«Шевченкіана» Бориса Гмирі

Численні записи славетного українського баса Бориса Гмирі продовжують свій шлях до сучасного слухача. Їх випускає спадкоємиця співака, голова Фонду Бориса Гмирі Ганна Принц. Нещодавно вийшов тринадцятий за рахунком компакт-диск, який дістав назву «Борис Гмиря: Великий Кобзар у серці моїм». У ньому представлено двадцять романсів та пісень, окрім того, вміщено фрагменти фільму-опери «Наймичка» Михайла Вериківського, зокрема речитативи та арії Трохима. Фактично компакт-диск демонструє цілісну, ретельно дібрану програму творів на слова Тараса Григоровича Шевченка. Слід відзначити, що копітка праця звукорежисера Максима Паламарчука над записами, які увійшли до диску, тривала близько півроку. Зауважимо, що на Фонд Бориса Гмирі чекає величезна робота, бо легендарний співак залишив фантастичний за обсягом спадок записів: наявний і поки що не виданий у вигляді компакт-дисків матеріал вмістився б ще принаймні на сорока дисках!

Серед записів Гмирівської «Шевченкіани» є чимало «живих», здійснених під час концертів Бориса Романовича. Більшість творів записано з постійним партнером співака — піаністом Львом Остріним. Але є й записи, зроблені у співпраці з симфонічними колективами, оркестрами українських або російських народних інструментів, хоровою капелою «Думка». Треба зазначити, що жодна з платівок Бориса Гмирі, які виходили в минулі роки, не вміщувала такого різноманітного добору музичної «Шевченкіани» співака. Є тут народні пісні на вірші Кобзаря, а також твори Миколи Лисенка, Сергія Рахманінова, Юлія Мейтуса, Якова Степового, Віктора Косенка, Кирила Стеценка, а завершує диск величний «Заповіт».

Коли слухаєш ці записи, вражає вокальна майстерність їхнього автора: кожне слово і фраза звучить дуже проникливо, підкреслюючи різнобарв’я поетичних рядків Кобзаря. Як не дивно, академічні співаки не зажди ставлять перед собою таке завдання. Є чимало прикладів, коли оперний соліст співає голосно і впевнено все підряд, без особливих зусиль створюючи свою сценічну кар’єру. Та коли такий співак звертається до камерного репертуару, то у нього все звучить однаково, хоч це слово «голубка», хоч «сокіл». При такому виконанні твори втрачають майже половину своєї суті.

Коли слухаєш розкішний бас Бориса Романовича, то здається, що це душа співає. У Гмирі кожне слово живе і набуває свого власного звучання. Звідки співак знав секрети цього потаємного причащання слухача до глибин слова у співі? Адже він протягом всього життя залишався оперним співаком, його голос заповнював великі театральні зали. Здавалося б, це саме той випадок, коли митець може дозволити собі «знімати вершки» зі свого чарівного тембру і не надто перейматися усілякими нюансами, та обдарування Гмирі дозволяло йому приділяти увагу деталям, реалізувати той комплекс, який робить виконання кожного твору довершеним.

Звичайно, бас-кантанте надзвичайної краси і прекрасна вокальна школа важать чимало. Але зверніть увагу на ту чималу роботу інтелекту й душі, яку виконує Борис Гмиря щосекунди. Вслухаймося в кожне слово у фразі «Така ж її доля, о Боже мій милий, за що ж ти караєш її молоду?», що звучить в репризі, наприкінці цієї всім відомої пісні. Тут, як і в усьому творі, у Бориса Романовича немає нічого випадкового, нічого стихійного. Все осмислене, стоїть «на своєму місці», вимовлене і вистраждане, наче виплавлене із золота. Який це захопливий процес — невпинне відкривання скарбів душі Великого Кобзаря талановитого співака!

Яким же магічним даром треба володіти, щоб слова «плакати» й «ридати» вимовити підряд абсолютно по-різному, так, щоб за крихітну мить виразити слухачеві всю гірку різницю між ними! Саме так вимовляє їх Гмиря в одному з романсів Стеценка. Не дарма Борис Романович казав: «Немов і народився я, вже знаючи Великого Кобзаря! Пісні на його твори лилися в нашій хаті, коли ще в колисці мене колихали. Воістину з молоком матері...»

Вслухайтеся у пісню «Зацвіла в долині червона калина». Дружина співака Віра Августівна колись розповідала, як, працюючи над цим твором, Борис Романович підійшов до неї з репродукцією картини Джорджоне «Спляча Венера» і сказав: «Поглянь, яка чистота в цьому нагому жіночому тілі! Цю картину мати може дивитися з сином... І жодного сороміцького почуття, тільки божественна краса! Хочу так проспівати «Зацвіла в долині»...» Без сумніву, співакові вдалося здійснити цей задум. А тепер згадаймо ще один шедевр — «Зоре моя вечірняя». Обидва твори об’єднує мелодика народної пісні, образи природи, стан спокійного усамітнення. Для звичайного співака, очевидно, виникла б спокуса виконати обидві пісні приблизно в однаковій манері, але не для Гмирі! Друга пісня у його виконанні сповнена глибокої скорботи, яка вчувається уже в самому тембрі, в «забарвленні» його голосу, її помітно з першого слова. Тому зовсім зрозумілий гмирівський вислів «Великий Кобзар у серці моїм», який винесено у назву диска. Справді — у серці. Тому що за будь-якого таланту і майстерності лише серце щоразу може дати артисту найважливішу пораду.

До речі, у цій програмі є і «нешевченківський» твір — пісня на слова Олександра Олеся в обробці Германа Жуковського «Сміються, плачуть солов’ї». Як відомо, співак і композитор присвятили цей твір Вірі Августівні Гмирі. Оце вже розкішний приклад любовної лірики — пристрасної, нестримної й гарячої, як саме серце.

У додатку до диска вміщено розповіді про те, якою нелегкою іноді була доля шевченківських програм Бориса Гмирі. Про це можна дізнатися також із щоденників співака. Він боровся за право нести Кобзареве слово людям. І сьогодні тішився би з того, що записи його шевченківської програми видані в незалежній Україні.

До речі, у суботу й неділю, о 14.25, на «5 каналі» транслюватиметься документальний фільм студії «ВІАТЕЛ» «Зоря вечірняя», присвячений особистості, талантові й коханню Бориса Гмирі.