язані з діяльністю Степана Йосиповича і як університетського професора, і як автора шкільної граматики. Саме він створив терміни, які знає сьогодні кожен школяр — однина, множина, іменник, прикметник, займенник, дієслово, прикладка та ін. Він обстоював думку про те, що методика викладання рідної мови має бути інакшою, ніж методика викладання чужих мов... А ще ж він був одним із перших наших Шевченкознавців!

Завдяки його підручнику «Руська граматика» (себто, шкільній граматиці української мови) фонетичні засади українського правопису здобули офіційне визнання, а згодом стали основою для вироблення загальноукраїнських правописних норм. Якби він працював тільки як філолог, набагато більше зробив би в науці. Однак був змушений працювати на всіх ділянках, де справді бракувало сил інтелігенції: був одночасно і політиком, і громадським діячем, і університетським викладачем, і академічним науковцем.

— Цьогоріч минає 120 років першого видання підручника «Руська граматика». Що нового було в ньому?

— Це був революційний крок у практиці викладання української мови. Саме підручник С.Смаль-Стоцького запроваджував у школі вивчення української мови на основі фонетичного правопису, тобто правопису, основною засадою якого було: пиши так, як чуєш, як це відповідає природній українській вимові. Застосування саме цього принципу дозволило українцям побачити, що, незважаючи на те, що вони розділені кордоном між двома державами, вони розмовляють однією мовою з невеликими діалектними відмінностями (є чимало європейських мов, скажімо, італійська, німецька, французька, в яких діалектні відмінності бувають значно більшими, ніж в українській мові). Але найважливішу роль «Руська граматика» відіграла в мовно-культурному єднанні українців, в усвідомленні того, що українці, які живуть у межах Австро-Угорщини, і українці, які живуть в межах Російської держави, — це один народ. Покоління інтелігенції, до якої належав С. Смаль-Стоцький, вийшло «з-під селянської стріхи» — як вони самі про себе казали. Свій обов’язок перед людьми вони пам’ятали дуже добре. І цей обов’язок багато в чому обумовив їхнє життя.

Степан Смаль-Стоцький народився у селі Немолів, що на Радехівщині (Галичина). І дідусь, і батько шанобливо ставилися до освіти, до церковної книги. І з цієї поваги вони дали своїй дитині можливість учитися. Степан успішно склав докторат у Відні під керівництвом найбільшого тодішнього авторитета у славістиці Франца Міклошича. Мабуть, міг би залишитися у Відні, робити там наукову кар’єру — бути успішним (якщо висловлюватися в категоріях нашого часу). Але він повернувся до Чернівецького університету, який свого часу він закінчив. І, побачивши, на якому низькому рівні національної самосвідомості перебуває на Буковині наш народ — русини-українці, які тоді були упосліджені економічно й культурно — в мові, шкільництві, Смаль-Стоцький узявся своєю працею заповнити всі ті культурні прогалини, які утворилися внаслідок складних історичних і політичних обставин.

— Тобто, Смаль-Стоцький намагався своєю особистою ініціативою, працею зробити те, що вважав за необхідне, для духовного, культурного зростання свого народу?

— На його думку, саме духовне зростання мало привести до зростання матеріального добробуту. Цікаво почитати, як він про себе писав і діячів свого покоління у спогадах «Моя політика», які вийшли перед Першою світовою війною, та в інших спогадах: ніхто їх не кликав до тієї праці, ніхто не спонукав, ніхто їх за це не агітував. Тобто, покоління інтелігентів, до яких належав Степан Йосипович, не було частиною державного механізму. Точніше, механізму державної служби. Це були типові люди громадянського суспільства, якого в нас, на жаль, ще досі не створено. Смаль-Стоцький, який народився понад 150 років тому, такою людиною був. Він почувався громадянином, який має працювати для суспільства, і сам обирав для себе пріоритети— те, що йшло від душі, від переконання зробити щось для людей, які перебувають в гіршому становищі, ніж ти.

ДОВІДКА «Дня»

Степан Смаль-Стоцький народився 9 січня 1859 р. у селянській родині в с. Немилові Радехівського повіту на Львівщині. Навчання почав у місцевій школі, а в 1867 р. вступив до третього класу «тривіальної» школи в Радехові. Згодом навчався у Львові в українській академічній, польській та німецькій гімназіях. Університетську освіту здобув у Чернівцях, докторат — у Відні. З 1885 р. очолив кафедру української мови і літератури Чернівецького університету. Від 1899 р. був членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові, в 1914 р. обраний головою філологічної секції цього Товариства. Від 1892 р. С.Смаль-Стоцького обирали послом (депутатом) до Буковинського сейму, де з 1904 по 1910 рр. він виконував обов’язки заступника маршалка (голови). У 1911-у ввійшов до Австрійського парламенту й залишався депутатом до самого розпаду Австрії. За війни (1915 — 1918  рр.) працював у таборі полонених українців у Фрайштадті (Горішня Австрія); по війні був дипломатичним представником Західноукраїнської Народної Республіки у Празі (1919), опісля в цьому ж місті — професором української мови Українського вільного університету, членом Українського історико-філологічного товариства, Слов’янського інституту, членом-засновником Української Могилянсько-Мазепинської академії наук, для якої склав статут. Помер 18 серпня 1938 р. у Празі. Похований у Кракові, на передсмертне бажання — спочити біля дружини.

До найважливіших праць С. Смаль-Стоцького належать такі: «Про руську правопись» (1891), «Про план науки руської мови в гімназіях» (1891, співавтор Т.Ѓартнер), «Котляревський і його «Енеїда»» (1898), «Grammatikderruthenischen (ukrainischen) Sprache» (1913, у співавторстві з Т.Ѓартнером), «Правописні непорозуміння» (1914), «Правописна справа» (1926), «Ритміка Шевченкової поезії» (1926), «Франко і українська літературна мова» (1926), «І.Онишкевича «Руська бібліотека» (1877—1927)» (1927), «Східні слов’яни» (1928), «Обов’язки української науки супроти Шевченка» (1928), «Найближчі завдання славістики і україністики» (1928), «Українська літературна мова» (1928), «Граматика в школі» (1929), «Бодуен де Куртене як язикознавець і чоловік (13.3.1845—3.11.1929)» (1930), «Українська мова: її початки, розвиток та характеристичні її прикмети» (1933), «Т.Шевченко. Інтерпретації» (1934), «Питання про східнослов’янську прамову»(1937) та ін.