Щедрін і Плісецька: п’ятдесят на двох

Це гастрольне турне знаменитого композитора та популярної балерини присвячене золотому весіллю Родіона Костянтиновича та Майї Михайлівни. Без творчості Щедріна та Плісецької неможливо уявити мистецтво середини XX й початку XXI століть. Про композиторський стиль Родіона Костянтиновича написано тисячі статей та монографій. Музикознавці зазначають, що в творах маестро тісно переплелися сучасні ритми та фольклор, а сам композитор визначає свій стиль як «поставангардний». Йому підвладні різні жанри: симфонічна, камерна, оперна, балетна, фортепіанна музика, а також мелодії, написані до кінофільмів, джаз, естрада.

Нещодавно вийшла книга Родіона Щедріна «Автобіографічні записи». Автор її називає своїм «освідченням в коханні та подарунком дружині». До речі, рік тому Майя Михайлівна представляла свою другу книгу «Тринадцять років по тому», про яку писав «День». Коли Плісецьку питають про рецепт їхнього щасливого сімейного життя, то легендарна балерина відповідає, що «всі рецепти — нісенітниця. Усі люди — різні, стосунки — різні. Просто в Щедріні все моє життя»!

— Я досить відвертий у своїх записах. Може вони не всім припадуть до душі, буде багато опонентів... У нашому житті було багато переїздів. Я писав від руки. Хтось передруковував записи на машинці, хтось набирав на комп’ютері, — зізнався Родіон Щедрін. — Я подумав: ось відправишся до праотців, а хтось збере все разом і прокоментує не так, як би мені хотілося. Адже, як сказав один із великих: факти — як восковий ніс: куди повернеш, туди й дивляться. Форму моїй книжці надає постскриптум. Коли я викладав у консерваторії, говорив студентам, що друга частина в творі пояснює першу. Сподіваюся, читачі пробачать мені деяку «клочкуватість». Але в книжці — всі «вузлові станції» мого тривалого життя. Моя сім’я, вчителі, музиканти, з якими я товаришував і працював. Мстислав Ростропович, Лорін Маазель, Маріс Янсонс....

«... У перервах між репетиціями я підсаджувався до відпочиваючого в кріслі танцівника Олексія Єрмолаєва... — згадує в свій книжці Родіон Костянтинович. — Коли я спитав: «Хто у вашому балеті найбільш музичний?», він пожвавився: «Є у нас така молода балерина — Майя Плісецька. Руда. Вогонь. Ви бачили її, коли вона на сцені»?

Уперше молодий, але вже відомий радянський композитор Родіон Щедрін не побачив, а почув Майю Плісецьку в будинку Лілі Брік (музи поета Володимира Маяковського). З магнітофона звучала «Попелюшка» Прокоф’єва. Як потім зізнавався Щедрін, він був «приголомшений чистим та прекрасним голосом незнайомки». А особиста зустріч Майї та Родіона відбулася в танцювальному класі. «Мене сильно вразила рудоволоса, зеленоока балерина з довгою шиєю. Майя була в дуже ефектному чорному купальнику. Тоді таких ще ніхто не носив. Я, як тепер модно говорити, «запав остаточно». Я був дуже наполегливим, адже коли чоловіку подобається жінка, то його мало що може зупинити... Майя відповіла мені взаємністю...

Мене вважають великим прихильником балету, але це не так. До цього часу балетоманом я себе назвати не можу. Я — Майяман...».

Для коханої дружини композитор спеціально написав такі балети, як «Кармен-сюїта», «Анна Кареніна», «Дама з собачкою», «Чайка», «Коник-Горбунок», в яких балерина блискуче виступала, а образ Кармен в постановці знаменитого хореографа Моріса Бежара став на довгі роки візитною карткою танцівниці.

Дивлячись на цю красиву сімейну пару навіть не віриться, що Майї Михайлівні 82, а Родіону Костянтиновичу 75 років, — такі вони обидва стрункі, стрімкі. Їхній графік розписаний по днях на декілька років наперед. Тільки за рік у Щедріна відбулося п’ять прем’єр, активно продовжує гастролювати світом і Плісецька. Їхні концерти в України проводились в Національній опері. Перший день пройшов під знаком маестро, а другий — прими балету. Уперше виконувалися нові щедрінські твори. З ними публіку познайомили українські музиканти Державного академічного симфонічного оркестру (диригент Микола Алексєєв із Санкт-Петербурзької філармонії). Прозвучала «Старовинна музика російських провінційних цирків, концерт для оркестру №3», два Танго Альбеніса, Концерт для фортепіано з оркестром №5 (соло — піаніст-віртуоз Денис Мацуєв), а арію Циганки з опери «Зачарований мандрівник» виконала екс-киянка, нині солістка Маріїнського театру Христина Капустинська. В ложі сиділи Щедрін та Плісецька. Їхня присутність у залі додала святковості. Публіка вітала своїх кумирів дуже гаряче, хоча театр був лише наполовину заповнений (можливо через дорожнечу квитків), і це дещо погіршувало настрій як винуватців торжества, так і прихильників таланту цієї чудової творчої пари. В перерві концерту найбільш спритні глядачі побігли отримати автографи у Родіона Костянтиновича та Майї Михайлівни, але тільки одиницям вдалося похвалитися, що відтепер мають на спомин про концерт такий цінний сувенір. Проте ті, кому вдалося побувати на київській програмі відчували себе справжніми щасливчиками. Перед ними з’явився зрілий майстер. У фіналі приємним сюрпризом для композитора та публіки стало блискуче виконання Денисом Мацуєвим популярної пісні «Не кочегары мы, не плотники...» з фільму «Висота», а щедрінську веселу «Гумореску» піаніст зіграв на біс вже на прохання самого маестро, викликавши шквал оплесків...

— П’ятдесят років тому я вперше почула імена Щедріна та Плісецької як чудової творчої і сімейної пари, — згадує музикознавець, професор НМАУ ім. П. Чайковського, вдова композитора Віталія Губаренка, Марина Черкашина-Губаренко. — З Москви, після пленуму молодих композиторів, до Києва приїхав чоловік. Ми були теж, як і вони, молодятами. Віталій Сергійович розповів, що познайомився з надзвичайною парою — Родіоном Щедріним та Майєю Плісецькою. Треба зазначити, що Родіон Костянтинович завжди дуже уважно ставився до творчості Губаренка. Коли ми бували в Москві, то часто спілкувалися. Я пам’ятаю, яке незабутнє на мене враження справила щедрінська «Не тільки любов», яку почула в Московській консерваторії, і яка стала однією з улюблених моїх опер. Це було на початку 1960-х років, тоді творча молодь колишнього СРСР тісно спілкувалася між собою, підтримуючи одне одного. Журнал «Музика» провів анкетування в Спілці композиторів, і Віталій Губаренко написав, що одним з його улюблених композиторів є Родіон Щедрін... Як музикознавець я багато написала статей про Родіона Костянтиновича та про його прем’єри, зокрема, оперу «Мертві душі» у Большому театрі та «Не тільки любов» у Московському театрі імені К. Станіславського. Поступово у нас зав’язалося листування. Листи Родіона Костянтиновича неймовірно дотепні, з «родзинкою». Щедрін — епохального масштабу композитор. Його нинішній концерт у Києві — подія для меломанів. Практично 17 років тому (з 1991 р.) як Родіон Костянтинович поїхав за кордон, і ми виявилися відірваними від його творчості. Хоча ранній та середній періоди Щедріна музикознавцями добре вивчені. Композитор багато гастролював як піаніст і автор своїх творів. Я згадую його творчий концерт та зустріч зі студентами Харківської консерваторії у 60-і роки. У моєму архіві збереглося декілька рецензій про цю подію... Вважаю, що його життя в Мюнхені для нас стало фатальним, тому що ми мало знаємо про сьогоднішні творчі пошуки маестро. П’ять років тому на Міжнародному музичному фестивалі мені пощастило після довгих років знову зустрітися зі Щедріним, почути багато нових його творів. Я вважаю, що його твори треба виконувати частіше, знайомлячи українську публіку з творчістю одного з найбільш самобутніх сучасних авторів. Нині я почула нового, абсолютно іншого, зрілого маестро. Концерт №3 нагадав мені його пустотливі частівки. Цей твір продемонстрував масу цікавих оркестрових знахідок, які додають особливого колориту концерту. У Родіона Костянтиновича багато творів, маловідомих широкій публіці. Це передусім його чудові опери. Починаючи від «Лоліти», «Боярині Морозової» до «Зачарованого мандрівника» (арію з останнього прекрасно виконала Христина Капустинська. У вокальному плані це найскладніший твір). Мені здалося, що образ Циганки є продовженням Марфи з «Хованщині» Мусоргського — це вже драматичний Родіон Щедрін.

— В нашу родину Щедрін увійшов у 1960-і роки. На той час він був дуже популярною особистістю, — розповіла музикознавець, професор НМАУ, вдова композитора Івана Карабиця, Маріанна Копиця. — Величезний резонанс викликала його опера «Не тільки любов» та Друга симфонія. Іван Федорович говорив, що для нього Родіон Костянтинович — зразок композитора, який може писати все. Щедрін — автор популярних естрадних пісень, джазу, симфоній, опер, балетів, а також музики для спектаклів та фільмів, тобто він пише і для широкої публіки, і для інтелектуалів. Щедрін користується абсолютно різною музичною мовою, чудово володіючи фольклорною основою, а також використовує ново-віденські традиції... В нашій сім’ї діти зростали в атмосфері великої любові до музики Родіона Щедріна. Він та Майя Плісецька — чудові люди, абсолютно не схильні до зоряної хвороби, спілкування з ними приносить радість і надовго запам’ятовується. Я щаслива від того, що на концерті вдалося почути нові твори композитора. Недавно зателефонував син Кирило (Карабиць) зі Страсбурга та поділився приємною новиною, що його, як диригента, Родіон Костянтинович запросив для запису компакт-диску. Це буде спільна робота з Англійським симфонічним оркестром. Я виконала доручення сина: передала вітання та потиснула руку цьому чудовому композитору.