Сестри-«метелики»

Це вже друга постановка литовського режисера Лінаса Зайкаускаса у цьому театрі у співпраці з сценографом Маргаритою Місюковою (після «Чекаючи на Годо» за Беккетом). Окрім цього, — друга версія-інтерпретація режисера на київській сцені — чеховського «Вишневого саду» у Театрі драми і комедії на Лівому березі Дніпра.

Вистава «Сестри Прозорови» є «фантазією на дві дії» (популярність експериментів за Чеховим не зникає вже впродовж багатьох років). Сценічний твір є, так би мовити, жіночим — виписаним для трьох актрис: дійові особи вистави — три сестри, різні за темпераментом, вдачею та певними переконаннями, але, все ж таки, їх об’єднує одна мрія та світовідчуття (у виставі Ольгу, Машу та Ірину грають Віта Смачелюк, Лариса Яценко і Анастасія Касілова).

Все, що діється на сцені, неначе нанизано на підчас химерні діалоги трьох жінок в єдиному художньому просторі. Сценографічні апартаменти, на перший погляд — звичайні предмети побуту, проте навіть крізь них проступають характери сестер. Буфет зроблений у вигляді трьох жіночих силуетів: на одному з них — яскраво-червоні квіти, в іншому — сіль, третій наповнений сніжинками, й від нього немов віє стриманістю та деяким холодом. Двері від шафи, які традиційно протягом вистави то відчиняються, то зачиняються, тим самим, немов вбираючи сестер в інший простір, також нагадують жіночі силуети, або… метелика.

Час від часу сестри переодягаються у чоловіків — героїв із «Трьох сестер», й діалог між ними стає дещо фантазійним, віддаленим від реальності...

Основна наскрізна ліня вистави — внутрішнє життя трьох жінок: здається, воно цілковито оголюється протягом двох дій вистави на сценічному майданчику. Проте головне, до чого прагнуть сестри, — це зміни у житті, і їм навіть складно визначитися, що це може бути: чи то професійна реалізація, чи «реанімація» дитячих мрій, чи кохання, чи їхнiй переїзд до Москви. Немов метелики, вони летять у невідомий простір, не відаючи, де можуть опинитися, і наштовхуючись на всілякі перешкоди.

У виставі Лінаса Зайкаускаса, окрім суперечок та звичних розмов героїнь, є акцент на деякій інтимності у стосунках між сестрами: то вони, немов маленькі діти, граються, качаючись по підлозі, то Маша накриває довгим розкішним волоссям свою сестру (до речі, схожа сцена розроблена режисером і у п’єсі «Вишневий сад»), то роздивляються сухі квіти, знайдені у книзі, які, як це завжди ведеться, з особливим романтизмом зберігають дух минулих подій, і яких іноді так не вистачає у житті кожному. Іноді дії Марії, Ольги та Ірини набувають певної агресії, яка лише вказує на рівень емоційного збудження, коливання почуттів: сестри рубають сокирою старі книжки, кидаються шишками, наздоганяючи одна одну, занурюють у відро з водою.

І в цих діях — духовне життя кожної сестри — зі своїми спогадами, радощами та болями, згадками про дитячі дні народження та сподіваннями на допомогу. А ще — рефреном звучить заклик до праці, потребу в якій так відчував автор п’єси Антон Павлович Чехов, і яка була ще досить незрозумілою, непрозорою для трьох сестер, хоча й сприймалася як своєрідний порятунок від психологічної та душевної драми.

Незважаючи на те, що героїні вистави «Сестри Прозорови» остаточно не знаходять виходу зі становища, а їхнiй «політ метелика» залишається актуальним, на деякий час вони знаходять спокій. І в останній сцені здобуття цього, хоча б тимчасового, спокою є навіть щось булгаківське — на межі фантастики і реальності, з долею ліризму та іронії. Сестри, після символічного прощання зі своїми дитячими фотографіями, знімають їх зі стін, а після — дзеркала. Вони піднімають дзеркала вгору, й, дивлячись у їхнє відображення із глядацької зали, складається враження, що сестри летять. Й політ цей сприймається не як втеча від життя, а як своєрідний порятунок і свобода: прийде новий день, і зміни на краще все ж таки настануть...