Швеція відкриває Україну

Із початку першого у Скандинавії українського кінофестивалю, що зараз триває у столиці Швеції, минув тиждень. У кінотеатрі Zita Folkets Bio у Стокгольмі показ першого фільму «Брати. Останній сповідь» зібрав аншлаг. Український інститут, що діє як волонтерська ініціатива, за півроку роботи вже реалізував чимало проектів, метою яких є промоція української культури за кордоном. Не є виключенням і перший масштабний кінофестиваль у Швеції. Днями інститут став асоційованим членом European Union of Culture Institute cluster Stockholm — найбільшої європейської мережі  організацій, метою яких є поширення європейських цінностей та культурного розмаїття всередині і за межами ЄС через взаємну співпрацю.

Інститутом у Стокгольмі курує всесвітньо відома піаністка Наталія ПАСІЧНИК. Говорили з пані Наталею пізнім вечором у протестантській церкві неподалік її будинку, саме там піаністка має щоденні репетиції і готується до чергових виступів на найбільших сценах світу.

— Нашим колегам з інших інститутів знадобилося дуже багато років, щоб дістати такий резонанс і статус у суспільстві, який ми зараз маємо, за ці півроку. Серед найбільш гучних проектів — серія фестивалів української музики, до яких ми залучаємо шведських виконавців. Коли українську музику виконують відомі шведські музиканти, це має зовсім інший резонанс. Це також презентація на найбільшому книжковому ярмарку в Гьотеборгу, участь в одному з найбільших фестивалів поезії у Стокгольмі, на який було запрошено молодих українських поетів Людмилу Крук, Любов Якимчук, Сергія Жадана.

Фестиваль українського кіно — це найбільший успіх. Зацікавлення шведськими медіа, відкриття фестивалю шведським міністром культури, заповнений зал, інтерв’ю на шведському радіо і донесення до шведського слухача українського кінематографу... Це  — відкривати Україну не лише у воєнному і політичному плані, а й як країну культурну.

«НАМ Є ЧИМ ХВАЛИТИСЯ»

— Як змінилася увага шведів до України після анексії Криму і війни на сході?

— Із початком Майдану ця увага досягла свого піку, всі очі були прикуті до України. Але питання іміджу України за кордоном просто занедбане. Ним ніхто ніколи не займався, а хтось мусить це робити. Після війни і реформ це — пріоритет номер один. Україну поки ніхто не асоціює інакше ніж країну проблемну, в якій постійно щось відбувається. Нам є чим хвалитися і, незважаючи на трагічну історію, є дуже великі культурні надбання, про які практично ніхто не знає. Оскільки цього ніхто не робить, цю місію взяли на себе ми. У цій сфері ми вже чимало досягли, і не використати ці здобутки було б дуже непатріотично. Вже є база і резонанс у суспільстві. Тому ми дуже надіємося, що і Міністерство культури, і Міністерство закордонних справ України теж мають це розуміння, що зараз для України є дуже великий шанс, власне, показати себе, заявити про себе і в культурному плані.

Нещодавно була в Кельні, бачила програму місцевої філармонії. На гастролі було запрошено Академічний симфонічний оркестр Національної Філармонії України, який існує за кошти українців. Так-от, у своїй програмі вони мали твори Глінки, Чайковського, Прокоф’єва, але не було жодного українського композитора. Мені серце розкраялося, тому що ми тут говоримо, що Україна має свою культуру, музику, на кожному кроці про це трубимо, а симфонічний оркестр у час, коли в Україні війна, і далі пропагує російську культуру. Я була надзвичайно вражена.

Швеція є дуже важливою для України країною — разом із Польщею вона є промоутером України в Європі і головним гравцем в процесі інтеграції її до Європи. Імідж України тут є одним із пріоритетних моментів, на мою думку. Швеція мусить бути однією з пріоритетних країн і для України.

«ДОСІ НАВІТЬ УКРАЇНСЬКО-ШВЕДСЬКОГО СЛОВНИКА НЕМАЄ»

— Які книжки українців сьогодні можна знайти в книгарнях? Які фільми вони знають, яких музикантів з України чули?

— На жаль, жодних. З українськими книжками ситуація трагічна. Там роботи — непочатий край. Найбільша проблема — з перекладами. Це зіпсутий телефон через російську, польську, англійську тощо. До сих пір навіть українсько-шведського словника немає.

Одна з наших ініціатив разом з українським посольством, яку ми ініціювали,         — створення кафедри україністики. Ми відчували велику підтримку, і шведи направду в цьому дуже зацікавлені. Сподіваємося, що наша ініціатива стане початком якоїсь роботи. Якщо буде кафедра україністики у стокгольмському університеті — це вже дасть поштовх до наукової роботи, до публікацій про Україну і, звичайно, до перекладів. З єдиних книжок, що перекладені на шведську мову — це Сергій Жадан і Оксана Забужко. Зараз працюємо і ведемо діалоги з багатьма видавництвами, але найбільша проблема сьогодні — в перекладах.

«ТАКІ ІНСТИТУЦІЇ — СЕРЙОЗНИЙ ІНСТРУМЕНТ ПРОТИДІЇ ІНФОРМАЦІЙНІЙ ВІЙНІ З РОСІЄЮ НА ЗАХОДІ»

— Як функціонує інститут зараз?

— Інститут функціонує «на милості Божій». У мене є своя робота, своя кар’єра. Мій замісник Анастасія Кльонова є дипломатом, працює у шведській політичній сфері, у неї теж є своя робота. Допомагають професіонали найвищого ґатунку, ми цьому дуже вдячні. Але в мене є розуміння, що так довго тривати не може. Для нас зараз дуже важливо дістати якийсь відгук і правильне розуміння від української держави щодо підтримки наших ініціатив.

— Український інститут є громадською ініціативою і, фактично, це волонтерський проект для популяризації України у Швеції. Бачите перспективи залучення недержавних фондів для фінансування?

— У ситуації, в якій перебуває Україна зараз, державних коштів маємо мінімально. Звичайно, ми дуже багато працюємо у цьому напрямку. Основна база (таких інститутів. — Ред.) мусить бути створена на державній підтримці. У Росії, наприклад, виділяють кошти на пропагування російської музики, для музикантів це місія всього життя. Подібні інституції — серйозний інструмент протидії інформаційній війні з Росією на Заході. Залучення коштів європейських грантів або спонсорів — це вже on the top of. Про інститут мусить дбати в першу чергу українська держава.

— З якими проблемами стикаєтесь в роботі інституту?

— Нас дуже добре сприймають, і для нас є зелене світло в багатьох питаннях. Найбільше видно контраст, працюючи з чиновниками Швеції та України. Реакція українських чиновників разів у 25 повільніша, ніж шведських. Найбільша перешкода зараз — темпи реакції українських державних діячів.

«НАЙБІЛЬШИЙ РЕЗОНАНС — КОНЦЕРТИ УКРАЇНСЬКОЇ МУЗИКИ»

— Які акції викликали найбільше інтересу у шведів?

— Найбільший резонанс у нашій роботі викликають концерти української музики. У цьому дуже багато особистих досягнень артистів, що ми, звичайно, використовуємо. Під час останнього нашого концерту української музики, який відбувався в Упсалі, зала була заповнена повністю. Організатори казали, що ніколи в житті у них не було такого аншлагу. Поки що це та сфера, яка викликає найбільше резонансу в шведського слухача.

— Які плани інституту на найближчий час?

— У нас заплановано дуже великий фестиваль української музики, але на це треба чимало коштів, що своїми силами реалізувати ми не зможемо. Потрібна державна інформаційна підтримка, моральна, фінансова — на всіх рівнях.

Те, що робимо самі і з чого я є дуже горда — запис української музики шведськими виконавцями. Це взагалі унікальне явище в історії України, коли українську музику будуть виконувати не українці, а дуже відомі шведські виконавці на одній із найбільших шведських звукозаписувальних компаній. Це проект, який робимо повністю за свої кошти. Я бачу, що у шведському суспільстві є великий попит на такі речі.