«Що перетворює натовп у народ і робить людину людиною?»

З художнім керівником  Національного театру імені Івана Франка Станіславом Мойсеєвим ми зустрілися напередодні прем’єри  вистави «Така її доля», яка відбудеться 7 та 9 березня. В інші часи ми почали б розмову відразу про майбутню виставу. Але у нас є Майдан, який із явища топографічного став явищем соціальним, політичним, психологічним, культурологічним і навіть містичним. То ж його тепер не обійти, не об’їхати, бо він є частиною нашої свідомості.

Ті, хто відчув дух Майдану, збагнув його силу і велич (а польські політики ще в січні попереджали про те, що Україна вплине на світову геополітику), мають велику перевагу перед тими, хто досі сприймає події в центрі Києва на рівні спланованого у якихось кабінетах «перевороту». Бо той колективний дух здатен підказувати нам хід майбутніх подій і направляти кожного з нас у вірне русло. Майданом нині стала вся Україна!  А тому нахабне вторгнення російських військ на територію нашої країни, яке Путін назвав «військовими навчаннями у Криму», може завершиться для президента РФ тим самим, чим завершилося для його екс-колеги Януковича і керованих ним садистів у формі «Беркуту» спецоперації на Майдан. Спочатку через чисельну та силову перевагу, буде видима перемога окупантів... Путін, який вже опинився у міжнародній ізоляції, а скоро, як і наш колишній  «гарант», опиниться поза законом, оточив себе порядними радниками, то вони б його попередили про загрозу, на яку він наражається в Україні... Тому наша розмова з Мойсеєвим почалася з питання про те, чим став Майдан для режисера.

— Говорити на цю тему дуже непросто, — зізнається Станіслав МОЙСЕЄВ. — Багато сказано точних і правильних оцінок у значенні, символіці, героїв Майдану. Це є грандіозне волевиявлення народного духу, а також стало  важливим чинником і мого особистого життя. Усі події Майдану я сприймаю безпосередньо через призму власних сподівань, бажань, переконань. Бо в Україні  є нація, народ, а не просто електорат. Люди немов прокинулися від летаргічного сну і відчули, що   ми  не раби, які за шматок ковбаси чи кілограм гречки згодні продати на виборах свій голос, а потім славословити злочинну владу.  Для мене Майдан став основною частиною мого внутрішнього наповнення. Тепер нам не треба вирішувати питання про євроінтеграцію, ми вже є частиною Європи, залишилися лише формальності для нашого входження у європейський дім. При тому, я розумію, що нам багато чого ще треба змінити, перш за все у своїй свідомості. Однак основне вже зроблено, ми переконали світ, що є європейським цивілізованим народом. Більше того,  багато хто із  західних політиків, філософів після Майдану каже, що ми є кращими представниками європейської сім’ї народів.

—  На Майдані загинуло 99 людей, тисячі поранених і скалічених. Колектив Театру ім. І. Франка теж має втрати — снайпер вбив Андрія Мовчана, який працював освітлювачем. Розкажіть про одного з героїв Небесної Сотні?

— Андрію Мовчану було лише 34.. Він працював у театрі два роки...  він визначався якоюсь особливою лагідністю, харизмою, був з тих людей, які випромінюють світло. Для сім’ї Андрія франківці  зібрали чималу суму. Люди готові останнє віддати із вдячності до тих, хто загинув заради нашого спільного майбутнього. Вся Небесна Сотня загинула заради майбутнього.

— Майдан, як зміг, змінив владу, тож маємо і нового міністра культури. Є передчуття змін?

— Знаючи Євгена Нищука з вистав, де він, як актор грав, я дуже сподіваюсь на позитивні зміни у Мінкульті. Адже він проявив свою активну громадянську позицію ще  з часів помаранчевої революції. Як і активна участь у Майдані, так і його театральні роботи свідчать, перш за все, про чистоту його помислів, устремлінь, про його щирість. Це не характерні риси для політиків, тож хочеться вірити, що в Україні влада перейде до нового типу людей, мотивованих не особистими інтересами, а бажанням служіння своєму народу. Я хочу привітати Євгена з таким призначенням, знаючи, яка непомірна відповідальність лягає на його плечі, та ще й у такий непростий для країни час. Можна було б поговорити про  нагальні, першочергові реформи, які мають відбутися у сфері культури. Хочу побажати Нищуку успіху на цій досить складній дорозі, а я, як і більшість наших митців, відкритий для співпраці з новим міністром і готовий поділитися своїм досвідом, баченням майбутніх реформ на ниві культури.  

— У п’ятницю відбудеться  прем’єра. Як народжувалася вистава?  

— Репетирувати в умовах, коли за кілька сотень метрів від нашого театру вирував Майдан, було дуже непросто. Це дестабілізувало,   інколи у мене виникало враження, що ми існуємо в якихось паралельних світах. На Майдані, куди ходили наші працівники щоденно, про який вболівали, дивлячись  репортажі по телевізору чи комп’ютеру — це було одне життя, і зовсім інше життя виникало на репетиціях. Актори довго не могли емоційно включитися у роботу. Це просто не поєднувалося. З іншого боку, Майдан дуже актуалізував спадщину Тараса Шевченка, який, як пророк, написав про наше майбутнє. Вистава називається «Така її доля»- це перший рядок відомого кобзаревого твору, який був покладений на музику, то ж і відома пісня у виставі теж буде звучати. Ми довго думали над тим, як визначити жанр, і зупинилися на такому формулюванні: «Вистава, що не має антракту». Це не просто формальне  повідомлення по відсутність антракту. У цьому визначенні закладений глибокий зміст — йдеться про безкінечність, невпинність шевченкового пророцтва, про присутність Кобзаря  не лише у нашій історії, а й у сьогоденні.

Вистава «Така її доля...» певною мірою є візуалізацією балади Тараса Шевченка «У тієї Катерини...» (1848 р.). Цей твір кардинально різниться із знаними творами Тараса Григоровича про трагічність жіночої долі ( бо у більшостііз них йдеться про нещасливе, сплюндроване, зраджене кохання, де героїні постають жертвами своїх почуттів).

Катерину з балади «У тієї Катерини...» скоріше можна порівняти з героїнями античних трагедій — Антигоною чи Медеєю — сильними, харизматичними, власними натурами, які заради своїх почуттів, своєї пристрасті здатні переступити межу загальноприйнятих людських цінностей, для яких мета отримання бажаного є головною рушійною силою вчинків та дій, а обставини та люди, які трапляються на шляху, — лише засіб її здобуття.

Нагадаю, сюжет балади запозичений Шевченком з народної пісні. Це історія пристрасної Катерини, на красу якої, як на мед, злітаються кращі з кращих козаків, не знаючи, що її врода та привабливість є нищівними. Бо вигадала вона одну єдину умову: віддасть себе тому, хто визволить із турецького полону її брата. І спокусилися козаки, і уклали з Катериною цю смертельну угоду...

У виставі ми хотіли наблизитися до вічних питань: у яких муках народжується слово, яке здатне і піднести, і вбити;  що перетворює натовп у народ; заради чого людина приходить у цей світ; що робить людину людиною; і, врешті-решт, — як вберегти душу і помисли від руйнації?

Головні ролі виконають актори: Поліна Лазова (Катерина),  Анатолій Гнатюк (Семен Босий), Василь Баша (Іван Голий), Олексій Зубков (Іван Ярошенко), Олександр Форманчук (Брат) та інші. Режисер з пластики — Сергій Швидкий, сценограф — Володимир Карашевський, художник по костюмах — Олена Богатирьова, а музику написав композитор Юрій Шевченко.