Сім історій боротьби на все життя

«Є жінки, що готові стати перед танками чи ламати грати, щоб звільнити своїх синів, але не можуть підвищити голос на свого начальника», – це цитата з документальної постановки «Сім» про рівноправність жінок, що днями представлена в столиці. В основі п’єси – сім історій боротьби жінок-активісток із різних країн світу – Афганістану (Фаріда Азізі), Пакистану (Мухтар Май), Камбоджі (Му Сокуа), Гватемали (Анабела Де Леон), Нігерії (Хафсат Абіола), Північної Ірландії (Інес Маккормак) і Росії (Марина Пісклакова-Паркер). Їхніми голосами в Україні стали відповідно Оксана Сироїд, Таміла Ташева, Святослав Вакарчук, Сергій Жадан, Мустафа Найєм, Оксана Забужко та Ада Роговцева. Здавалося б, деякі досвіди дуже далекі від України, але про що ж історії цих жінок? Про війну і біженців, про протести за власні права і кривавий розгін поліцією демонстрантів, про домашнє насилля, зґвалтування, брак освіти, боротьбу проти корупції, політичні вбивства, але головне – про шлях протистояння цьому. Як сказав один із читців постановки Святослав Вакарчук: «Якщо у виставі не було сказано про Україну, то не думайте, що це тому, що у нас немає таких проблем».

П’єса представлена у форматі сценічних читань, а історії видатних жінок-борців озвучують відомі представник регіону або країни. За час існування вистави її побачили понад 25 тисяч глядачів у 35 країнах. Однією з найгучніших прем’єр стало читання у Європарламенті в Брюсселі, на базі НАТО за участі генералів командування НАТО. Режисер української постановки Олександр Крижанівський досить вдало підібрав читців під характери героїнь. Так наприклад, Оксана Забужко доволі органічно виглядала в образі ірландської активістки жіночого руху, що боролася за права людини, трудову та соціальну справедливість, Ада Роговцева прекрасно озвучила російську правозахисницю, яка відкрила перший телефон довіри для потерпілих від домашнього насилля, а Сергій Жадан став переконливим голосом жінки-члена конгресу, що боролася проти корупції і виступала за права бідних. Хоча варто сказати, що у нас жінки-читці набагато глибше змогли вжитися в роль, відчути і передати долі своїх героїнь. «Я радий, що такі великі люди погодилися взяти участь у постановці. Вони приходили на репетиції як звичайні актори. Так, було важко зібрати їх усіх разом одночасно – це вдалося кілька разів. Але я сьогодні знову був вражений їх великим талантом», - говорить Олександр Крижанівський.

П’єса сконструйована так, що всі історії переплетені між собою, а історії цих жінок зачитуються почергово, уривками. Це дає відчуття однієї масштабної боротьби з багатьма деталями і колізіями, з чітко вираженою кульмінацією, адже усім цим жінкам в певний момент погрожували, когось били, когось залякували терористи, а когось – уряд, у однієї з них убили обох батьків, іншій погрожували розправитися з її малолітнім сином… Але вони все це пережили і не зважаючи ні на що продовжували свою справу. «Коли я читала слова своєї героїні, натрапила на фразу «треба дивитися глибше». Я задумалася, про що я говорю, до чого закликаю? – ділиться Ада Роговцева. – Мені здається, що це виховання наших хлопчиків і дівчаток. Хлопчиків, які були б мужніми і ніжними, і дівчаток, які б на ціле життя були самодостатніми. Наші жінки це вміють, може, навіть, як ні в якій іншій нації. Найголовніше – правильно виховувати своїх дітей, які зараз підростають в часи війни. У нас мало коли серед іграшок траплялася зброя, а от у мого внука Матвійчика – уже цілий арсенал. Як з цим боротися? Настають важкі часи для розумних людей, для державних людей, для кожного з нас».  

Оксана Забужко у властивій їй манері розвинула історію понад персоналіями і перевела це у філософсько-історичну площину: «Історія жіночого безправ’я є одним із показових, культурно-виразних випадків людського безправ’я взагалі. Ці сім жіночих історій, за великим рахунком, це сім загальнолюдських історій про те, як робиться перший крок, щоб стати на повен зріст і сказати «ні» насильству, приниженню, всім голосам сили, які кажуть, що тебе не існує. Це боротьба за право бути. З цих семи історій мають навчитися не тільки чоловіки, а й ми всі як чоловіки і жінки, як люди, як українці, як громадяни країни, що веде війну проти того сильнішого, який каже нам, що ми не маємо права бути. І це той самий голос, і те саме «ні». Це вічна історія»…

Вистава «Сім» проводилася в Україні за підтримки Шведського Інституту, Посольства Швеції в Україні та Міжнародного благодійного фонду «Український жіночий фонд». У Національну музичну академію України ім. П. Чайковського, де ставилася п’єса,  прийшли народні депутати, урядовці – навіть міністр культури В’ячеслав Кириленко, відомі культурні діячі. Очікуючи на початок постановки, відвідачі розмовляли в холі про права, боротьбу, свободу, лунали гучні слова, одним словом – про «вищі матерії». Та от парадокс. Після вистави Святослав Вакарчук розповів журналістам одну показову історію. «На цю п’єсу прийшли дві співробітниці мого офісу, - говорить співак. – Для них були зарезервовані місця в залі, але коли вони туди підійшли, виявилося, що там уже сидять якісь чоловіки, що не захотіли вставати. Потім виявилося, що вони нібито представники міністерств, і їх дуже важливо було посадити. Тож я хочу сказати, що вистава – це лише перший крок. Ми всі повинні змінювати свою спільноту». І не лише на словах.