Раритетні «корифеї»
У відділі мистецтв Кіровоградської обласної бібліотеки ім. Д. Чижевського відкрилася унікальна виставка однієї книжки
Авторами «Корифеи украинской сцені. Нерозгадані таємниці видання» вважають О. Лотоцького, В. Доманицького, Ф. Матушевського, В. Дурдуківського, О. Кошиця та С. Єфремова. Артефакт 1901 р. мав особливе значення в історії українського театру. Книжка була заборонена, в науковий обіг повернулася лише за часів незалежності України. Для експозиції в бібліотеці її надав відомий кіровоградський колекціонер, поет, перекладач і лікар Володимир Могилюк. «За останній рік довелося тримати в руках два примірники цього видання, — говорить Могилюк. — Але одна була з іншою палітуркою, а у цієї — своя».
Крім книжки на виставці експонуються майже три десятки дореволюційних листівок з портретами українських акторів із колекції В.Могилюка.
До означення «корифеї» дослідники літератури й театру так звикли, що не завжди й замислюються: а кому ж це означення належить. Тим часом, у нього є автор, а якщо точніше — кілька авторів. 1900 року Санкт-Петербурзька цензура дозволила, а 1901-го київська друкарня Петра Барського опублікувала накладом 1200 примірників безіменну книжку «Корифеи украинской сцены», від часу появи якої згадане означення й стало вживатися як найточніша характеристика фундаторів нового (в останній чверті ХІХ ст.) професійного українського театру. Книжка була, власне, стислою історією театрального життя в Україні від часів Ренесансу (ХVI—XVII стст.), а крім того — портретною характеристикою визначних митців кінця ХІХ — початку ХХ стст., серед яких були в одній особі театрали та драматурги, «чисті» артисти й один композитор. Йшлося про Марка Кропивницького (1840—1910), Михайла Старицького (1840—1904), братів Тобілевичів (Івана Карпенка-Карого (1845—1907), Миколу Садовського (1856—1933), Панаса Саксаганського (1859—1940)), Марію Заньковецьку (1854—1934), Ганну Затиркевич-Карпинську (1855—1921) та славного музику (як тоді говорили) Миколу Лисенка (1842—1912).
«Хто був автором, дізнаємося з першого тому книжки Олександра Лотоцького «Сторінки минулого», яка була видана 1966 року православною церквою в США, — говорить завідувачка відділу мистецтв Кіровоградської обласної бібліотеки ім. Д. І. Чижевського Світлана Ушакова. — Ось цитата з неї: «Ті статті свої ми після обробили і уложили в книжечку під з. «Корифеи украинской сцены». Рукопис тієї книжки я повіз до Петербурга і там провів її через цензуру, а також здобув обкладинку, — намалював її талановитий художник П. Шарварок. Книжку видано чепурно, з ілюстрованою в кольорах обкладинкою, з портретами артистів». Лотоцький зазначає, що в написанні книжки «брали участь С. Єфремов, В. Дурдуковський, В. Страшкевич, О. Кошиць; останній, тоді ще студент, прекрасно написав про М. Лисенка. Статті надруковано без підписів. Мені в тій книжці належали: вступна стаття (історія українського театру), статті про М. Кропивницького, М. Старицького та, здається, про І. Тобілевича».
Анонімність цієї книжки зумовила факт, що в радянському мистецтвознавстві з наукового обігу вона не вилучалася, хоча й організатором видання її був нібито (про це знав лише дехто з дослідників театру) Олександр Лотоцький (1870—1939) — громадський і літературний діяч рубежу ХІХ—ХХ стст.