Шекспіра лишили з «носом»

У Черкаському академічному музично-драматичному театрі ім. Тараса Шевченка відбулася знакова подія. Переклад п’єси Вільяма Шекспіра здійснив Юрій Андрухович. За словами виконувача обов’язків художнього керівника театру Сергія Проскурні, є задум, що «патріарх БУ-БА-БУ» перекладе усі п’єси Шекспіра, а черкаські актори втілять їх на сцені. Режисером вистави став Андрій Крітенко, відомий такими роботами, як «Сни Василіси Єгоровни» та «Павлік Морозов». Реакція черкащан на «Дванадцяту ніч» була від овацій до рішучого грюкання дверима під час показу.

Нагадаємо, Андрій КРІТЕНКО вже третій раз поспіль здійснює постановку «Дванадцятої ночі». Раніше ставив цю п’єсу в Німеччині. Режисер запевняє, що кожного разу виходить інша вистава.

— Це найбільш трагічна з комедій Шекспіра. І найбільш весела з його трагедій. Любов — це завжди трагедія, — каже режисер. — Юрій Андрухович здійснив максимально точний переклад. Гете колись казав, що є велика небезпека покращення тексту під час перекладу. У перекладача нерідко виникає внутрішня необхідність внести щось своє і сказати так, щоб було красивіше. Але завдання не в тому, щоб красивіше, а в тому, щоб все було адекватно. Юрко відштовхувався від першоджерел, і у нього є якийсь пієтет до Шекспіра. Крім того, у нього є своя внутрішня і дуже глибока натура. Таке враження, що відбувалася співрозмова між Андруховичем і Шекспіром.

Вистава вийшла надто осучасненою. Фактично, у ній лишилося дуже мало Шекспіра, натомість з’явилося багато Крітенка та його інтерпретацій творчості класика. Для кожного актора режисер придумав особливий образ. Небіж Олівії Тобі (Сергій Бобров) — халамидник у порваних джинсах і футболці з зображенням портрету Шекспіра (класику домалювали клоунівський червоний ніс). До речі, Тобі-Бобров забезпечував музичне оформлення вистави — актор акомпанував собі на гітарі та виконував різноманітні варіації на тему O sole mio Едуардо ді Капуа на слова Джованні Каппурро. Замість офіцерів сценою розгулювали двоє... беркутівців, яким Тобі хвацько демонструє, як можна порозумітися з правоохоронцями за допомогою грошей. Слуга Олівії (Павло Гончаров) возить туди-сюди візочок із супермаркету, в якому сидить собачка Аліса, котра дебютувала у театрі і вже встигла стати місцевою зіркою. Сама ж Олівія (Тетяна Крижанівська) — екзальтована панянка з садистськими нахилами, яка весь час розмахує палицею-батогом і за допомогою беркутівців одружує на собі покірного Себастьяна (Олег Телятник). Та чи не найбільш переконливими і «шекспірівськими» лишилися князь Орсіно (Микола Зайнчківський) та Віола, вона ж — Цезаріо (Надія Корбут).

Цікава ситуація зі сценографією. Її просто немає! Відповідаючи на запитання «Дня», чому використали декорації з різних вистав (наприклад, місяць позичили з «Отелло», клітка на коліщатках запам’яталася черкащанам постановкою «Фердидурке» тощо), Крітенко зізнався, що він просто порпався в запасниках та складах театру, тому «роль сценографа виконало саме життя».

— Я десь проходив і побачив Купідона. Невже йому краще було десь там висіти й нічого не робити, ніж тут світити? Декорації, як і люди, повинні жити. У цьому є якесь продовження. А все, що має продовження, не має кінця, — каже Крітенко.

Треба зазначити, що режисеру вдалося зробити веселу і динамічну виставу, продемонструвавши свій погляд на творчість Шекспіра. І не було там анонсованої «краси виродження та напівінцесту». Радше перехід хиткої межі, коли тут — Шекспір і «Дванадцята ніч», а там — загравання з глядачем і шалене бажання сподобатися та розсмішити за будь-яку ціну.